• Головна
• Суспільство

Фото: ТГ-канал Івана Сімочкіна

Після деокупації Херсон поступово повертається до життя : на вулиці міста виходить все більше людей, у центрі з'явився інтернет від Starlink та вантажівки з гуманітарною допомогою. При цьому звільнене місто майже 10 днів живе без світла, тепла та води: перед відступом військові РФ підірвали котельні та об'єкти критичної інфраструктури.

Про обстановку в місті та про те, як місцеві жителі справляються без благ цивілізації, нам розповів Іван Сімочкін - житель Херсона, який пережив окупацію.

Під час окупації Херсона із задоволенням слухав звуки артилерії

- Іване, яка зараз обстановка в місті?

Іван Сімочкін не виїхав із міста під час окупації, не збирається робити цього й зараз, під час комунального колапсу. Фото: ТГ-канал Івана Симочкина

- Сьогодні головна проблема у Херсоні – відсутність світла, води та тепла. Тому всі жителі міста здебільшого зайняті пошуком води та заряду для телефонів. На ці заходи йде більшість світлового дня.

Народу візуально побільшало. Але не думаю, що це ті, хто повернувся: на радощах з'явилося більше молоді. Не знаю, чим вони раніше займалися (сміється).

У місті багато бійців ЗСУ. Їх зустрічають, вітають дуже тепло. Буквально кожен другий ходить вулицями із жовто-синім прапором. Всі щасливі завдяки звільненню. Технічні проблеми – ніщо в порівнянні з тим, що ми нарешті опинилися на волі.

- Значить, у всіх настрій на підйомі, незважаючи на складнощі?

- Так, настрій оптимістичний, такий, що ми всі труднощі подолаємо, все йде до нашої перемоги.

– Як сталося звільнення Херсона?

- Дуже несподівано. Одного дня нам сказали: «Дивіться, наші в місті!». Ми відповіли: "Не може бути!". Кажуть: «На майдані Свободи українські прапори!» - усі були в повному захваті.

Коли окупанти тікали, підірвали все. Тоді ще йшла евакуація. Один чоловік похилого віку мені сказав: «Я починаю шкодувати, що не евакуювався на той берег». Я відповів йому: «У жодному разі! Там гірше». Ми говорили ввечері напередодні визволення, а вже наступного дня увійшли наші. Ніхто не очікував, що це станеться так швидко!

- А як вважаєте, чому російські військові вирішили піти? Що про це говорять у Херсоні?

- Протягом усіх місяців окупації їх добре «довбали» артилерією та ракетами. Дуже адресно та точково – просто не давали життя. Херсон із задоволенням слухав ці звуки. Чим більше гуркочуть, то краще: знищували склади, командні пункти, де їх вичислювали. Їм стало зовсім незатишно. Ще й колаборантів ганяли, когось відстрілювали. Думаю, добре їх розколошматили, відрізали відхідні шляхи. Вони перелякалися: якщо почнеться серйозний наступ і притиснуть їх до берега, вони не встигнуть переправитися. Тому вирішили – краще зробити це зараз.

Воїнам ЗСУ у місті не дають проходу, хтось хоче сфотографуватися, хтось просить автограф. Фото: ТГ-канал Івана Симочкина

Після 17.00 місто занурене у морок

– А як проходять зараз дні мешканців Херсона?

- Дні у знеструмленому Херсоні короткі. З сьомої ранку – стоїш у черзі на зарядку телефона. На це йде десь три години. Потім потрібно натягати води – технічної для туалету та десь знайти питну. Все безкоштовно, але із чергами. Потім базаром пройдешся - і день, вважай, пройшов. О 16.00 починає темніти, о 17.00 – комендантська година та повна темрява.

- Чим займаються люди після настання темряви?

- Наш день закінчується о 17.00: якщо немає місяця, - непроглядна темрява навколо. Усі сидять удома, при свічках. Можна почитати книгу з ліхтариком, повечеряти із сусідами при свічці і вже десь о 20.00 лягати спати: у цій темряві робити нічого.

- А як щодо обстрілу?

- Потроху починають прилітати чи ракети, чи снаряди - і це, звичайно, дуже турбує. Люди поглядають на всі боки, чують гуркіт – йдуть далі. Жодної особливої паніки немає.

Хоча днями подруга на Східному селищі потрапила під обстріл. З магазину вийшла, щось поруч бахнуло - і уламки по даху дзинь-дзинь. Бігла додому з усіх ніг.

- Під час комендантської години спокійно чи чути стрілянину, ловлять когось?

- У моєму районі, у центрі, здебільшого тихо. Іноді спокій порушують вибухи. Вони то частішають, то стають тихіше. З центру лише іноді щось голосно чути.

Ось подруга живе у гарячій точці, на Східному селищі біля Антонівського мосту. Там гуркотить дуже сильно. Звуки долинають із лівого берега. Я мало не пригинався до землі, коли був у неї в гостях. Поруч із ними два влучення - в якийсь ангар і в житлову 9-поверхівку. А вони звикли, реагують спокійно.

Збирався прогулятися набережною - передумав. Кажуть, працюють снайпери з того боку Дніпра, двох наших солдатів дістали. Протилежний берег - як на долоні, а значить, і ми їм також помітні. Гуляти берегом протипоказано.

- Чи ведеться у місті пошук колаборантів?

- У самому місті не помічав жодних затримань. Якщо після комендантської години пройтися вулицею з ліхтариком, завжди зустрінеш когось, хто тобі йде назустріч. Хоча часом у маршутки заходять військові, перевіряють у всіх документи. Пасажири вітають солдатів словами подяки.

Поліцейська машина щоранку роздає людям інтернет від «Старлінка». Локації змінюють, щоби ворог не зацікавився і не обстріляв. Фото: ТГ-канал Івана Симочкина

Потихеньку життя оживає: з'явився мобільний зв'язок

- Чи стало більше продуктів у магазинах?

- Я б не сказав. Ситуація на полицях магазинів не змінилася. Думаю, торгові мережі поки що не повертаються тому, що немає нормальних поставок, продукти ніде зберігати: холодильники не працюють.

Натомість роздають гуманітарку. Просто завозять продукти фурами і з коліс роздають людям. Їх важко не помітити. Але там такі юрби! З ранку на площі Свободи бачив величезну фуру – і черга кілька сотень людей. Зараз знову повна площа людей: із машин роздають щось нове.

- А щодо тепла, як ви справляєтеся без опалення?

– Немає води, немає світла, немає опалення. Рятує те, що ми на півдні, зараз більш-менш тепла осінь. Але, звісно, у будинку прохолодно. Особливо ночами.

– Як плануєте зимувати?

- Сподіваємося, що з появою світла і води опалення нам все ж таки включать. А поки що доводиться кутатися під двома ковдрами, якщо не більше, і вдома ходити одягненими.

- Коли обіцяють світло і воду?

- Поки невідомо: надто катастрофічні руйнації нам влаштували, треба все відновлювати капітально. Кажуть, що хочуть повернути світло до кінця наступного тижня, але це поки що обіцянки.

- У такому разі зиму ви можете зустріти із опаленням?

- Ми чекаємо. Звісно, це втомлює. Дали б нам бодай світло, вже було б щастя. А так, з початку листопада залишилися без благ цивілізації, вже трохи звикли.

- А щодо роботи, у когось вона залишилася, люди можуть заробити у місті?

- Чув, що пошта відкрилася та набирають працівників на сортування. Багато хто щось робить віддалено, кому дозволяє професія, працює на комунальні служби. Як викручувалися решта – не знаю. Під час окупації місто сильно спорожніло, і залишилося більше людей старшого покоління. Половина – пенсіонери та люди передпенсійного віку.

– Пенсії можна було отримати під час окупації?

- Пенсії нам нараховували весь цей час. Тут був інтернет, і можна було переводити в готівку гроші. Так ми жили. Не надто це було просто, але можливо.

- Отже, після деокупації життя оживає?

- Так, потихеньку життя оживає. З'явився мобільний зв'язок. Незважаючи на труднощі з електрикою, нам роздають Wi-Fi у центрі Гончаренка, який відкрився днями зі Starlink. Гуманітарну допомогу розвозять, банки відкрилися – відділення Ощадбанку, Приватбанку.

Поліцейська машина щодня роздає Wi-Fi зі Starlink. Приїжджає щоразу у нове місце – щоб ракета не прилетіла. Хоча Starlink роздає інтернет лише на 20 підключень – коли багато людей набігає, вже не проб'єшся.

Головне, що змінилося, – відчуття щастя від того, що ми звільнилися. Досі у це важко повірити. Це здавалося настільки неймовірним. Невідомо як сталося – раптово та легко.