У зону Чорнобильської АЕС окупанти зайшли вранці 24 лютого. Захопили будівлю станції, стали «господарювати» в лісах, турбуючи своєю присутністю унікальний природний світ, що відвик від людини. Як далася взнаки війна на Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику і як він живе зараз, KP.UA розповів завідувач наукового відділу Денис Вишневський.
– Із початком вторгнення наша робота припинилася. Усіх співробітників вдалося евакуювати, частина з них пережила окупацію за місцем проживання у Київській області. Залишилося лише кілька людей, які чергували на базі, до якої не дійшли російські солдати, – згадує Денис Вишневський.
Заповідник став транзитною базою для російських військ.
- Вони рили окопи, рубали дерева, щоб будувати якісь укріплення, ініціювали дві пожежі. Одна була під час окупації, друга сталася після, але також як наслідок присутності військових. Вогонь важко було гасити, бо росіяни замінували цю територію, і пожежники могли працювати лише з доріг. Через мінну небезпеку зона контролю за заповідником звузилася до 10 відсотків.
Коли ворог вийшов із Київської області, Денис Вишневський відвідав Чорнобиль 15 квітня.
– А вахтову роботу ми відновили на початку червня завдяки військовим ЗСУ, які провели розмінування. Частину фотопасток зняли, зараз збираємось ставити нові у безпечних місцях – визначаємося де.
Екологічна комісія ще підраховує збитки, завдані діями окупантів лісу, але на житті тваринного світу війна не далася взнаки – активних бойових дій у зоні було.
Нині флора та фауна Чорнобиля готується зустрічати весну. З-під землі пробиваються первоцвіти, а у рисей почався шлюбний період.
Цікаво, що триває він недовго – руді лісові кішки не створюють сім'ї та зграї. Дитинчат, зазвичай їх двоє чи троє, виховує лише мама. І тримає при собі до двох років, поки не навчаться спритно полювати. У цей період самка рисі не шукає собі нового «чоловіка», а після прощання з дітьми ще рік може відпочивати від клопоту з потомством.
– З'явився міф, що у Чорнобильській зоні розплодилися вовки. Нещодавно співробітник іншого заповідника поскаржився, що через війну ці сірі хижаки від нас до них прийшли. Я кажу: чому від нас? Вони ж паспорт не показували, – жартує Денис Вишневський. - Кількість вовків зазвичай стабільна, це ж не миші, які дають потрійне потомство в рік рясного врожаю. Вовка взагалі важко побачити.
Війна практично вигнала із зони браконьєрів. Це помітно хоча б через те, що полохливі копитні стали ближче наближатися до меж зони у бік Києва. Денис Вишневський пояснює це комендантською годиною. Браконьєри зазвичай нишпорять ночами, а в комендантську годину їздити або ходити просто неба зі зброєю загрожує наслідками.
Стадо корів чорно-рябої молочної породи спростувало твердження про те, що тварини, які виросли в неволі, не виживають у дикій природі. Оці точно вижили, створили міцний колектив і нагуляли боки.
У заповіднику розповідають, що стадо утворилося із двох господарств самоселів у Чорнобилі та у прилеглому до нього селі Луб'янка. 2016 року господарі померли, корови опинилися на самовипасі. Воля припала до душі корівкам і бикам. Влітку вони харчуються соковитою травою, а взимку - як лосі, козулі та інші копитні – об'їдають високу суху траву, кущі та викопують з-під снігу сіно.
Кочуючи по зоні, стадо виробило правила безпеки – молодняк тримається посередині, дорослі особини йдуть з обох боків. Вовки не нападають на тварин таких розмірів.
- Корови не потребують того, щоб їх доїли. Цикл лактації нормалізувався та прив'язаний до народження телят. Тварини так здичавіли, що побачивши людину чи автомобіль, одразу тікають у ліс.
До війни на території заповідника паслося 20 голів цієї рогатої худоби. Минулого року співробітники заповідника корів не бачили, але є свідчення, що з ними все гаразд.
Зараз усі екскурсії до зони закриті, а до війни користувалися великою популярністю. Окрім ЧАЕС та Прип'яті, туристи мріяли побачити табун коней Пржевальського, але щастило небагатьом.
Руді конячки вільно розгулюють заповідником з 1998 року, коли в рамках програми «Фауна» сюди завезли два десятки особин. Вихідці з Азії чудово прижилися на Київщині і почали розмножуватися. 2021 року їх налічували від 130 до 150 голів. Точну цифру назвати не можна, оскільки жваво скачуть.
Спеціального харчування коням не треба – взимку вони пасуться так само, як дикі корови. За територію заповідника конячки не виходять, оскільки просторів їм достатньо.
На початку січня цього року фотопастка, поставлена співробітниками заповідника, знову зафіксувала бурого ведмедя. Так було у 2022-му та 2020 році. Живе клишоногий тут постійно чи є «туристом» – загадка.
– Щоб говорити, що ведмідь у нас живе, він має розмножуватися, – зазначає Денис Вишневський. – А маленьких ведмедиків ми не бачили.
За однією з версій, клишоногий може забрідати до нас із білоруських лісів, але там їх теж давно не бачили.
І все-таки ведмедик є! Вчені сподіваються, що ведмеді повернуться на Полісся, яке до початку XX століття служило для них екологічною нішою.