Всупереч війні Запоріжжя щосили намагається зберегти всі ознаки мирного життя: працюють підприємства, ходить громадський транспорт, працюють магазини та супермаркети, на вулицях чути дитячий сміх. Щоправда, школи та виші на дистанційному навчанні і комендантська година з півночі до п'ятої години ранку – в іншому все ніби у мирний час, ніби не прилітало нічого смертоносного ні в будинки, ні до підприємств.
- Тьху-тьху-тьху, вже кілька днів нічого не прилітає, тож поки всі спокійно живуть, працюють, навчаються, - каже мешканець Запоріжжя Андрій Яковенко. – До 21.00 можна поїхати громадським транспортом у будь-який кінець міста, працюють кафе, чекаємо на відкриття «Макдональдса», який поки що боїться знову працювати.
З усмішкою Андрій згадує, як наприкінці квітня запорожці, які скучили за картоплею фрі та бургерами, помчали до Дніпра, де знову з'явилася заповітна «М» на фасаді громадського харчування. Але й у самому Запоріжжі не бракує працюючих кафе та ресторанів, та й культурне життя не зупинилося.
- Нещодавно у нас побували хлопці з Grandma's Smuzi – це кавер-бенд, який виконує світові рок-хіти, перекладені українською мовою. Наступного тижня у муздрамтеатрі імені Магара виступатиме Злата Огнєвич. Приїжджають стендап-артисти, загалом, не нудно, - каже Андрій Яковенко.
Так, не нудно, але іноді буває страшно. Запорізькі будинки ще зберігають сліди прильотів російських ракет. Зруйновані житлові багатоповерхівки, названі в російських новинах «центрами прийняття рішень» (так громадянам РФ пояснюють ракетні удари по будинках та людях), поки що не поспішають відновлювати. Жителів розбитих під'їздів розселили по друзях та родичах, а ті, кому не було куди податися, знайшли притулок у гуртожитках.
- Із житлом були проблеми десь до жовтня минулого року, коли неможливо було винайняти кімнату навіть подобово. Місць у хостелах та дитячих садках, відданих для розміщення людей, теж не було. Я знаю чоловіка, який із сім'єю жив два тижні у своєму автомобілі. Зараз ситуація начебто виправилася, але постала інша проблема, пов'язана з переселенцями, - зазначає запорожець.
Сотні жителів, які приїхали до Запоріжжя, не тільки Донецької та Луганської, а й Херсонської областей, плюс окупована частина Запорізької, зіткнулися, умовно кажучи, з деякою недовірою з боку місцевих жителів. І неважливо, «донецькі» переселенці чи «херсонські», у Запоріжжі витає дух стигматизації людей, які втекли від війни.
- Ми зіткнулися з цим двічі під час пошуків квартири. В оголошеннях цього не пишуть, але рієлтори чи господарі запитують одразу: "Переселенці? Вибачте, квартира здана". І в поліклініці почули за спиною: «Це переселенці, їм виплачують допомогу, у них грошей багато». Я жила в Краматорську і всі ці роки не знала, що стану переселенкою. У нас у місті було дуже багато переселенців, але я до себе цю роль не приміряла. Довелося отримати цей статус у квітні 2022 року. Дуже прикро, коли твої ж земляки-українці так до тебе ставляться. Хоча я знаю багато випадків, коли мешканці Запоріжжя людей, які тікали від війни, розміщували у себе в квартирах і будинках, допомагали. Але не скрізь хороші люди зустрічаються, - з сумом розповіла Наталія Дойник, краматорка, яка мешкає у Запоріжжі.
Але відчай – це останнє, що можуть дозволити собі переселенці. Вони намагаються щосили влитися у нове мирне життя. На щастя, малий та середній бізнес у Запоріжжі ще тримає голову, і можна знайти собі застосування. Декілька переселенців із Маріуполя відкрили суші-бар з доставкою, а ті, що приїхали з містечка Орєхова до обласного центру – кав'ярню. Люди намагаються підтримувати та допомагати один одному, діляться гуманітарною допомогою та чекають на момент, коли зможуть повернутися додому. Або навпаки – пускають коріння у Запоріжжі, обзаводяться сім'ями, роботою та починають життя з чистого аркуша.
Наталія Дойник – саме із таких. Вона вже бере активну участь у житті запорізької громади як громадська активістка. Разом із подругою Мариною вони готові допомагати у вирішенні проблем міста.
- Але іноді ми розгублені: у Запоріжжі є проблеми з укриттями, але міська влада виділяє мільйони гривень, наприклад, на футбол. Зрозуміло, що спорт необхідний, але ж пріоритети зараз інші. Також прочитала в новинах, що майже 100 млн грн виділяється на роботу аеропорту – але ж він не функціонує, там залишається лише персонал для підтримки інфраструктури. Чи не забагато? Може, краще передати ці гроші на облаштування бомбосховищ – та хіба мало оперативних витрат! – міркує мешканка Запоріжжя Марина Адамчук.
Про неналежний стан укриттів запорожці говорять уже другий рік. Особливу тривогу викликають так звані модульні укриття - у багатьох з них немає ні світла, ні вентиляції, ні запасного виходу. А частину стаціонарних укриттів або наглухо закрито, або завалено сміттям, і свою функцію порятунку вони ніяк не виконують. Тому мешканці постійно сигналять владі, мовляв, займіться. Можливо, зможуть докричатись.
Активісти обурюються тим, що багато прихованих будинків так і залишилися неготовими до використання. Фото: 061.ua
А як живеться у Запоріжжі молодим чоловікам – ловлять їх на вулицях, відправляють одразу в окопи під Бахмутом? Андрій Яковенко каже: ні, щоб так, як в Одесі, коли патрулі тягнуть в автомобіль потенційного солдата чи ганяються дворами за молодими хлопцями, такого немає.
- Військові ходять місцями скупчення людей, стоять біля входу до соцслужби, наприклад. Там багато переселенців. Підходять, вручають повістки. Реагують на це всі по-різному, але ніхто не біжить, не чинить опір. Я ходив у військкомат за військовим квитком, пройшов медкомісію, яка визнала мене обмежено придатним, забрав квиток та спокійно живу і працюю. Звісно, медкомісія – це щось! Як вони психологічно вміють тиснути на людину, буквально змушуючи її соромитися своїх проблем зі здоров'ям і вирушити воювати, незважаючи на серйозні проблеми, часом навіть невиліковні! Але це фішка не лише Запоріжжя, а військкомата в будь-якому місті, мабуть, – поділився Андрій.
Не можна сказати, що запорізькі військкомати порожні - з лютого минулого року тут завжди є люди, і в перші дні повномасштабної агресії, як і в інших містах, тут стояли черги з бажаючих захищати Україну.
- Народ у нас вірить у перемогу, тут без запитань. За підтримку РФ можуть покарати на місці, причому самі ж жителі Запоріжжя. Вже були випадки, коли любителів слухати російський «шансон» на всю гучність у маршрутці висаджували посеред дороги. Або хаму, який ображав україномовного чоловіка в автобусі (саме за те, що той говорить українською), решта пасажирів чистою російською мовою пояснила, що ще одне слово – і «аматор російської словесності» опиниться на тротуарі з іншого боку. Він притих і далі їхав мовчки. За російську мову, звісно, ніхто нікого не вбиває. На майданчиках діти слухають якийсь російський реп в телефонах – і їм слова ніхто не скаже. Але якщо «мовна проблема» спричиняє агресію, то запорожці швидко поставлять таких «агресорів» на місце, – резюмує Андрій Яковенко.
Як і жителі багатьох інших українських міст, на повітряну тривогу реагує десь половина мешканців – решта воліє її «не помічати». Так, у такі моменти закриваються великі торгові центри, банки, поштові відділення тощо. Але не всі і не завжди. Запорожці демонструють стійкість і силу духу… як і жителі всієї країни.