Array ( [0] => 2829 [1] => 2836 [2] => 2850 [3] => 2860 [4] => 2871 [5] => 2883 [6] => 2890 [7] => 2898 [8] => 2921 ) 1
0
Завантажити ще

Болгари із села на Одещині: Кожен із наших обрядових хлібів має своє значення

Болгари із села на Одещині: Кожен із наших обрядових хлібів має своє значення
Фото: bessarabia.ua

Бессарабське село Криничне на півдні України може похвалитися старовинними болгарськими традиціями, яких тут дотримуються донині.

Родовід складають за іменами

Наприклад, тут досі називають дітей на честь дідусів та бабусь – первістків на честь тих, з ким живуть, других – на честь інших. А живуть із батьками болгари обов'язково – рідко хтось планує життя окремо.

Тетяна Янчева-Дукова – хранителька старовинного рецепту болгарського хліба. Фото: facebook.com/skytanya

Тетяна Янчева-Дукова – хранителька старовинного рецепту болгарського хліба. Фото: facebook.com/skytanya

– Моя старша сестра – повна тезка моєї бабусі, тільки інший рік народження, а я, як друга дитина, мала бути названа по бабці мами, – розповідає KP.UA режисерка, громадський та культурний діяч болгарського походження Тетяна Станьова. – Її звали Надією, але поряд сусідка та родичка – теж Надії, тому мені дали ім'я Таня, порушили правило. Можуть поступитися, якщо хоча б першу дитину назвали на честь бабусі чи дідуся. Тож у нас у селі у мешканців повторюються імена та по батькові.

Саме це допомагає місцевим встановити свій родовід аж до сьомого-восьмого коліна – їхніх предків, які першими переселилися до Бессарабії. Також тут цікава традиція кумівства – нинішніх немовлят хрестять діти хрещених батьків. Вони ж беруть участь в обряді вінчання на весіллі. Це має бути сімейна пара з того самого роду.

Болгарський хліб визнали культурною спадщиною України

Обрядовий хліб – одна з таких традицій, що збереглася в українських болгар до сьогодні. Нещодавно він потрапив до списку культурної спадщини України. Його випікають на День Георгія – 6 травня за григоріанським календарем.

- Обрядовий хліб готує найстарша жінка у сім'ї – вона випікає п'ять хлібів із одного замісу тіста, - пояснюють місцеві. – Піч розтоплюють ще з вечора – виноградною лозою та кукурудзяними стеблами, а для тіста використовується закваска, в основі якої є хмелеві та винні дріжджі, а також борошно, сіль та вода. Історично для такого хліба використовували старовинний сорт борошна "Камут" з арнаутки – пшениці з білим і твердим зерном.

Кожен із п'яти хлібів має своє значення. Боговицю печуть на честь Бога та святої Богородиці. Це хліб, прикрашений чотирма перехресними джгутами у формі квітки, яка символізує сонце та пробудження природи навесні. Рангель випікають на честь Михайла Архангела – це фігурно переплетений хліб з двох або декількох джгутів із обов'язковим наскрізним отвором посередині для ритуальної чаші з вином.

Обрядовий хліб готує найстарша жінка у ній. Фото: facebook.com/skytanya

Обрядовий хліб готує найстарша жінка у ній. Фото: facebook.com/skytanya

Якщо в будинку є Георгій – приносять у жертву барана

Коровай господині роблять на честь святого Георгія – це найбільший хліб із п'ятьох, він складається з переплетених джгутів. Ще два символізують саме свято та називаються Ущарки – це хліб для пастухів із фігурами-символами: відкрита загорода для овець, непарна кількість маленьких кульок із тіста, які символізують овець, джгут у вигляді гака – посоха пастуха та фігурка пастуха. На колективну трапезу на вулицю чи у двір із відчиненими воротами господині виносять обрядовий хліб до п'ятої години дня.

– Георгій Побєдоносець вважається покровителем вівчарства, яке дуже розвинене у наших краях, – продовжує Тетяна Станьова. – Це також наші предки принесли з Балкан. Після Георгія овець виганяють пастись у полі – доти їх тримають біля будинку.

Якщо в сім'ї є Георгій чи Георгійович, за словами Тетяни Станьової, тоді обов'язково ріжуть барана та запікають у печі курбан – жертву, у перекладі з тюркської мови. Наразі одного барана можуть між собою ділити два двори – щоб м'ясо не залишалося.

- У нас на свято збирається по пів вулиці - всю вулицю в одному місці не збереш, дуже довга, - продовжує Тетяна. - Кожен приносить свій курбан, своє вино – за столом подають одне одному свою страву, куштують. Якщо все не з'їли – несуть частування додому. Перед гулянням звуть священика або самі моляться, потім – танцюють. А якщо знайдуть капустянку – вішають. Голову обмотують ниточкою і вішають. Є таке повір'я – якщо знайти капустянку та повісити її, то будуть дощі – це радість. Діти у цей день б'ються лопухами – на здоров'я. Також у цей день заведено дівчаткам підрізати коси - вважається, що волосся буде добре рости.

До святкового столу обов'язково подають обрядовий хліб. Закінчується День Георгія у Криничному традиційними болгарськими танцями, які діти вивчають змалку, спостерігаючи, як танцюють дорослі.

П'ять хлібів випікається із одного замісу тіста. Фото: bessarabia.ua

П'ять хлібів випікається із одного замісу тіста. Фото: bessarabia.ua

14 лютого відзначають День винороба

Георгієв день – це одна з традицій, яку дотримуються у кожній родині болгарського села. Він закінчує зимовий цикл свят, який починається з Дмитрієвого дня – 8 листопада.

– Відзначаємо також болгарське свято «Трифон Зарізан» (на честь християнського священника, в день страти якого на всі виноградники напали комахи – його просили захистити їх. – Авт.), – зазначає Тетяна Станьова. – Він святкується 14 лютого. Трифон Зарізан – покровитель виноробства. Цього дня роблять перше ритуальне обрізання лози, потім – гуляння.

У Криничному зберігся старий болгарський діалект, який сучасну мову вже давно поглинув у самій Болгарії. Він м'якший. У побуті селяни досі розмовляють лише болгарською.

Свята винороба у Криничному відзначають 14 лютого - у цей день проводять перше обрізання виноградної лози. Фото: facebook.com/dmytrodimitrov

Свята винороба у Криничному відзначають 14 лютого - у цей день проводять перше обрізання виноградної лози. Фото: facebook.com/dmytrodimitrov

З албанцями із сусіднього села спілкуються російською

Село Криничне оточене такими ж моноселами, в яких уже два століття живуть інші народи, зберігаючи свої традиції та мову. Сусідує з албанським селом Каракурт, неподалік – гагаузьке (тюркомовний народ. – Авт.), молдавське, є також село, в якому оселилися старообрядники, що втекли з Російської імперії – липовани. Гагаузи та албанці також відзначають Георгієв день. З сусідами спілкуються російською мовою.

- У цій місцевості дев'ять разів змінювалася влада, тож тут жартують у відповідь на питання, коли було краще – за румунів чи Рад: «Коли румуни пішли, а Ради ще не прийшли», - усміхається Тетяна Станьова. – Українське село вже є ближче до Одеси. Хоча ні, в Ізмаїльському районі є село Кислиця, яке колись заселили козаки (донські козаки-некрасівці, які втекли від кріпосного права. – Авт.).

Влітку свят менше – жнива. На околицях Криничного селяни вирощують цибулю-сівок «арпаджик» - причому навчилися це робити тільки тут. Виростити та зібрати – це ціла технологія. Сусіди, як не намагалися, не змогли запозичити ці навички. А ця цибуля раніше була майже на вагу золота. Від того село росло та багатіло – будинки тут багаті.

– Раніше, коли ще процес не був механізований, ми майже на увесь серпень виїжджали у поле та жили там у наметі, – згадує Тетяна Станьова. – А ви розумієте, що таке серпень на півдні України! Перед цим землю зрошували, щоби можна було зібрати цибулини. У мене моральна травма дитинства – всі дні народження 11 серпня я проводила в полі. Тож день народження моєї доньки ми завжди відзначаємо! Хоча, можливо, це нас і привчило до того, що немає «не хочу», «не буду» - є тільки «треба»!» Є строки, і ти не можеш їх зрушити. Не збереш цибулю - підуть дощі, і вся праця пропаде. Наше село можна вважати кузнею кадрів – неуспішних людей у нас немає, а є багато і видатних, котрі обов'язково щось хочуть зробити для села.

Хто б не поїхав звідси вчитися – всі нудьгують і повертаються, адже «тільки там ти можеш почуватися болгарином і говорити болгарською мовою». Зв'язки з Болгарією збереглися не в усіх.

Тетяна Станьова
Тетяна Станьова
Досьє Коротко про

Український режисер, журналіст, краєзнавець, культурний діяч. Народилася 11 серпня 1984 року у селі Криничному Одеської області. З початку війни працює для болгарського телебачення.

Зняла повнометражний документальний фільм «Місце сили» про своє рідне село, в якому розповідається про 200-річну історію болгар-переселенців на Одещині, які заснували Криничне. Фільм презентували на міжнародних фестивалях у Болгарії та Чехії, також він вийшов на українських екранах. За його мотивами планують створити комп'ютерну етногру.