21 травня
Завантажити ще

Жителі прилеглих до Бахмута міст: Війна війною, а помідори садити треба

Жителі прилеглих до Бахмута міст: Війна війною, а помідори садити треба
Фото: facebook.com/ДонецькаОДА

Поки ситуація в Бахмуті неоднозначна, спостерігаючи "роздачу медалей" російським військовим (щоправда, за «звільнення» Артемівська, якого вже нема), у сусідніх містах ніхто не панікує і не поспішає евакуюватися. Усі, хто хотів – уже поїхали, а ті, хто залишився, впевнені, що українська армія не пропустить ворога далі за Бахмут, де й настане безславний «кінець» визволителів. KP.UA запитала у жителів Слов'янська, Дружківки та Краматорська, як вони живуть на самому краєчку війни та чи сильно бояться.

Слов'янськ (45 км від Бахмута): ніхто місто не віддасть

Десятий рік поспіль тут знають про війну і ні на хвилину не забувають, як у 2014 році місто жило під обстрілами та в окупації. Вирвавшись із лап загарбників, Слов'янськ почав щосили відновлюватися і навіть став чистішим і гарнішим. Але російські ракети прилітають мало не щодня, руйнуючи будинки, автомобілі, людські життя.

- Те, що росіяни зробили з Бахмутом, не можна пробачити. І те саме вони хочуть зробити з нами. Знаєте, що казали «ждуни» – ті, хто мріяв, щоб сюди зайшли росіяни? «А не треба було в Бахмуті так чинити опір, здали б місто – і всі будинки були б цілими»… «Здатися»! Якщо вони скажуть таке у Слов'янську, їхні сусіди їм швидко закриють роти. Перетворили велике красиве місто на мотлох, а ми начебто наступні в черзі. Але не дочекаться, ніхто їм Слов'янськ просто так не віддасть! – упевнений мешканець міста Олександр Кузовичів.

Слов'янськ давно став притулком для бахмутців, які рятувалися від війни. І зараз вони зі сльозами змушені їхати далі. За словами Олександра, до будинку його сусідів, де тимчасово оселилися мешканці роздертого Бахмута, потрапило.

- І навіть не стільки до хати, скільки у двір, а там стояв «бусик» із усіма речами цих нещасних. Вони нещодавно приїхали та ще толком речі розкласти не встигли. Ну що – ні «бусика», ні речей… Начебто домовилися із волонтерами, ті їх вивезуть на "велику землю", там допоможуть, - засмучено розповідає Олександр.

Російські снаряди методично руйнують інфраструктуру міста. Лише останніми днями постраждали багатоквартирні та приватні житлові будинки, школа-інтернат, котельня, кілька господарських споруд, лінії електропередач. Слов'янськ обстрілюють із літаків, ракетами Х-58, реактивними системами залпового вогню, артилерією, танками.

Чи піде ворог «звільняти» Слов'янськ, залишивши замість міста купу цегли, що димить? Мешканці впевнені, що ні. По-перше, ЗСУ швидко навчаються, по-друге, рельєф місцевості навряд чи дасть росіянам можливість кудись просунутися далі за Бахмут.

- Вони Бахмут «звільнили», але, по-перше, не до кінця, а по-друге, вони там як на долоні у ЗСУ, які стоять на висоті. Тож ми, звичайно, трохи нервуємо, але здебільшого намагаємось зберігати спокій – нас не здадуть, - вважає мешканець Слов'янська.

Саме тому в місті життя якщо і не вирує, то йде за накатаним сценарієм. Магазини продають товари, у лікарнях лікують, вулицями ходять люди. У улюбленому городянами сквері «Мрія» днями прибрали – і волонтери, і місцеві жителі вийшли навести красу після зими. Розчистили клумби, прибрали сухі гілки – і ось уже «Мрія» тішить око городян.

Підбадьорені такою ініціативою слов'янці готові провести генеральне прибирання і на «Славкурорті» (унікальний бальнеологічний курорт). Зараз він, зрозуміло, не працює – оздоровлюватись під звуки війни навряд чи хтось готовий, та й стан здравниці потребує відновлення. Але прибрати прилеглу територію ніщо не заважає.

Місцеві жителі кажуть, що коли комунальники виходять на роботу їм стає спокійніше. Фото: slavrada.gov.ua

Місцеві жителі кажуть, що коли комунальники виходять на роботу їм стає спокійніше. Фото: slavrada.gov.ua

Дружківка (45 км від Бахмута): видає заміж дівчат і садить помідори

Обпалена війною Дружківка також зберігає холоднокровність та вірить, що активні бойові дії її не торкнуться.

- Ми слухаємо вильоти-прильоти, потім дзвонимо рідним та друзям, дізнаємося, чи все гаразд – і повертаємося до звичних занять, - каже мешканка мікрорайону Сурово Євгенія Лещенко. – Усі, хто хотів поїхати, вивезти дітей – ті вже покинули місто. У нас будинками ходять рятувальники, поліцейські, вони просять виїжджати, особливо тих, у кого діти. Але в нас народ такий непробивний... Нещодавно поліцейський буквально благав наших сусідів під час повітряної тривоги не бігти дивитися, що летить, а бігти в укриття. Хтось уже взагалі не реагує ні на сирену в телефоні, ні на що. Городи, помідори, літо – про що ще думати?

Загалом, кажуть городяни, їх і так не дуже бурхливе життя продовжує йти у своєму руслі. Воду дають на чотири години на добу? Значить, треба поповнювати запаси. Потрібно щось купити, а в аптеці немає? Можна з'їздити до Краматорська, наприклад, - автобуси ходять щогодини-півтори. До Костянтинівки їхати страшнувато, але до рідних та друзів катаються, як кажуть, помолившись.

– Останнім часом у нас багато шлюбів реєструється за спрощеною процедурою «шлюб за годину» – українські бійці знаходять у нас собі дружин. А що, наші дівчата знаєте які! – усміхаючись, каже Євгенія. - Розумниці, красуні, нічого не бояться, вірні, гідні супутниці нашим військовим. А хлопці - військові і місцеві, та й з інших областей є.

А от якщо російські військові вирішать «звільнити» Дружківку? Місцеві жителі впевнено кажуть – ні.

- Вони можуть тільки тишком-нишком запускати ракети, особливо люблять це робити ночами або ввечері, коли всі вдома. Все летить у житловий сектор. Але так, як у Бахмуті, це навряд. Бахмут їх розмолов у фарш, тож до нас вони не дійдуть. І наші військові не дадуть, і ми не дамо їм просунутися, – стверджує чоловік Євгенії Олексій. – У нас багато городян винесли урок з окупації у 2014 році: якщо тоді вони були начебто і не проти будь-яких «ДНР», то зараз дуже активно заперечують і стверджують, що Дружківка – це найкраще українське місто.

Загалом є відчуття, що висадка помідорів дружківців хвилює набагато сильніше, ніж обстріли. З іншого боку, можна згадати знамениту книгу Віктора Франкла, який описав життя в концтаборі. Вижили ті, хто міг займатися рутинними повсякденними справами. Так і тут: війна війною, але помідори садити треба.

Подарунки для немовлят від влади. Зараз вони як ніколи стануть у нагоді. Фото: dnl.dn.ua

Подарунки для немовлят від влади. Зараз вони як ніколи стануть у нагоді. Фото: dnl.dn.ua

Краматорськ (55 км від Бахмута): відкриваються нові піцерії та лазні

Фактична столиця Донецької області (замість окупованого Донецька) переживає найважчі ракетні обстріли, але не здається. Вже не дивують повідомлення про обстріли в місцевих телеграм-каналах, що перемежуються з оголошеннями про відкриття піцерій, послуги перукарів та нові лазні, а також з графіками подачі води та маршрутів автобусів.

- Ми, звичайно, тут лякані вже не раз, боїмося, але все одно – і дітей ростимо, і квіти висаджуємо. Дороги в місті роблять, розмітку оновлюють, тепломережу нещодавно лагодили, світлофори ремонтують і змінюють – наче дрібниця, але так заспокоює, коли йдеш вулицею. Начебто і немає жодної війни, все як у старі-добрі... – ділиться відчуттями краматорка Олена Шевкун. – Коли я поїхала до мами у Семенівку, це недалеко від міста, то побачила, як комунальники латають дірки у дорожньому покритті. Навіть очі защеміли: у нас тільки недавно були страшні прильоти, будинки розбили на тріски, а хлопці наводять лад!

У місті зберігається робота практично всіх служб, хіба що час їхньої роботи скоротився на пару годин. Активно йде видача гуманітарної допомоги – у Краматорську багато переселенців «старих» та «нових», і частина їх вирішила вже нікуди не бігти.

- Ми зі «старих» переселенців, приїхали 2015-го, - ділиться Ганна Львівна Єкімова, яка жила в Донецьку, а зараз – краматорка. – Тут уже облаштувалися, діти знайшли роботу, ми із чоловіком на пенсії. Але війна нас наздогнала. Ми у квітні минулого року ледь не опинилися на вокзалі, коли ракета прилетіла. Домовилися там вранці зустрітися з родичкою, вона з села нам привозить овочі всякі, консервацію свою... І в неї ввечері тиск підскочив, вона зателефонувала, сказала, що не приїде. А наступного дня вранці ракета зруйнувала вокзал, людей скільки вбито! Тож нас відвів Господь. І зараз відведе: усі переселенці вже настраждались, куди їм ще тікати, коли грошей особливо нема? Будемо тут уже до кінця.

У Краматорську сумніваються, що місто буде захоплене російськими військовими. Для цього їм доведеться пройти жорна ЗСУ, які укріпилися біля міста та інших населених пунктів. А це, як уже показала історія, нічого доброго загарбникам не подарує.

Місто, яке стало столицею Донецької області, у ворога постійно на прицілі. Фото: facebook.com/DonetskaODA

Місто, яке стало столицею Донецької області, у ворога постійно на прицілі. Фото: facebook.com/DonetskaODA