Кіт-волонтер та пес-пасажир: кілька історій евакуацій
У Покровському хабі волонтерської організації "Save Ukraine/Спасемо Україну" не знають, звідки взявся цей сірий котик. Напевно, хтось привіз і витрусив із мішка, тут таке трапляється. Вирішили шукати прибульцю господарів, але поки що залишили при хабі. Кіт виявився акуратним, розумним та товариським. Ім'я йому дали людське – Валера.
- Ми з ним знайомі були, як то кажуть, шапочно, - розповідає волонтер Віталій Лозовський. – Якось зібралися з напарником, його теж Валерієм звуть, за групою людей до Авдіївки, сіли в машину, а тут кіт Валера залазить. Діловито озирнувся і заскочив на передню панель. Запитую: «Хочеш з нами в евакуацію?» Він відповідає «няв!» Ну раз так, то поїхали.
Так у кота Валери з'явилася своя місія.
Розряджав атмосферу
У машині Валера поводився на диво спокійно.
- Коли ми зупинялися, він виходив зустрічати людей, яких забирали. Я навіть захвилювався, що без повідка. А раптом втече? - згадує наш співрозмовник.
Але ні, Валера далеко від машини не відходив і щоразу повертався до салону.
- Під час евакуацій атмосфера важка, хтось плаче, хтось стогне, хтось про вибухи розповідає. А Валера ходить по салону, приязно обнюхує. То до одного, то до іншого на руки піде, помуркоче. Я прямо шкірою відчув, як напруга розряджається, – запевняє Віталій Лозовський.
До наступної поїздки для кота підготували повідець, щоб такого психолога не втратити, і блакитний нашийник з написом «Врятуємо Україну».
Зараз волонтерська робота у Валери добігла кінця. Наближається зима, мурлику потрібен теплий будинок. Днями з Покровська на Донеччині він вирушив до Києва, до своєї нової родини. А Віталій продовжує займатися евакуацією:
– Остання поїздка була до Георгіївки – забирали двох жінок похилого віку. А за ними пес заскакує із сусіднього двору. Люди сказали, що його господарі поїхали, він собі сам транспорт знайшов. Якщо чесно, ми злякалися трошки. Собака середнього зросту, міцний, з дуже потужними щелепами. Була під обстрілом, могла перебувати у стані стресу. Пів дороги мій напарник із нею сидів, пів дороги - я. Раптом цей пес став мені руки вилизувати і своїми зубищами легенько так покусувати... Нереальні емоції, коли така ось грізна тварина дарує стільки ласки та подяки за порятунок!
Волонтерам вдалося розшукати господарів собачки, але забрати її до себе вони не могли, бо жили на орендованій квартирі, а пес до двору звик. Знайшлися інші люди, які взяли до себе сторожа.
Віталій каже, що Валера допомагає людям знімати напругу. Фото: facebook.com/SaveUkraine.center
"Приліт був, маму поранили..."
Віталій із Києва. У перші дні війни вивіз дружину до Західної України, звідки та поїхала до Польщі. Сам повернувся до столиці.
- У мене є автомобіль, я розіслав усім друзям та знайомим СМС, що можу запропонувати допомогу. Спочатку возив продукти військовим під Ірпінь та Бучу, звідти забирав мешканців, – розповідає Віталій. – У волонтерському чаті побачив повідомлення, що треба перегнати машину швидкої допомоги на схід. Запропонував свою кандидатуру. Так приїхав до Покровська. Думав, що на пару днів, виявилося – на місяці. Тоді дуже багато завдань стояло з евакуації мешканців міст та сіл, які у зоні обстрілів. Ось і я лишився.
Хаб, де працює Віталій, розташований у будівлі протестантської церкви. Коли зник газ, сюди купили бойлери, а коли почалися перебої з водою – пробили свердловини.
- Між поїздками ми живемо в хабі, тут і харчуємось, команда дуже дружна, а більше нічого мені зараз не потрібне. Машину та паливо спонсорує фонд «Спасемо Україну», - продовжує волонтер.
Віталій каже, що у травні – червні завдань з евакуації було більше, але й виконувалися вони легше – люди самі хотіли їхати.
- Зараз доводиться вмовляти. Мені здається, населення вже звикло, адаптувалося до вибухів. Хто не постраждав, той втрачає відчуття страху. Навіть родини із дітьми. Пам'ятаю, вивозили батька з двома синами та бабусю. Теж сиділи, не виїжджали, доки уламки снаряда до будинку не потрапили і маму не поранили. Жінку рятувальники вночі до шпиталю відвезли, а ми вранці забирали решту. Я хлопчиків посадив біля себе, дав молодшому телефон, там програма є, яка показує шлях і себе при цьому видно. Кажу: фотографуй дорогу! А він раптом: «Приліт був, маму поранило, машина заводиться, але не їде…» І повторював ці слова, поки ми їх до родичів не привезли.
За день через хаб у Покровську може пройти до 150 людей. Фото: facebook.com/SaveUkraine.center
Є лише сьогоднішній день
За день через хаб, де працює Віталій, може пройти від 100 до 150 людей.
– Здебільшого евакуації планові. Люди роблять заявки, у координаційному центрі шукають, куди їх можна переправити. Ми виїжджаємо, коли для переселенців прокладено маршрут. Але так буває, що прибули на місце, а люди кажуть: ми передумали, лишаємося. За однією адресою, бувало, кілька разів навідувалися. А за ніч будь-що може трапитися. Одна пенсіонерка так вдовою стала. Як же побивалась у нас у машині, що не поїхали, коли звали, до дітей та онуків!
Сам Віталій зізнається, що до вибухів йому важко звикнути.
- Адреналін такий, що руки ватяними іноді стають і в сон серед дороги починає страшенно хилити. Мені важко зрозуміти людей, які втрачають страх, це щось вражаюче. Або навпаки – бояться їхати, вважаючи, що за межами будинку їх неодмінно наздожене снаряд. Якось стояли ми на подвір'ї з однією жінкою, умовляли - і раптом зовсім поряд бахнуло. Вона просто на землю сіла. Все, каже, їдемо. Чоловік із дому валізи виносить. Вони в них, виявляється, вже місяць були зібрані, а виїжджати з Авдіївки не наважувалися.
Скільки Віталій пробуде у Покровську, він сам не знає.
- Ми з товаришами намагаємося не говорити про минуле та не заглядати у майбутнє. Є лише сьогоднішній день і є ті, яким потрібна наша допомога, доки триває війна, – каже волонтер.
Наступну поїздку Віталія вже заплановано. Тільки цього разу вивозити доведеться не людей, а собаку породи хаскі та п'ятьох котів.
