Випалена земля. Так сьогодні виглядають гектари Журавлівського лісу, що згоріли в полум'ї війни на північному сході Харкова – в районі Салтівка. Але вже навесні тут проб'ються з-під землі нові дубки, які з початку осені садять на почорнілому мертвому пустирі жителі міста. Серед них біолог, викладач кафедри ботаніки Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди Юрій Бенгус із дружиною Людмилою. Юрій Бенгус розповів Коротко про, як за лічені години змогли вигоріти 40 тисяч квадратних метрів лісу і що допоможе його відродити.
Салтівка – найбільший житловий масив України. Начебто – звичайний «спальник», але він ще десятиліття тому приваблював нових мешканців рідкісними у мегаполісах краєвидами. Купували квартири у багатоповерхівках, мріяли про ранкові види на сосновий бір та річку. Вже з середини весни набережна перетворювалася на одне з найпопулярніших місць для пляжного відпочинку та пікніків серед харків'ян. Тепер же милуватися можна тільки мертвими кістяками згорілих сосен.
Втім, харків'яни на Салтівці, яка однією з перших прийняла на себе удар на початку повномасштабного вторгнення, не стали чекати, поки хтось прийде і поверне їм ліс. Самі взяли справу до рук і почали садити дерева. Тож уже найближчим часом вигорілі гектари посадки знову зазеленіють. Щоправда, саджатимуть тепер не лише сосни, а суміш різних видів дерев: дуби, клени, акацію, ялинки, тополі, вербу. Це, за словами Юрія Бенгуса, запобігатиме таким масштабним пожежам у майбутньому.
- Якби це був звичайний ліс, у якому присутні різні види дерев, такої катастрофи не сталося б, - пояснює Коротко про Юрій Бенгус. - Однією з причин того, що вогонь швидко поширився на велику площу, став грибок, який почав уражати сосни ще в 2007 році, - коренева губка. Він «убив» сосни – вони висохли, по суті, там був суцільний сухостій. Інші види дерев більш стійкі до нього, а тут йому ніщо не заважало розповзатися від сосни до сосни.
Насамперед волонтери оновили та переклали українською мовою стару табличку з назвою парку. Фото: ФБ Юрій Бенгус
Щоб запобігти таким наслідкам у майбутньому, новий ліс планують зробити змішаним. Спочатку садять дуби – у Харкові якраз цього року врожай жолудів. Збирають дорогою до згарища біля метро. Пізніше треба посадити тополі, берези, клени та інші види.
- Посадити ліс посівом жолудів - нічого не варто в плані грошей, навіщо чекати, поки цим питанням займеться влада, - наголошує Юрій Бенгус.
Таке волонтерське озеленення Слобожанщини для Юрія Володимировича не нове – він садить ліси ще з 1979 року. Тож гектари посадок у Харкові та області – його рук справа.
Приклад біолога та його дружини надихнув і інших: до дуету охоронців природи приєдналася вчителька ліцею, покликала з собою дітей… Справа пішла навіть швидше, ніж очікувалося.
Садити дерева Юрію Бенгусу з дружиною допомагають школярі-добровольці та інші бажаючі швидше відродити ліс на місці згарища. Фото: ФБ Юрій Бенгус
Звісно, на відродження Журавлівського лісу підуть роки та десятиліття – за кілька місяців він не виросте. Та й Слобожанщина – не Карпати чи Полісся, де після масової вирубки та пожеж ліс без особливих проблем відновлюється сам. В основному, це степ із чорноземами, але є місця з піщаними та супіщаними ґрунтами. Що, до речі, вже викликало сумніви в деяких: а чи варто садити жолуді в пісок? Не виростуть... Але Юрій Бенгус розповідає: у тому ж Журавлівському лісі жолуді проросли і, на радість харків'янам, уже шумлять листочками шести-семирічні дубки.
- Кажуть, що на пісках діброва не виросте, але ми бачимо, що з цим усе гаразд – проростає. За 10-15 років це вже будуть великі дерева, – запевняє Юрій Бенгус. – Наше завдання – створити стійкий біоценоз (сукупність мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин на одному просторі. – Авт.). За кордоном використовують «індекс метеликів», щоб оцінити біорізноманіття. Якщо на одній ділянці зменшується кількість видів метеликів – а це найпомітніші комахи, це попередження місцевій владі про те, що вона мало дбає про біорізноманіття. Різні метелики вибирають різні трави, так що одноманітні газони – це також погано.
Вчений попереджає: якщо раптом в інших місцях степової зони з'являться активісти, яких надихне його приклад, не факт, що їхня ініціатива принесе позитивний результат. За словами Юрія Бенгуса, садити дерева є сенс там, де вони раніше вже росли. Посадити ялинку посеред степу – не принесе користі природі України.
- Я з жахом дивлюся на це: люди не розуміють, що таке екологія та її закони, - зітхає вчений. – Сприймають степ як пустир, який можна перетворити на парк чи посадку. Мовляв, "тут і так нічого немає! Саджаємо акацію – буде і мед, і дрова". Але ж це ковиловий степ, який продукує чорнозем. На органіці чорнозему акумулюється СО2 більше, ніж у лісовій деревині. Так степ зменшує парниковий ефект. Коли ми садимо акацію, відкладення чорнозему зупиняється, і ґрунт починає перетворюватися на лісові ґрунти, які містять значно менше органіки, ніж чорнозем. З погляду глобальних кліматичних змін, це дуже шкідливо. Вуглець при розкладанні чорнозему частково потрапляє відразу в атмосферу як СО2 (парниковий газ) або акумулюється в деревині, яку спалять як дрова (і отримаємо знову СО2), тим самим провокуючи потепління клімату. Але люди цього не враховують, дивляться поверхово: садити дерева – завжди добре, думають вони.
Журавлівський ліс планує відновлювати і влада. Але через війну та з інших причин навряд чи найближчими роками це стане для неї завданням №1, тож харків'яни взялися за справу самі.
– Поки підготують проєкт, вирішать, що садити – може, й не дуби, – розмірковує Юрій Бенгус. - Поки знайдуть гроші... Знаєте, коли художник малює картину, він спочатку наносить на полотно ґрунтовку і все замальовує білим, і вже потім малює іншими фарбами. Ось для мене цей вигорілий пустир - як полотно для художника: я підготую фон (саджаю жолуді), а далі вже можна садити, хто що запланує. Саджанці дуба не завадять посадці саджанців інших порід.
Вже через декілька років гектари дерев, що вигоріли на Салтівці, перетворяться на молодий ліс.