7 грудня
Завантажити ще

Волонтер із Німеччини: Біженці зациклені на своїх проблемах – це не дає їм рухатися далі

Волонтер із Німеччини: Біженці зациклені на своїх проблемах – це не дає їм рухатися далі
Фото: Фото Maja Hitij/Getty Images

Шлях українця Андрія Алчевськи до волонтерства виявився коротким – у 90-х він перебрався з України до Німеччини, а вже через тиждень після переїзду до нової країни став волонтером. З того часу Андрій не переставав допомагати людям, які постраждали від війн та катаклізмів.

Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну Андрій активно включився у роботу для допомоги біженцм. Перекладом, роботою з документами, збиранням та транспортуванням гуманітарної допомоги справа не обмежилася – йому та іншим волонтерам довелося спілкуватися з місцевими чиновниками та політиками, щоб розкрити німцям очі на правду про війну в Україні. Про це Андрій Алчевськи розповів «КП в Україні».

Передавали допомогу особисто. Інакше - розікрадуть

- Андрію, багато українців зіткнулися з волонтерством лише з 2014 року, а ви займаєтеся цим уже десятиліття. Вражає…

Андрій Алчевськи. Фото: ФБ Андрія Алчевського

Андрій Алчевськи. Фото: ФБ Андрія Алчевського

- Коли я у 90-х приїхав до Німеччини, то оселився у жінки, чия родина втекла з Криму до Німеччини ще 1922 року: тато служив у царській лейб-гвардії. За її допомогою випадково познайомився з людьми, які збирали допомогу жертвам війни у Югославії. Мені сказали: якщо хочеш, приходь. Я пішов допомагати. Чому ні? Це спілкування, соціальне коло.

Потім сам почав пропонувати, чим займатися. Кажу: ми допомагаємо дітям Сомалі, і це добре, але давайте допоможемо і дитячим будинкам в Україні, дітям, постраждалим від Чорнобильської катастрофи. Відразу їм допомагали, а зараз забули. Мою ідею підтримали.

- Не багато з тих, хто потрапив за кордон, починають допомагати країні, з якої поїхали.

- Тут важлива передісторія. Сам я народився у Брянці Луганської області. За часів перебудови і пізніше там панували розруха та беззаконня. Не було навіть бажання виходити надвір. Західні країни почали надавати фінансову допомогу, але хотілося сказати: все, що надішлете, роздерибанять чиновники, до людей, які потребують, нічого не дійде. Ви перераховуєте кошти, а люди, які стоять при владі, набивають свої кишені. Їм не потрібно щось робити, працювати, розвивати проєкти, їм важливо показати, як усе погано, щоби допомоги було ще більше.

Тому, коли я опинився в Німеччині, запропонував жертвувати не в офіційні організації, а саме такому-то дитячому будинку, такій-то лікарні.

– Прислухалися?

- Звісно. Ми збирали ліки, перев'язувальні матеріали, іграшки, одяг для дітей, дитяче харчування. Потім наймали вантажівки, сідали за кермо і везли все зібране до конкретного дитячого будинку чи лікарні. Передавали зібране з рук в руки.

Ми збирали гроші, працювали в будинках для людей похилого віку - прасували, возили білизну в пральню, доглядали сад. Все робили у вільний від роботи та навчання час.

Також ходили німецькими підприємствами, шукали спонсорів, некондицію, яка могла бути потрібна в Україні. Потім купували квитки та організовували влітку приїзд дітей до Німеччини на медогляд, оздоровлення, відпочинок.

Зітхнули з полегшенням, коли Шольц відмовився від політики Меркель

– Що у вашій роботі змінилося після початку повномасштабної війни в Україні?

- Хотів йти до української армії... Але я вже у віці, та й громадянином України не встиг побувати – виїжджав ще з Радянського Союзу. А лікарка сказала: не вигадуй, ти зі своїм діабетом помреш через 2 тижні.

Але ж треба щось робити! Я звернувся до голови місцевої адміністрації – мовляв, треба допомагати українцям. Але все не просто: німецька постмеркелівська політика залишалася проросійською. Меркель все зав'язала на Росії, дуже багато німецьких політиків були налаштовані підтримувати відносини з Москвою. Мовляв, давайте визнаємо те, що відбувається, як локальний конфлікт, нехай Росія все вирішує, а ми залишимося друзями з РФ, закриємо на те, що відбувається, або уявімо, що це - бунт.

Довелося зайнятися інформаційною роботою. Я виходив на телемости, зв'язувався з політиками, зустрічався з ними особисто у кафе.

- У кафе?

- Так, у Німеччині все демократично, можна зустрітися та поспілкуватися з політиком. Я знаю кафе, де сидить влада республіканського рівня, з мером нашого міста я їжджу велосипедом на прогулянки. Тут влада доступна, з нею можна говорити. Років зо два тому ми бачили політиків з Бундестагу. У сусідньому селі, де є ринок із вином, вони сиділи без жодних сирен.

– Що ви говорили політикам?

- Що первинні - загальнолюдські цінності. Я писав статті до газет, журналів, інтернет-видань. Меседж був такий - економічні та політичні ігри зараз не важливі. Моралісти, які кажуть, що війна це погано, а отже, постачання озброєнь теж погано – не мають рації.

Який високоморальний би ти не був, якщо ти йдеш із сім'єю парком, а зловмисник нападає на твою дружину та дітей, перше, що тобі потрібно зробити – дати йому в око, щоб захистити сім'ю чи гідність. І ми, і Україна зараз у такій ситуації. Наразі Україна захищає загальнолюдські принципи, і Заходу треба стояти за неї.

– І як, допомогло?

- Дуже велика робота: багато волонтерів підтримували таку лінію, писали листи… Ми зітхнули з полегшенням, коли навесні Шольц оголосив про перебудову німецької зовнішньої політики.

А потім я запропонував кілька програм, як приймати українців, яку допомогу надавати. Наприклад, зробити бюро перед місцевою адміністрацією, щоби все було централізовано, з одних рук. Мені сказали: "Робіть!" Але особливо допомагати не стали. Тому я написав у місцеву газету, повісив безкоштовні оголошення у супермаркетах, мовляв, хто знає українську та російську мову та хоче допомагати українським біженцям – чекаю! Багато людей відгукнулося. Прийшли на вокзал чергувати – зустрічати українців. Після цього розподіляли людей до табору.

- А хто вам допомагав приймати українських біженців?

- Дівчинка-австрійка, яка у Відні вчила славістику та знала російську мову. Були волонтери із Канади. У минулому вони спілкувалися з українською громадою та трохи розмовляли українською. Допомагали пенсіонери зі Східної Німеччини, які ще у школі вивчали російську мову. Загалом, всі, хто має серце на правильному місці.

Із бригадою німецьких лікарів поїхав на фронт

- Чим ви зараз займаєтесь?

- Зараз я – офіційний перекладач нашого центру. Коли приїжджають нові партії біженців, мене просять розміщувати людей. Ми розвозимо їх по таборах, а потім розподіляємо по містах. Я допомагаю при заселенні, заповненні документів та інше. Поряд із цим у нас є волонтерський штаб. Ми виходимо на вулиці міста збирати кошти. На підприємствах шукали людей, які хочуть бути спонсорами України.

Взяли в оренду вантажівка - ми зібрали перев'язувальний матеріал, антибіотики, молоко, дитяче харчування - і відвезли його до України.

На початку війни їздив із бригадою німецьких лікарів на фронт до Харкова. Медики оперували людей під ракетами, а я був перекладачем. Допомагав підтримувати контакт із місцевим населенням та владою.

Потім ми вийшли на офіцерів ЗСУ та привезли їм речі. Вони просили залишити вантажівку, але, на жаль, я не міг, бо взяв машину в оренду.

Забирали біженців та загублених дітей з України, я був водієм у автобусі. Також дав притулок у своєму будинку одній сім'ї, а потім знайшов їм квартиру.

- Як складаються ваші стосунки з українськими біженцями?

- Ми кажемо українцям: приходьте, може, допоможете нам, щось порадите. У відповідь чуємо: «Та у нас стільки проблем!..» Ось ця зацикленість на своїх проблемах і забирає енергію з життя: ти на них замикаєшся і живеш ними. Я розумію, що біженцям важко, вони багато чого пережили, але треба намагатися з цього виходити і жити. Скільки триватиме війна, ми не знаємо.

Важливо не зациклюватися на своїх проблемах і допомагати тому, хто потребує. Тварини завжди потребують, діти завжди потребують. Коли ти допомагаєш іншим, і сам можеш рухатись далі.

- Чи можете підтвердити свої слова прикладом?

- Я пішов волонтерствувати за тиждень після переїзду до Німеччини. Через лічені дні мені сказали: слухай, у мене є однокласник, у нього фірма, ти ж хімік за освітою, чи підеш до нього працювати? Відповів: піду. Так, завдяки волонтерству вже через два тижні в мене з'явилася робота.