Array ( [0] => 2829 [1] => 2836 [2] => 2850 [3] => 2860 [4] => 2871 [5] => 2883 [6] => 2890 [7] => 2898 [8] => 2921 ) 1
0
Завантажити ще

Айтівець, який врятував 5000 вихованців дитбудинків: Я сам сирота, і колись мені теж допомогли

Айтівець, який врятував 5000 вихованців дитбудинків: Я сам сирота, і колись мені теж допомогли
Фото: gofriends.in.ua

Побудуй – і живи

У селі Горишнє біля міста-курорту Моршин на Львівщині повним ходом йде будівництво нового будинку площею 900 квадратних метрів. У ньому знайдуть притулок 90 переселенців, або 28 сімей, що залишилися через війну без даху над головою і яким нема куди й нема чого повертатися. Залишилося утеплити будівлю – ці роботи саме зараз йдуть, далі – опалення, вікна, двері, внутрішнє облаштування…

Будинок будують із конопляного багаття. Це новий будівельний матеріал з хорошими теплоізоляційними якостями. Житло собі переселенці будують самі, а весь матеріал купують за благодійні кошти. Люди отримують за свою працю зарплату, щоправда, невелику – до 400 гривень на день. Після закінчення будівництва за бажання вони зможуть залишитися в ньому жити стільки, скільки потрібно.

Це не новобудова – колишній гуртожиток. Щоправда, спільною тут буде лише кухня. Кожна кімната обладнана санвузлом, є душ і просте меблювання.

Євген Мойсеєв вважає, що кожен айтішник мріє про маленьку ферму. Фото: facebook.com/gofriends.saveua

Євген Мойсеєв вважає, що кожен айтішник мріє про маленьку ферму. Фото: facebook.com/gofriends.saveua

Будувати житло для тих, хто через війну залишився на вулиці, вирішив 36-річний айтівець із Києва Євген Моїсеєв. Він евакував дружину та чотирьох дітей у перші дні вторгнення зі столиці, а потім почав вивозити найбеззахисніших, хто залишався під градом смертельного вогню. Це діти-сироти з дитбудинків, притулків, а також прийомні багатодітні сім'ї, малозабезпечені. Євгеній і сам рано став сиротою – батьки пішли один за одним, виховувався в інтернаті у Маріуполі.

- Може, тому моє серце відкрите до таких дітей, до допомоги людям, - розмірковує Євген. – Свого часу я дуже потребував допомоги, і добрі люди мені допомогли… У Маріуполі у мене залишилися друзі по інтернату, я їздив і до самого інтернату…

До речі, двоє із чотирьох дітей Євгена – прийомні.

До війни він безкоштовно навчав дітей-сиріт та дітей із малозабезпечених, багатодітних сімей премудростям IT. 17 таких учнів жили у двох квартирах у Києві, знятих для них Женей. Перших своїх вихованців він також вивіз.

Так виглядатимуть житлові кімнати у новому житлі. Фото: facebook.com/gofriends.saveua

Так виглядатимуть житлові кімнати у новому житлі. Фото: facebook.com/gofriends.saveua

Дев'ять років тому чоловік відкрив свою IT-фірму. Останні п'ять років працює громадська організація GoFriends Save UA, яка раніше навчала сиріт, а зараз – допомагає переселенцям. У її створенні брав участь і Євген.

Сам Євген родом із Краматорська. На малу батьківщину – і до Краматорська, і до Маріуполя 0 він їздить щороку, але цей, схоже, стане винятком.

– Поїду обов'язково, але вже коли Маріуполь звільнять, – зазначає KP.UA Євген.

Моїсеєв із командою евакуював понад 5000 дітей, позбавлених батьківського піклування, сиріт або з багатодітних та малозабезпечених, прийомних сімей. Їх перевезли до дитячих будинків у західних, більш спокійних областях.

Багатьох відправили за кордон. Наприклад, дітей з дитбудинку «Гіппократ» у Харкові – це маленькі, часто лежачі діти зі страшними діагнозами, які постійно потребують паліативної допомоги. 25 таких діток Євген довіз автобусом до польського кордону, куди викликав 25 «швидких» - машини з лікарем для кожної дитини. Таким дітям, за його словами, часто навіть сидіти не можна більше двох годин. Тому варіант, запропонований Норвегією – пригнати для цих дітей літак чи навіть два, відклали. Для інших дітей дочекалися приїзду двоповерхового автобуса.

У будинку, що будується зараз, зможе проживати 28 сімей. Фото: facebook.com/gofriends.saveua

У будинку, що будується зараз, зможе проживати 28 сімей. Фото: facebook.com/gofriends.saveua

На місяць - пів мільйона за комуналку

Найгостріша проблема, що виникла у перші місяці війни, – переселенців не було куди селити.

– Найбільша потреба була у житлі, – зазначає Євген. – Люди були готові ночувати на підлозі, але навіть таких варіантів не було.

Намагалися розміщувати по друзях, але куди, наприклад, влаштувати 70 дітей з інтернату в Кропивницькому?! Шукали спортзали, але на той час на заході України все вже було переповнено, щодня прибували сотні тисяч мешканців із областей, які перетворилися на поле бойових дій.

А потім з'явився варіант – непрацююча лікарня у місті Стрий на Львівщині. Її орендували, підписавши договір із мером міста та директором лікарні. Так з'явився перший притулок від GoFriends Save UA, де тимчасове житло знайшли понад тисячу людей. За чотири місяці термін договору закінчився, і його більше не продовжували – люди переїхали.

– Сім місяців тому ми перевезли людей до Моршина, де орендуємо два санаторії, – розповідає Євген Мойсеєв. – Вони також не працювали, просто стояли на балансі. Ми заселили сюди своїх підопічних. В Україні зараз проблема з оплатою комунальних – благодійні гроші на такі статті не виділяються, нам постійно загрожують усе відключити. Ось у понеділок дзвонили, наступний дзвіночок, гадаю, буде наступного понеділка… І кілька разів уже відключали. Бігаєш, шукаєш, де позичити…

За комуналку платять за комерційним тарифом. Наприклад, за світло – 5 гривень замість півтори за кіловат у приватному житлі. Набігають величезні суми, до того ж часто довго немає ні світла, ні опалення. За грудень прийшла квитанція – 420 тисяч гривень. У жовтні – 320 тисяч. Близько половини боргу намагаються погасити самі переселенці, віддаючи виплати, які вони одержують як ВПО.

– Ситуація критична, – зітхає Євген. - Держава не відшкодувала комуналку за один місяць, погрожують відрубати опалення, світло, воду – а у нас 70 маленьких дітей. Просто не передбачено, що громадська організація також може приймати переселенців. Люди вже обірвали гарячі лінії, і до Офісу президента писали, до мерії ходили, але… Їм подітися нікуди – їхні будинки розбомбили. Іншого житла у цій місцевості для переселенців немає.

Є в громаді і свій дитячий садок. Фото: facebook.com/gofriends.saveua

Є в громаді і свій дитячий садок. Фото: facebook.com/gofriends.saveua

Дитячий садок для переселенців

Нині у двох санаторіях мешкає 170 осіб, із них 70 дітей, 10 – з інвалідністю. На вулицю звідси їх, звичайно, не виженуть, але сидіти взимку без опалення та води з дітьми, м'яко кажучи, некомфортно. Частина з тих, що тут жили, поїхали до рідних міст – повернулися до Харкова, Запоріжжя, Краматорська, вирішивши жити по сусідству з війною, але вдома.

Для дітей, які живуть у санаторіях з батьками, волонтери відкрили садок – найняли професійну виховательку та психолога. Займаються з ними за спеціальною програмою. Старші діти навчаються в місцевих школах. Для біженців також працюють троє психологів, їхні послуги оплачує канадська благодійна організація.

Цієї осені переселенці зібрали 7 тонн картоплі зі свого городу. Фото: facebook.com/gofriends.saveua

Цієї осені переселенці зібрали 7 тонн картоплі зі свого городу. Фото: facebook.com/gofriends.saveua

Облаштувавши побут людей у Моршині, Євген задумався. Переселенці, приїхавши з охоплених війною регіонів, проводили час стандартно – не відходили від телевізорів, слухали новини, запиваючи їх корвалолом та пігулками від тиску. Потрібно було відволікати їх від вічної безнадії. Значить, потрібна робота! Швидко знайшов 30 соток городу, але, приїхавши натовпом, люди засадили їх картоплею за два дні. Значить, роботи потрібно набагато більше.

- Ми викупили покинуту ферму, посадили картоплю - цієї осені зібрали сім тонн, - хвалиться Євген Моїсеєв. – Вирощували ще огірки, помідори, капусту, кабачки, моркву, а потім завели худобу. Нині маємо дев'ять корів. Ми закриваємо свої потреби у молоці. А раніше у нас на "молочку" йшло по 700-900 гривень на день. Дітям треба каші варити.

Також почистили та зарибили п'ять ставків за 15 хвилин від Моршина, купили снасті – і запрошують бажаючих на рибалку. Ферму розвивають ще й у напрямі еко-туризму. Усі зібрані кошти йдуть на будівництво житла для переселенців та їхнє забезпечення.

Вирощували на присадибному господарстві ще огірки, помідори, капусту, кабачки та морквину. Фото: facebook.com/gofriends.saveua

Вирощували на присадибному господарстві ще огірки, помідори, капусту, кабачки та морквину. Фото: facebook.com/gofriends.saveua

«Добре, що сьогодні є де жити і що їсти»

У санаторіях на кухні працюють чотири кухарі з числа переселенців – готують для 170 осіб чотири рази на день. Вони отримують зарплату, як і працівники ферми – директор та персонал, який обслуговує та годує корів, адміністратори поселення та складу, будівельники, водії, які евакуюють людей та возять їх до лікарні, їздять за продуктами. Зарплати платять із благодійних грошей – лише зараз зайняті роботою 15 осіб, влітку було 30.

Євген із командою також відкрили безкоштовну їдальню для нужденних у Стрию, де щодня годують 300 осіб. А також – піцерію, де працюють переселенці. Академія IT для дітей-сиріт та переселенців тепер теж працює у Стрию – тут дітей вчать програмування, дизайну, маркетингу, відеомонтажу, рекрутингу.

59-річна Тоня з Маріуполя волонтерить на кухні. До Моршина вона приїхала разом із дорослою дитиною з інвалідністю – у неї ментальні проблеми. У Маріуполі була крихітна квартира, на яку вона збирала гроші все життя, зараз вона перетворилася на купу уламків разом із будинком. Загалом усієї вулиці, де раніше жила Тоня, немає – жодного будинку.

- У неї взагалі жодних планів на майбутнє немає – ми запитали якось, що планує далі робити, – зітхає Євген. – Відповіла: «Ну які плани – добре, що сьогодні є,де жити і що їсти». Ось так – ми можемо мати плани, мрії, а у людини вони лише на один день. Такі історії дуже чіпляють.

Тоня приїхала на Львівщину з Маріуполя. Вже вісім місяців вона допомагає на кухні. Фото: v-variant.com.ua/article/budynok-dlia-pereselentsiv

Тоня приїхала на Львівщину з Маріуполя. Вже вісім місяців вона допомагає на кухні. Фото: v-variant.com.ua/article/budynok-dlia-pereselentsiv

Євген зазначає – люди, які вижили дивом, різко відрізняються від тих, хто мешкає на територіях, де не ведуться активні бойові дії.

- Вони смиренніші, багато чого не просять, вдячні, - замислюється Євген Мойсеєв. – Хоча, звісно, люди бувають різні, бувають і конфлікти.

Деякі мріють повернутися додому, навіть якщо дім знаходиться практично на лінії зіткнення і невідомо, чи він цілий.

- Хтось їде, хтось залишається, - зазначає Євген. – У будинку, який люди самі збудують, вони зможуть жити безстроково.

Самому Євгену Мойсеєву міняти будні з офісу на будівництво та фермерське господарство виявилося непросто – все було вперше. Але по секрету зізнається: «Насправді кожен айтівець мріє про маленьку ферму». Тим більше, коли бачиш - те, що ти робиш, приносить справжню допомогу іншим. Це сьогодні головне у житті.