Якими ми станемо після війни: думки відомих українських письменників
Це найстрашніша дата в історії новітньої України. Роковини початку великої війни, рік життя під обстрілами, рік запеклих боїв за кожен клаптик землі. Рік, коли тисячами гинули дорослі та діти і перетворювалися на руїни цілі села і міста.
І ще нічого не минулося, ще все попереду... А як хочеться думати про перемогу і мир! Ми вже ніколи не будемо такими, як були... А якими, що має змінитися після війни?
KP.UA попросила відомих українців трохи зазирнути у майбутнє.
“Серед нас більше не буде хохлів”
Брати Капранови. Фото: facebook.com/KapranovyBraty
Дмитро та Віталій Капранови, письменники, видавці:
- Війна - це велике сито, яке просіює людей. Кому Україна геть була не потрібна, звідси поїдуть. Ті, кому вона була байдужа, можуть зробити висновки. А більшість буде консолідуватися і ставати українцями.
Ми, коли жили в Москві, дійшли висновку, що із хохла можна зробити українця, якщо його бити. Ми теж були хохлами, нас теж били, а ми не розуміли, за що. Нікому поганого не робимо! А потім побачили, що Москва – це дуже вороже до всіх нацменшин середовище. Ми це на собі відчули і потрошку шляхом побиття стали українцями.
Сьогодні нас теж б’ють і роблять українцями. В суспільстві серед нас вже не буде хохлів, бо жити в Україні і не бути українцем зараз неможливо.
Брати пророкують, що про цю війну буде написано чимало книг, але справжньої актуальності вони набудуть не одразу.
- Війни нам усім зараз вистачає. Війна у нас в новинах, в побуті, в знайомих, в родичах, на цвинтарях. Я думаю, що до осягнення розуміння війни ми дійдемо згодом, коли відновиться життя. А от за кордоном на книги про війну в Україні буде швидкий попит, і він уже відбувається.
“Роби, що повинен - і хай буде, що буде”
Ян Валетов. Фото: facebook.com/ian.valietov
Ян Валетов, письменник, журналіст:
- Давайте спершу визначимося, що таке “після війни”. Припустимо, це вихід на кордони 1991 року. Тоді ми мусимо говорити про закінчення війни через три, чотири, п’ять, а може, й 10 років. Бо взяття Криму – це дуже важке бойове завдання, дуже витратне, з точки зору людського ресурсу і фінансів. Але в принципі його можна вирішити.
Припустимо, ми взяли Крим і повернули собі Донбас. Треба розуміти, що вступимо у фазу протистояння з величезною країною, з якою у нас кордон більше 2000 кілометрів. Росія - ресурсна країна, в ній є все, що необхідне для автономного існування. Можливо, воно буде нижче рівнем, ніж в усьому світі, але з голоду росіяни не помруть. І вони будуть робити зброю. Нехай не таку точну, не таку сучасну, без новітньої електроніки. Але зброї буде багато.
Мине певна кількість років, і вони спробують повернутися знову. По-перше, тому що пропагандистська машина продовжить працювати, по-друге - в багатьох сім’ях є жертви, і зненависть підживлюватиметься. І по-третє: коли у хижака з пащі вистрибнула жертва, запах крові якої він відчув, то не любить він такого.
Ми будемо мати ворожу країну з населенням, для якого людські втрати мало що значать. Пам’ятаєте відео з росіянкою, яка відправила на війну чотирьох синів і заявила: я ще народжу? Я людина не вразлива, але тут пересмикнуло.
Якими перед оцим усім мусимо стати ми? Приклад – це ізраїльська модель. В Ізраїлі війна не закінчувалась ніколи. Були різні фази, але Ізраїль живе в стані війни. І нам не можна буде розслаблятися. В кожній сім’ї у чоловіків в сейфі мусить зберігатися бронежилет і зброя, кожен має бути готовий за годину зібратися для виходу в свою частину.
Ми мусимо створити потужну армію. Я вважаю, що близько мільйона чоловік. І це не на рік, не на десять років.
Я не вірю в розвал Росії, не вірю, що вона одумається. Для цього в зовсім іншій парадигмі має виховатися кілька поколінь. Не секрет, що у багатьох українців в Росії є родичі. За 22 роки там з них виховали наших убивць. Убиває нас не Путін і його оточення. Убивають звичайні росіяни. І ота мати, що була на відео, це не дружина Путіна, не російський ідеолог. Це звичайна російська жінка, яку готували, щоби стала такою.
Ізраїль з 9-мільйонним населенням живе в оточенні сотень мільйонів людей, які мріють про його знищення. І при цьому розвивається, працює, має одну з провідних економік світу. У нас порівняно з Ізраїлем є перевага – ворог тільки з одного боку. З другого – союзники. Вони нам допоможуть, але в тому разі, коли ми не будемо сьогодні чекати закінчення війни. Коли будемо цінувати кожен день і використовувати його для діла. Робити важливе, корисне, потрібне.
Ми можемо думати про те, що буде потім. Але жити і працювати мусимо зараз. Бо "завтра" у багатьох може вже не настати.
Роби, що повинен - і хай буде, що буде. Ця древня фраза римських легіонерів нам підходить.
“Вже не зможуть ховатися за отим “не на часі”
Андрій Кокотюха. Фото: uk.wikipedia.org
Андрій Кокотюха, письменник, сценарист:
- Боюсь, ті зміни, яких хоче переважна частина суспільства після війни, не відбудуться або відбудуться не одразу. Бо перемогти зовнішнього ворога, навіть попри те, що гинуть люди, попри проблеми з оперативним постачанням зброї, можна. Ворог не прикидається другом. Найскладніше - перемогти ворога внутрішнього.
Нинішня влада може привласнити собі перемогу і на цих правах будувати не зовсім той порядок, за який хлопці воюють на передовій і про який говорять мислячі люди в тилу. Нам не потрібна “російська модель”. Нам потрібна націонал-демократія, реальна боротьба з корупцією – реальна, а не обшуки, як шоу.
Нам потрібна політична воля почистити деяких депутатів у парламенті, почистити російську церкву і все, що з нею пов’язане. Нам потрібна політична воля на те, щоб держава підтримувала розвиток культурних інституцій, а не нищила їх, як Довженко-центр.
Після війни уже не можна буде ховатися за отим “не на часі” або говорити “наші хлопці повернуться з фронту і наведуть порядок”. Мені це дуже не подобається, це інфантилізм, перекладання відповідальності на інших. Дуже сподіваюся, що українці цього інфантилізму позбудуться.
“Люди запрагнуть позитивних емоцій”
Олена Рихальська. Фото: facebook.com/ryhalskaya
Олена Рихальска, психолог, публіцист:
- Після війни я чекаю на дуже позитивні зміни в психології українців. Люди вже рік знаходяться в тривозі, в негативі. Хтось переживає постійний страх, хтось зафіксувався на ненависті. Такі емоції нас дестабілізують і руйнують. На жаль, це об’єктивна реальність.
Коли закінчиться війна, настане друга грань емоційного сплеску. Українці, як ніколи, почнуть прагнути переживати позитивні емоції. А це рушій прогресу, розвитку особистості, а отже - і всього суспільства.
Українці стануть більш згуртованими. Наші чоловіки повернуться з війни, адаптуються до сприятливої ситуації, і той рівень гормону дофаміну, який зараз реалізують у боях, сублімують в те, щоб стати активними розбудовниками нового життя.
Жінки сьогодні дуже систематизовані – це теж об’єктивність війни. З миром вони розкриються інакше. Будуть реалізувати ті якості, які споконвіку закладені в козачках. Це підтримка близьких, ніжність, любов, хазяйновитість, які сьогодні трохи відсунуті на задній план.
Загалом, на моє бачення, українці після війни реалізують свої кращі якості, які зараз об’єктивно важко реалізувати. Бо війна вимагає других, більш жорстких проявів. Я думаю, що буде сплеск позитиву, зокрема у ставленні один до одного.
“Всьому світу покажемо нові стандарти буття”
Густав Водічка (Юрій Топчій). Фото: facebook.com/Густав Водичка
Густав Водічка (Юрій Топчій), історик, письменник, філософ:
- Війна завжди міняла все. Війна - це як хвороба. Вона може минутися, а ускладнення залишаться. Але буде розуміння, що треба лікувати. Столітня війна завершилась заснуванням Римського права. 30-річна війна – Вестфальским миром, коли люди зрозуміли, що не можна вбивати за віру. Наполеонівські війни – це Віденський конгрес, визначення кордонів держав. Друга світова – Ялтинські угоди і нові норми міжнародного співіснування.
Історик зазначає, що після кожного кровопролиття людство виходить на новий виток розвитку права.
- І от ми маємо війну, де одна божевільна людина зневажила все напрацьоване століттями і заявила про якусь “історичну справедливість”. Це означає, що все - недійсне, жодне право власності, є тільки право розбійника, у якого ніж, пістолет, а наразі і ядерна кнопка. Мова йде про знищення світу заради принципу однієї людини. Значить, світ створив умови, де це можливо, значить - умови треба міняти. Думаю, що після цієї війни будуть прийняті нові важливі безпекові рішення. Наприклад, поставлене питання про тотальне знищення ядерної зброї. Чому б ні?
Щодо українців, то, на думку історика, ми вже не будемо такими наївними, як раніше, коли вважали, що “пронесе”.
- Був Крим, був фестиваль "Казантип", було весело і раптом – бац. Пережили. Донбас – теж пережили, змирилися з лініями розмежування, а тут вже стріляють під Києвом! І це люди, яких називали братами. А вони йдуть вбивати не братів, вони йдуть вбивати “фашистів”, “бандерівців” і при цьому найбільшої школи завдають на сході – російськомовним. Ніхто більше не зробив для знищення російської мови, ніж самі росіяни.
Ця війна змусила нас самоідентифікуватися з мовою. Говорити українською – це не просто патріотично, це престижно, гонорово, модно, бо є ознакою високої культури.
Так, ми будемо переживати багато проблем. Насамперед, демографічних, бо чоловіки гинуть, а жінки виїхали з дітьми. Але якщо Україна буде відбудовуватися, багато хто повернеться, населення зростатиме.
А які чоловіки повернуться з фронту! Навіть те, що ми бачимо у хроніках з фронту, здається неможливим. Неможливо пережити хоч кілька хвилин чи дожити в цьому пеклі до вечора. А вони живуть так рік, вони пережили страх смерті, бо герої.
Українців звинувачують у корупції. Так, вона нікуди не дінеться. Бо крадуть усі, але героями стають не всі. Українці - єдина в світі козацька нація, яка знаходиться на своєму місці і захищає світ. І я вірю, я про це писав і пишу, що, коли вийдемо в перемогу, еволюція козацької нації підніметься на такий рівень, що ми всьому світу покажемо нові стандарти буття.
