Ветеран із Прикарпаття робить скульптури в пам'ять про загиблих побратимів

Ганна НЕСТЕРЕНКО

3 грудня 2023 14:00 0

Ветеран із Прикарпаття робить скульптури в пам'ять про загиблих побратимів

Фото: Скрін відео zhitomir.info

Після початку повномасштабного вторгнення, незважаючи на наявність трьох дітей, Івана відправили на передову. На фронті він пообіцяв побратимам: якщо виживе, виріже скульптуру на згадку про загиблих товаришів по службі зі своєї 95-ї бригади. Після численних поранень Івана визнали непридатним до служби. Повернувшись додому, Іван взявся до виконання обіцянки. Та на цьому не зупинився. Наразі Іван Халус організовує марафони для допомоги військовим. На свої кошти “Скульптор” придбав та передав на фронт аптечки з медикаментами, продукти, саперні лопати, гідратори, турнікети та тепловізор. У найближчих планах - дрони та інша допомога.

Подробиці про службу, різьблення та волонтерство він розповів KP.UA.

“Я дотримав свого слова. А поки що відновлюю руку”

Різьбленням по дереву Іван Халус захопився 9 років тому. Все почалося з відео з канадським скульптором, яке показав йому друг. Для роботи, виявилося, потрібно лише дерево і бензопила. Так з'явилася перша скульптура Івана – дерев'яний ведмідь. Згодом захоплення різьбленням почало приносити і заробіток.

- Задовго до повномасштабного вторгнення я сидів удома без роботи, вирішив спробувати себе в новій сфері. Малювати не вмію, але можу вирізати те, що не намалюю. Так і почав займатися різьбленням по дереву.

Після початку великої війни Іван із односельцями створив добровольчу дружину.

- Зібралися мешканці села, зробили блокпост, розподілили між собою ролі. Встановили біля блокпоста вагончик, почали чергувати на дорозі. Цим справа не обмежилася. Вирішив, як вимагає закон, піти в центр територіальної комплектації, щоб знали, що я є. Дружина відмовляла, а я був певен, що мене не заберуть: я обмежено придатний, маю трьох маленьких дітей.

Однак так вийшло, що порушуючи все, що можна, мене забрали відразу. Відправили до Яворова. 10 березня я туди приїхав, а вже вже 13-го пішли прильоти. Тоді я отримав свою першу контузію, ніхто не звертав на це уваги першого місяця війни. Тоді ми не розуміли, як вона себе проявляє.

На скульптурі у Житомирі вирізано імена загиблих побратимів Івана. Фото: ФБ Івана Халуса

Після Яворова мене відправили до Житомира. Потрапив туди після передислокації. 1,5 діб на полігоні – і одразу на передову позицію. Нічому навчитися не встигли – навчалися вже на передовій. У нас була не окопна війна – я потрапив до штурмової бригади.

Прильотів було дуже багато. Били нещадно вдень та вночі. У нас не було ні спальників, ні карематів, нічого - ночували просто неба на морозі. Все, що у нас було – автомати, штик-ножі та 4 ріжки патронів. Тоді ще не було забезпечення – дуже багато моїх хлопців загинуло. Мені вдалося вижити та врятувати життя побратима – вивіз на собі ще одного хлопця з поля бою. Після Житомира був Ізюмський напрямок у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.

За час служби у Івана Халуса діагностували п'ять контузій, черепно-мозкову травму та арахноїдальну кісту. Крім того, постала проблема з рукою та ногою. Іван лікувався у шести містах України. Після закінчення лікування "Скульптора" визнали непридатним до військової служби.

– Після 3 місяців у госпіталях мене комісували за станом здоров'я, зняли з військового обліку. Коли ще воював, обіцяв своїм хлопцям, які тоді ще були живі. Сказав: якщо виживу у цій м'ясорубці, візьму до рук бензопилу і зроблю статую на честь загиблих військових, – згадує Іван.

Так у Житомирі з'явилася скульптура на память про військових 95-ї бригади. Міська рада підтримала ідею "Скульптора". На скульптурі висічено понад 100 позивних та прізвищ загиблих. Серед них – товариші по службі Івана та його командир.

Ще одна скульптура Івана, присвячена пам'яті загиблих воїнів 128-ї окремої гірничо-штурмової Закарпатської бригади, знаходиться у Мукачеві.

- Я дотримав свого слова. А поки що нічого не роблю: у мене залишилася проблема з розірваними зв'язками – відновлюю руку.

Скульптура на честь 128 окремої гірничо-штурмової Закарпатської бригади – Іван зробив її на прохання місцевого ветерана, з яким вони разом були у шпиталі. Фото: life.karpat.in.ua

Щоб допомогти військовим, пройшов пішки 1309 кілометрів

Після повернення додому Іван не зміг сидіти склавши руки і зайнявся волонтерством.

- На жаль, у нашому селі немає людей, які б повернулися із цієї війни. Я пройшов дуже велику дорогу, поки відновив усі документи. Зумів довести, що був на війні. Чомусь навіть у списках частини не значився, хоч і воював на передовій позиції. Довелося побігати. 10 місяців робив документи лише для ВЛК, щоб отримувати пенсію з інвалідності.

Одночасно за власні кошти придбав для наших військових аптечки, медикаменти, продукти. Відіслав один раз, відіслав удруге… Мене зацікавила ця тема. Побачив: довкола мало хто звертає увагу на хлопців. А я розумію, як їм на фронті: я ж там був. Знаю, що це таке – воювати на передовій. Розумів, що треба військовим насамперед. Далі взявся за різьблення. Багато коштів зібрати не вдалося, але початок було покладено, – каже "Скульптор".

Весь шлях Іван пройшов разом із прапором України, який потім встановив на Говерла. Фото: ФБ Івана Халуса

Далі - більше. Щоб забезпечити всі потреби першого батальйону 95-ї бригади, Іван зібрався пройти пішки від міста Долини на Прикарпатті до Житомира. Щоправда, повністю пройти весь шлях не дозволили проблеми із ногою. Але Іван не зупинився - відстань до Житомира, що залишилася, проїхав автостопом.

На зібрані кошти придбав рації, Starlink, антидронову рушницю, евакуаційний автомобіль.

- Загалом пройшов пішки 1309 кілометрів. Почав із Прикарпаття, закінчив у Житомирі. Там переробив статую, наніс написи загиблим. Потім пішки пішов додому, але вже через Вінницю, Хмельницький, Тернопіль, Київ, Івано-Франківськ. Зупинився на Говерлі, найвищій точці України. Там я встановив прапор, який увесь час ніс із собою, - розповів Іван.

А коли восени погода погіршилася, Іван зайнявся новим ділом.

– Зараз через погану погоду нікуди не йду – займаюся буржуйками, вони вже майже готові. Я дав кошти на придбання заліза – люди їх варять. Коли все буде готове, разом із матеріалами, які я закупив, буржуйки відправлять хлопцям на передову: у мене з ними прямий зв'язок. Обходжуся без благодійних організацій та волонтерів.

Дуже вдячний родині. Якби не їхня підтримка, то взагалі не знаю, що б я робив. У нас із дружиною троє чудових діток – два старші сини та донька. Якби не вони, то й половини б я не зробив.

Був би радий навчати інших ветеранів різьблення по дереву, але мешкаю у далекому гірському селі – такої можливості немає. Якби був ближче до центру, можливо, щось придумали б. І далі допомагатиму, чим зможу. У найближчих планах – придбання дронів.