На місяць - 800 кг м’яса, 300 кг риби і тонна кукурудзи: подружжя на Київщині рятує диких птахів
«Добрий день, яку пташку ви знайшли?» Так, замість «алло», відповідає на телефонний дзвінок Ірина Снопко. Вже майже 15 років жінка разом зі своїм чоловіком Валерієм рятують та реабілітують диких птахів у власній садибі Нюшанікове в Київській області. Чимало пернатих пацієнтів залишаються жити там постійно.
Про пташину долю, хвороби, шуліку БТР з фронту та балакучого крука Варю, а також про те, чому пернатих не можна годувати хлібом, подружжя розповіло KP.UA.
Мішені для полювання та «фронтовики»
Майже 200 лебедів, круків, ворон, а ще соколів та яструбів, сов та лелек з качками - така кількість пернатих мешкає зараз у садибі Нюшанікове. Це дійсно пташиний дім! За всіма крилатими доглядають Валерій та Ірина Снопко.
В далекому 2007 році Снопко придбали цю ділянку з будиночком, в першу чергу, для свого собаки. Валерій та Ірина хотіли, аби їхній домашній улюбленець, золотистий ретривер Нюша, мав можливість бігати де заманеться.
- А тут свіже повітря, поряд ліс, на честь Нюші ми і назвали свій літній будинок - Нюшанікове, - розповідає KP.UA Ірина Снопко. – І навіть спочатку тримали красивих фазанів, декоративних курочок. Але так сталося, що одного разу ми погодилися взяти до себе грака, який потрапив під машину. Це була наша перша пташка, за якою ми доглядали. І з часом постраждалі граки, сірі ворони, сови, лебеді витіснили усіх фазанів. Ми почали доглядати за хворими дикими птахами.
Чорний шуліка з фронту, якого військові назвали БТР. Фото: facebook.com/NushanikovePomoshPticam
Подружжя Снопко тісно співпрацює з багатьма фахівцями-орнітологами, консультуються з ними. А люди телефонують Ірині та Валерію у будь-який час доби: розповідають, що знайшли птаха, або ж просять допомогти пролікувати чи забрати пернатого. В Нюшанікове зазвичай потрапляють ті пернаті, які потребують певного догляду. Також тут живуть птахи, які вже не зможуть повернутися у дику природу.
Найчастіше пернаті страждають від людської діяльності. Наприклад, стають жертвами полювання, страждають від вогню та диму, коли спалюють суху траву на полях, можуть отруїтися мишами, для яких фермери розкидають отруту. А хижі птахи часто у погоні за здобиччю не помічають нічого навколо – і врізаються у вікна будинків та автомобілі.
- Одного з перших наших птахів, балабана, підібрала на вулиці дівчина, яка бачила, як він врізався у вікно, - згадує Ірина. – Привезла його нам. В нього був перелом крила. Зробили операцію, пів року виходжували і відпустили, бо балабан добре літав. І ще поставили кільце зі своїми контактами на ніжку – це робимо обов’язково. А через місяців 7 нам подзвонили з аеропорту "Жуляни" і сказали, що нашого балабана знайшли на злітній смузі, з голубом у пазурах. Він піймав свою здобич, але не помітив літака. Загинув.
Живуть в садибі Нюшанікове і пернаті з фронту, у яких осколкові поранення, контузії. Наприклад, чорний шуліка. Його підібрали військові, назвали БТР. Птах постраждав на фронті: у нього була складна травма крила. На жаль, частину крила лікарі змушені були ампутувати.
- Наша подруга Вероніка Конькова з Дніпра реабілітувала птаха після операції, - каже Ірина. - Зараз він живе у нас разом з іншим шулікою, теж невипускним в природу, а також двома очеретяними лунями.
Красуня Варя – крук, який вміє розмовляти. Фото: facebook.com/NushanikovePomoshPticam
Хліб для пернатих – наркотик
Поки розмовляємо, телефон Ірини дзвонить раз за разом. Хтось знайшов поранену синичку, а інші хочуть, щоб допомогли лебедям на озері, яке потроху замерзає. Ірина терпляче пояснює, що дрібних птахів Нюшанікове не приймає – не вистачає місця. Але розказує, як доглядати за тою ж синичкою, радить ветеринарів та орнітологів.
А це – пташеня Халк (зараз вже дорослий лебідь), в якого пір’я на одному з крил росте перпендикулярно. Фото: facebook.com/NushanikovePomoshPticam
- Щодо лебедів знову і знову прошу залишити їх у спокої і не годувати хлібом, - каже жінка. – Випічка забиває їхній дзьоб, починається запалення. А ще хліб для пернатих – наче наркотик. Коли здоровий лебідь не відлітає зі своєю зграєю, зазвичай виявляється, що люди його пригодували. В нас живе такий красень - Халк. Він був першим, якого врятувала команда порятунку тварин. Так ось цього лебедя люди ще змалечку загодували хлібом. І в нього є вади: так зване «крило ангела», тобто пір’я росте перпендикулярно. Інші лебеді з його зграї відлетіли, а він не зміг. У нас Халк їсть в основному кукурудзу, зернові суміші, інколи рибу.
Інша проблема: часто люди, які знайшли пораненого птаха або пташеня, що вчиться літати, починають його голубити, наче кошеня. І пернатий перестає боятися людину, втрачає навики виживання у дикий природі. Тому в садибі Нюшанікове всіляко намагаються не приручати птахів, які ще можуть повернутися у свій рідний ареал.
- Наш крук Варя завжди буде жити серед людей, тому що звик, - каже Ірина. – Кілька років тому нам зателефонували з київського офісу і розповіли, що у них на підвіконні вже котрий день сидить ворона з перебинтованою лапою. Офісні працівники підгодовували птаха чим могли: і кашею, і печивом. Ми взяли сак та воронячі ласощі і поїхали в офіс. Вже на місці відкрили вікно, поклали на підвіконня курча. І крук раптом виплюнув усе те некорисне, що мав у шлунку, і взявся за «свою» їжу.
Після ветеринарного огляду крука, якого назвали Варею, вирішили переселити у Нюшанікове. Виявляється, в офісі чи у квартирі з таким птахом вжитися дуже важко: своїм міцним дзьобом він трощитиме усе навколо, ще й всюди хотітиме пробратися. Варя виявилася надзвичайно розумною та хитрою. Прекрасно знає, хто її господарі, щоправда, слухається лише Валерія. І з часом почала вимовляти своє ім’я, а також кличку одного з собак Снопків – Боря.
Тонни кукурудзи та курчат
Прогодувати Варю і ще майже 200 її пернатих сусідів складно та витратно. Щомісяця Ірина та Валерій купують по 800 кілограм курчат, 300 кг риби, а ще тонни кукурудзи, горіхів та іншого корму. Також тисячі гривень йде на ліки для пернатих. Ірина каже, що ще кілька років тому справлялися своїми силами, але кількість хворих птахів зростає, тому не відмовляються від будь-якої допомоги.
- Важко було на початку війни, тому що ми не мали змоги поїхати до магазину чи аптеки, - згадує Ірина. – А чистим м’ясом хижих птахів годувати можна дуже недовго, тому що в них починають розвиватися хвороби. Все ж вони - хижаки, і мають їсти свою здобич з кістками, пухом, пір’ячком, які очищають їхній дзьоб. Тому ми купили морозильники, і тепер маємо деякий запас харчів для наших пернатих.
З ліками ситуація інакша: тут великого запасу не зробиш. Але найгірше – це запхати ту ж пігулку у дзьоб пташки. Зараз подружжя вже швидко справляється з цим завданням, хоча, звісно, буває, що птахи і дзьобнуть з усієї сили, і ущипнуть так, що аж сльози на очі навертаються.
Та незважаючи на всі труднощі, Ірина і Валерій пліч-о-пліч виходжують птахів. Підтримують батьків і дві доньки Снопко, хоча на початку їхньої діяльності шкодували, що батьки так багато сил витрачають на пернатих.
- Птахи – це вже моя сім’я, мої рідні, - сміється Ірина. - Тішуся, коли ми виходили пташку - і вона може полетіти, повернутися у дику природу. Це найбільша радість.
Щомісяця Ірина та Валерій купують по 800 кілограм курчат, 300 кг риби, а ще тонни кукурудзи, горіхів та іншого корму. Фото: facebook.com/NushanikovePomoshPticam
Допомогти пернатим
Карта Приват 4731185627597054
PayPal [email protected]
