• Головна
• Суспільство

Фото: іnstagram.com/cieplokrakow/

Краківський ресторан традиційної української кухні Сiepło офiцiйно відкрився менше місяця тому і вже встиг придбати достатню кількість клієнтів. Сюди приходять і українці, і поляки - як місцеві, так і туристи - поїсти борщу із салом, галушки по-полтавськи, вареники та інші українські страви. Сiepło працює без шеф-кухаря та професійних кулінарів: меню складають переселенки з України без досвіду у гастрономії. Готують також вони.

За словами співзасновницi ресторану Олени Михайлівської, головна мета ресторану та водночас культурного простору Сiepło – розповісти про Україну у позитивному ключі. А ще щоб було, як удома. Подробиці Олена розповіла KP.UA.

«Не можна постійно говорити про війну прямим текстом»

Жінки-кухарі не мають спеціальної освіти, але мають бажання працювати. Фото: іnstagram.com/cieplokrakow/​

- Олено, розкажіть про український ресторан у Польщі. З чого все почалося?

- Сiepło – проєкт фонду ZeroCamps, що виник після повномасштабного вторгнення. Завданням фонду було захистити українців, що тікають від війни, допомогти розібратися з базовими питаннями, надати людям дах над головою та їжу.

ZeroCamps починався з одного хостелу неподалiк вокзалу. Через два тижнi вже з’явився і другий хостел, також декiлька квартир у центрі мiста. Загалом в нас проживає близько 130 осіб - одні на тимчасовому перебуванні, інші українці з нами вже 8 місяців.

Біженки, яким ми допомагали, місяців три чогось чекали, потім почали шукати роботу. Оскільки серед них були переважно мами з дітьми, вони не могли собі дозволити довгий робочий день. Виникали інші проблеми - або робота далеко, десь за містом, або ставка маленька… Водночас вони постійно готували на кухні, яка не розрахована на велику кількість людей, чимось пригощали один одного.

Ми вирішили знайти місце, де українки зможуть готувати та продавати свої страви, заробляючи тим самим на життя. Ідея розрослася до Сiepło.

- Тобто спочатку було лише завдання дати людям роботу. А як виникла ідея розповідати про Україну?

- Ми знайшли просторе приміщення, в якому хотіли відкрити щось на кшталт бістро-бару чи кухні з українськими традиціями. Трохи згодом зрозуміли: завдяки Сiepło ми можемо говорити про Україну, а також про те, що там відбувається, не агресивним способом. Робимо це за допомогою культури, традиційних українських страв, виставок робіт українських художників, які можна побачити у Сiepło.

Не можна постійно говорити про війну прямо. Потрібно подавати інформацію в іншій формі. Усі втомилися від поганих новин – не лише поляки, а й ми, українці. Не хочеться, щоб Україну асоціювали лише з війною та чимось неприємним.

Водночас ми хочемо утримати фокус уваги на нашій країні, зацікавити людей у такий позитивний спосіб.

Український борщ подається з пампушками та салом.Фото: іnstagram.com/cieplokrakow/

«Не встигаємо готувати котлети по-київськи: їх люблять усі»

- Розкажіть про своє меню та відвідувачів. Хто до вас приходить?

- На початку готували 4-5 позицій: адже ми не професіонали. Поки працювали у тестовому режимі, до нас приходило більше поляків: у нас є тут друзі та свої медіа. Українці теж були: щось їх сюди притягувало. До нас заходили туристи та всі, хто хотів погрітися.

Згодом українців побільшало. Особливо після офіційного відкриття та свят. До того ж, 6-7 січня ми працювали – всім хотілося спробувати наших пончиків та вареників. Ми також розширили наше меню. Зараз у Сiepło приходить близько 70% українців та 30% поляків.

Галушки по-полтавськи. Фото: іnstagram.com/cieplokrakow/

- Усі хочуть поїсти борщу?

- Так, борщ став нашою візитною карткою. Але одним борщем ми не обмежуємось. У нас є супи дня, залежно від того, що придумає наша команда. Завдяки тому, що у нас працюють люди з різних куточків України, ми можемо міксувати страви, представляючи усю різноманітність наших культурних традицій.

Серед головних страв, у нас є, наприклад, галушки по-полтавськи, які готує Ірина із Полтави. Є котлета по-київськи, яку люблять поляки та українці. Замовляють у вихідні стільки, що ми просто не встигаємо готувати.

Є ребра у сливовому соусі за авторським рецептом Ірини. Налисники з маком та сиром. Вареники з картоплею та капустою, їх робить окрема жінка. Є голубці – пісні з картоплею та з м'ясом. Ми знайшли сало, але воно не завжди є.

- А як поляки ставляться до сала?

– Менi здається, що тут уже й забули, що таке сало. Його чомусь не видно на полицях магазинів. Сало колись було у Польщі, а потім зникло. Дуже нетиповий продукт для місцевих, його просто не замовляють. Але ж у наших українців сало розлітається разом із борщем, не встигаємо замовляти: на жаль, немає тут наших свиней.

Взагалі, з продуктами складно – відтворити українську кухню в Польщі не так уже й легко.

Намагаємося, щоб наша кухня складалася на 50% з м'ясних страв, на 50% з вегетаріанських. Ну, може, десь 60% на 40%, бо котлету по-київськи і реберця у вегетаріанській версії не зробиш. Також у нас є оселедці. Намагаємося все збалансувати.

- Розкажіть про виставки, які відбуваються у вашому ресторані.

- Зараз у нас можна побачити витинанки Дарії Альошкіної – великі ажурні композиції з паперу на стінах. Вона у нас буде ще 7-10 днів. Проводити зиму і зустрічати весну будемо з новими експозиціями.

Плануємо попрацювати з українською художницею, котра малює портрети людей зі старих фотографій. Спілкуємося з художницею, ілюстратором з Хмельницька, яка свої роботи відображає у вигляді панно, доповнюючи текстильним матеріалом.

Хочемо співпрацювати не лише з українськими митцями, які зараз перебувають у Польщі, а й з тими, хто залишився вдома. У когось немає можливості приїхати – вони можуть надіслати свої роботи. Або люди готові приїхати ненадовго. На щастя, місця у нас вистачає, щоби виставити і невеликі, і габаритні роботи.

- Чи багато жінок знайшли роботу у Сiepło?

- Оскільки ідея проєкту – допомогти українкам стати на ноги, відчути себе комфортно та вийти з хостелів – усі жінки, які у нас працюють, окрім однієї офіціантки, приїхали після 24 лютого.

Наші хостели стали місцем, де люди, можливо, вперше відчули себе у безпеці. Українці створили там для себе комфортну зону та боялися з неї виходити, незважаючи на івенти та різноманітні пропозиції. Люди почали замикатися у своєму просторі. А ми хотіли, щоби вони відчули себе безпечно, розправили крила.

Наразі до роботи в ресторані залучено 15-16 осіб. Чотири жінки на кухні - дві з Полтави, третя із Сум, четверта із Києва. Одна офіціантка приїхала із Харкова без батьків. За пів року навчилася говорити польською. Друга офіціантка приїхала з Дніпропетровської області, щоб продовжити навчання тут – за два місяці вивчила польську. Є ще двi офіціантки, які навчилися комунікативнiй мовi та можуть виходити до зали, не бояться спілкуватися з людьми.

А загалом працюємо з різними категоріями жінок. Комусь важко акліматизуватися – вони у процесі навчання. Ті, хто молодший, працюють у залі. Багато хто просто приходить і щось робить. Одна ліпить вареники, інша пече торти, третя готує горішки.

- Тобто прийшли - приготували - і знову в хостел?

- Так. Наприклад, у понеділок у нас ресторан закритий, у цей день у Сiepło приходить жінка та робить варення. Вона доросліша за інших, пенсіонерка - цілий день на кухні провести не може. Але якщо нам хочеться домашнього варення чи солоних огірків, вона із задоволенням допомагає нам, а ми допомагаємо їй.

В ТЕМУ

Допомогти тим, хто біжить від війни

Ідея створення фонду ZeroCamps прийшла поляку з Кракова Матеушу Згуде після того, як Матеуш повернувся зі США та побачив краківський вокзал. Вокзал у Кракові став першим після Перемишля місцем, куди великими потоками прибували люди, що тікають від війни. Усім їм треба було десь відпочити, помитися, нормально поїсти.

Спочатку Матеуш збирав людей у своєму офісі, де біженці могли переночувати на матрацах. Коли про це дізнався друг Матеуша зі США, сказав: у мене є люди, які хочуть допомогти, а ти зустрічаєш людей, яким потрібна допомога, - так зародилася ідея фонду.

Ірина шість років прожила у Вроцлаві, потім повернулася додому, провела в Україні пів року - і почалася війна. Вирушила на кордон працювати як волонтер: потрібні були люди зі знанням двох мов. А коли почали закінчуватися кошти, Ірина побачила оголошення – і приєдналася до ZeroCamps.