В Україні поступово формується кадровий резерв для роботи на звільнених територіях після їхнього остаточного звільнення та реінтеграції. Платформа « Резерв для державної служби на деокупованих територіях » розпочала роботу в липні, і бажаючих у цьому резерві вже більше 1500. Займаються цим проєктом Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій та Національне агентство з питань державної служби України.
Хто вони? Держслужбовці, медики, вчителі та інші необхідні для відновлення життєдіяльності деокупованих районів фахівці.
– Серед них є люди з науковим ступенем, науковці, а також ті, хто має досвід управлінської роботи, – розповіли у Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. – За сферами професійної діяльності 52% кандидатів обирають адміністративне керівництво. Також є багато претендентів за напрямами «державний нагляд та контроль», «аудит», «запобігання корупції» тощо. Зі всіх заявок 60% подали чоловіки, 40% - жінки. Частина претендентів уже є держслужбовцями або посадовими особами місцевого самоврядування, тому у разі потреби вони зможуть пройти перепідготовку на державне замовлення у Вищій школі громадського управління.
Ми також залишили свою анкету на платформі резерву для роботи на деокупованих територіях. Звісно, досвіду держслужби у нас немає, але це й не обов'язкова умова.
Зареєструвалися у два кліки, нічого складного. Зайшли до створеного кабінету користувача, де на нас вже чекала анкета для заповнення. Особисті та паспортні дані, освіта, досвід роботи, знання мов – все стандартно та нестрашно.
У розділі «Професійна діяльність» вже розпочинається предметне опитування. На яких деокупованих теренах хотів би працювати претендент? На вибір даються Миколаївська, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Сумська, Харківська, Херсонська та Чернігівська області, АР Крим та Севастополь. Навіть сумно стало – скільки ще місць, звідки нам виганяти загарбників, а потім відновлювати там нормальне життя.
«За яким напрямом роботи ви хотіли б працювати?» Надається перелік: адміністративне управління, адміністрування, бухгалтерія, внутрішній аудит, господарські функції, держнагляд та контроль, діловодство, закупівлі, запобігання корупції, інформаційна безпека, міжнародне співробітництво, мобілізація (!), забезпечення функцій суду, цивільний захист тощо.
Потім просять зазначити політичну діяльність (за наявності), громадську та волонтерську діяльність, а також… хобі. Не зовсім зрозуміло, як бісероплетіння позначиться на нашому бажанні займатися комунікаціями та інформаційним забезпеченням на деокупованих територіях, але припускаємо, що хобі свідчить про невиражені, але сильні якості людини. Наполегливість, наприклад, якщо йдеться про бісероплетіння. Або короткозорість.
Питання про судимість, громадянство інших держав, військове звання та особисті зв'язки з громадянами РФ залишаємо за дужками. Допустимо, так треба.
«Повідомте про свої виїзди з України за останній рік (вкажіть державу та мету виїзду»…) Охо-хо, подумали ми, кинувши погляд на стрічку новин, де зірки української естради катаються за кордон, як у сусіднє село, і де коригувальниками ворожих БПЛА стають корінні жителі Закарпаття або Віниччини... Навіть якщо хтось напише, що виїжджав до Росії через смерть там когось із батьків – це все, з резерву викинуть назавжди?
Здивував ще один момент: немає графи чи згадки, що до кадрового резерву можуть увійти і мешканці поки що окупованих територій, які зберегли лояльність державі Україна. Кому як не їм краще знати всі місцеві нюанси та можливості, хто вже довів, що таке патріотизм. Бути патріотом у Києві чи Одесі просто, а от у Донецьку, Маріуполі, Луганську, Сєвєродонецьку – ну-ну, спробуй! Тож і вони можуть записуватися в кадровий резерв із повними на те підставами.
Після заповнення анкети настав час показати свої здібності до управлінської, та іншої діяльності. Пропонується пройти два тести – мотиваційний опитувальник та тест на загальну ерудицію.
Чесно сказати, у чому сенс мотиваційного опитувальника ми так і не зрозуміли. Там треба було вибирати за шкалою від 5 до 1 свій ступінь згоди із визначеннями. На кшталт "Мені подобається працювати в команді" або "На перше місце я ставлю не кар'єрне зростання, а допомогу людям". Цілком згоден - вибирай 5, взагалі не згоден - 1.
Як люди, які за своє життя пройшли приблизно півтори тисячі будь-яких тестів та опитувань, ми розуміли, як треба відповідати, щоб було гарно та правильно. Навіщо витрачати час на подібне заняття - незрозуміло, всі ці речі з'ясовуються в момент особистої бесіди з претендентом, коли очі в очі, а не очі в стелю і "ску-учно"!
Зате за результатами опитування з'ясувалося, що на першому місці у нас стоїть альтруїзм (що-що?), потім – творчість (згодні!), трохи менше балів здобули автономність (командна робота не завжди корелює з творчістю), розвиток та самореалізація. Найменше нас, виявляється, цікавили кар'єра, спілкування та престиж.
Який-небудь філософ запропонував би розібратися зі значенням слова «престиж» у контексті роботи на деокупованих територіях, але ми, мабуть, не будемо.
Тестування на загальну ерудицію звеселило нас неабияк. Ні, запитання там були цілком серйозні – на знання Конституції України, законодавства, права, на вміння застосовувати їх та інше, що дають кандидатам на вакансії держслужбовців.
Але один нюанс не був врахований у цій благородній справі. Зовсім крихітний, майже незначний: ми знаходилися в інтернеті. У Світовій мережі, на хвилиночку. І ніщо не завадило нам разом із порталом резервування відкрити нове вікно з Google-пошуком… Але знову будемо чесні: питання легкі та нам знайомі. У «Гуглі» ми лише перевіряли свої варіанти відповідей на правильність. Але загалом ситуація видалася трохи… безглуздою. І при цьому відповідь на одне запитання з 20 чомусь була неправильною. Це вкотре довело нашу чесність (ех, чому у списку сильних якостей мотиваційного опитувальника вона не значиться!).
Потім на вказану електронну пошту надійшов лист, який повідомляє, що ми зараховані до резерву працівників державних органів для роботи на деокупованих територіях України. І на цьому все. Залишилося найголовніше – дочекатися деокупації та приступати до роботи!
Висновок: ідея непогана, але потребує серйозного доопрацювання. Платформа «сира», не дуже інформативна і не дає змоги щось змінювати після подачі анкети. Ну і бентежить відсутність комунікації із державною стороною проєкту: скільки чекати? До чого готуватись? Може, книжки якісь почитати, підручники з адміністративної діяльності погортати? Чи будуть потім якісь іспити у очному форматі? Багато питань, на які поки що немає відповідей.
Водночас в пабліку Мінреінтеграції того тижня з'явилася інформація, що хтось проходить експериментальні курси підвищення кваліфікації за цією програмою і вже отримав відповідні сертифікати та пропозиції щодо подальшого кар'єрного зростання. А, мало не забули, кар'єра ж за результатами тестування нас не цікавить. Тільки чистий альтруїзм та бажання допомогти. І це ми цілком серйозно.