• Головна
• Суспільство

Фото: Getty Images

Гуманітарна катастрофа у Донецьку набирає обертів. Відсутність води в кранах донеччан стає критичною: населення, що залишилося на окупованих територіях, бачить воду в кранах один раз на три-чотири доби - жовта, малопридатна навіть для миття вода йде від сили три години. Після цього крани знову засихають на кілька днів.

Але навіть такий «графік» жителі окраїнних районів Донецька вважають успіхом – багато хто не бачив води у себе в квартирах із березня. Розвезення води машинами по районах себе мало виправдовує: води мало, а бажаючих набрати її у свої відра і баклажки багато. У чергах стоять годинами, непритомніють і б'ються до першої крові за право першим набрати баклажку. Окупаційна «влада», як завжди, просить «поставитися з розумінням», але нічого не робить для вирішення проблеми, яка з початком опалювального сезону тільки посилиться.

Борщ на столі – розкіш

А чи буде опалювальний сезон на «звільнених» ще 2014 року територіях, не зрозуміло. У пошуках води мешканці зливають запаси води з радіаторів та систем опалення у підвалах, здивовано наголошуючи: у кранах води немає, а у підвалах – будь ласка. Було б кому тільки тягати цебра на верхні поверхи.

- У нас у районі шахти №19, 22, училища та заводу фарб у мікрорайоні Текстильник води немає вже півроку. А нещодавно у багатьох відключили ліфти – чи то через несправність, чи то через борги з електрики, чи тому, що їх нема кому ремонтувати – всі слюсарі мобілізовані. У підвалі вода є, але скільки може наносити води літня людина на восьмий чи дев'ятий поверх? Та що там, молоді з четвертого поверху падають без сил після третьої «ходки» до підвалу і з повними баклажками нагору. Так з нас ніхто не знущався! – зі сльозами каже мешканка будинку Євгена. – У нас повний будинок старих, є глибоко літні та лежачі, але нікого це не хвилює, крім їхніх рідних, теж не завжди молодих та здорових.

Вода із системи, кажуть донеччани, непридатна для пиття. Вона має каламутний відтінок, іноді пахне болотом та залишає на посуді жирний жовтий осад. Нею бояться митись навіть після кип'ятіння, але іншого виходу немає.

- Між варіантом покритись вошами, захворіти на якусь дизентерію і помитися хоча б такою водою - ми вибираємо останній варіант. Мовчу про якість води, хоч якась є – і то добре, – зазначає мешканець Калінінського району (один із центральних районів міста) Юрій. - Живемо в похідних умовах: намагаємося не забруднити зайвий раз посуд. Запаси антибактеріальних серветок, щоб хоч би руки витирати, тануть, вже не у всіх магазинах та аптеках вони є. Кажуть, із одноразовим посудом теж дефіцит. У нас у сім'ї вже є мрія – приготувати та з'їсти борщ. Ми давно його на стіл не ставили, бо після приготування залишається багато жирного брудного посуду, а мити його – це зараз розкіш. Дощів мало, а коли вони є, ми, мешканці багатоповерхівок, не можемо набрати її у бочки – балкони не дозволяють.

Такі запаси цінуються у Донецьку сьогодні на вагу золота. Фото: ТГ-канал

Вичерпують воду із ставків

Одні донеччани кооперуються і діляться один з одним «точками», де є джерела. Так, у тому ж Калінінському районі є щонайменше два, але вони розташовані дуже незручно, літнім там важко набирати воду, а тим більше нести її додому. З приватного сектору щасливі володарі свердловин запрошують усіх, хто має можливість, приїхати і набрати води скільки завгодно. Зокрема, з Ленінського району є такі пропозиції. Але й тут не без труднощів: якщо немає свого транспорту, дістатись туди міськими автобусами – це пройти кола пекла. Їхати туди довго, а після сьомої години вечора вибратися звідти проблематично – транспорт уже практично не ходить.

- Добрі люди запрошують, а ми плачемо, бо не можемо туди приїхати. Це райони Боссе, Широкий, загалом самий краєчок Донецька. Нам під обстрілами не так страшно, як залишитись без води, – каже пенсіонерка з Київського району Валентина Данилівна.

Мешканці цього району, небезпечно близького до кордону бойових дій, згадують: навіть у 2014-2015 роках, коли військові дії йшли майже за кілометр від їхніх будинків, героїчні водовози все одно приїжджали в район і роздавали людям технічну воду. Зараз же зустріти водовізку – великий успіх.

- Навесні був графік по районах, їздили ці машини з водою по 5 або 7 тонн. Ми виходили до призначеного часу, наприклад, у сквер біля Київського виконкому та набирали воду. Потім машини почали буксувати, не приїжджати, сказали - через обстріл. Влітку вже графіка не було, і стало дуже важко. Декілька ставків у межах Донецька буквально вичерпали, плюс спекотне сонце досушило їх до стану калюжі. Бігати на Кальміус? Бігають ті, хто живе близько. Кіровський район вичерпує питні ставки, хоча там ходити дуже небезпечно, бо часті «прильоти», Будьонівка та Пролетарка – також. Хто як викручується, – розповідає співрозмовниця.

Довели народ!

Питна вода у Донецьку продається за ціною 4-5 рублів (2,4–3 грн) за літр, і з нею теж уже не все гладко: поставки збиваються, порожні баки в магазинах можуть чекати на воду 3-4 дні. Нещодавня новація місцевої «влади» - роздача питної води населенню за паспортами – викликає подив.

- Воду у пляшках об'ємом 5 або 1,5 літра привозять до шкіл, а вивантажують її з вантажівок – вгадайте хто? Правильно, вчителі та учні цієї школи. Батьків просять допомогти по можливості вивантажувати воду. Після цього до школи стікаються черги із мешканців цього району із паспортами, що підтверджують прописку. Щоб ви розуміли: якщо ви прийдете за водою о 4 годині ранку (як тільки закінчиться комендантська година), то навіть не в першій десятці «водної черги». Так, там записуються, відзначаються у черзі - люди бояться, що їм не вистачить води. Природно, через кілька годин через розпал пристрастей починаються скандали, що доходять до бійок. Битва баклажками, може, це весело, якби не було сумно. До чого довели народ, до стану худоби! – сумно констатує донеччанин Юрій.

Битви за воду спалахують і біля джерел, і в чергах за технічною водою – доведені до відчаю люди вихлюпують емоції на перших, хто спалахнув, загоряючись, як сірники, від одного слова. Вже не соромлячись говорять про «владу» все, що вони думають, не боячись пильних сусідів і слова «на підвал». А інцидент із представниками району, які грубо «послали» змучених людей, переповнив чашу терпіння.

Нагадаємо, кілька днів тому заступник голови Кіровського району Донецька (найбільше страждає від нестачі води) Віктор Антонік – щасливий власник персональної свердловини у своєму дворі – послав жителів району, які просили пробурити свердловину за їх, мешканців, гроші. Причому надіслав у відомому напрямку.

Ще й пригрозив, якщо буятимуть - не приїжджатиме навіть бочка з водою. Ставши зіркою соцмереж, Антонік не вибачився перед жителями, води у людей не побільшало, а ватажок донецьких окупантів Денис Пушилін повідомив, що незабаром оприлюднить «план дій щодо вирішення проблеми з водою».

Зрозуміло, ці слова нічого не означають. Окупанти півроку вдавали, що прокладають до Донецька труби з водосховищ на околицях міста, а на питання, коли ж піде вода, раптово заявили, що водоводи через обстріл так і не змогли запрацювати.

Черга по воду у школи №140 у Пролетарському районі Донецька. Фото: ТГ-канал «Типовий Донецьк»

Є якийсь план

«Через обстріл» - фраза-лідер відмовок окупантів ось уже дев'ятий рік. Перевірити її на істинність, ясна річ, ніхто не зможе. Через обстріл пошкоджено комунікації, дороги, будівлі, насосні та фільтрувальні станції. При цьому обстріли ніяк не позначаються на постачанні товарів з Росії, перевезеннях, громадських заходах, організованих самими окупантами. Воістину дивом було, коли в розпал коронавірусу на площі Леніна окупанти влаштували концерт російського виконавця Лепса, і жоден український снаряд не прилетів у натовп. Але, якщо вірити зведенням із «ДНР», українці навіщось стріляють по пустирях та городах мирних громадян.

- Знаєте, що найбільше бісить зараз донеччан? Те, що у Маріуполі вода є. У знищеному повністю місті нехай не скрізь, але з кранів тече вода. Та й море під боком. Донецькі зараз дуже обурюються: воду – Маріуполю, нові будинки – Маріуполю, – розповідає дончанка Євгенія. – Колаборанти кричать не своїм голосом про несправедливість, адекватні донеччани кажуть, що цього слід було очікувати. Що вже взяти з розграбованого у нуль Донецька? Нічого - він уже не цікавий «російським кураторам». Ми пережили дуже спекотне літо без води – і лише зараз буде «озвучено план дій щодо вирішення проблем»? Та нічого не буде. Ми зараз боїмося, що й опалювального сезону не буде, а зими у нас неласкаві і без того.

Нестача води остаточно перетворює Донецьк на місто-примару. Закриті школи та дитсадки – частково через обстріли, частково через сухі крани та відсутність поняття гігієни як такої. У салонах краси, що ще працюють, кип'ятять воду в каструлях, щоб вимити клієнтам голови. Спортзали та магазини теж вкорочують графіки роботи через неможливість просто вимити руки. Компанії з доставки води не беруть нових клієнтів і скаржаться, що не можуть забезпечити водою навіть наявних. Усі розмови донеччан зводяться до двох тем – обстріли та відсутність води. І вже незрозуміло, чого мирні жителі окупованих територій бояться більше…