Українські книги для польської бібліотеки збирав весь Дніпро
Жителі Дніпра зібрали 150 книг українською мовою для земляків, які вимушено виїхали до Польщі. Художню літературу для дітей та дорослих перевезла волонтерка Анна Кондракова. Зустрічала книжки бібліотекар Ольга Міщенко, яка зараз перебуває у місті Лешно.
«Сама б із задоволенням прочитала»
Волонтер Анна збирала літературу для маленької бібліотеки у Польщі по всьому Дніпру. Коробки із книгами заполонили весь багажник у машині.
– Анно, навіщо у Польщі знадобилася література українською мовою?
– У містечку Лешно зараз живуть багато біженців із Дніпра, Миколаєва, Харкова. Жителі цих міст не звикли спілкуватися українською мовою, але через останні події багато хто активно нею цікавиться.
– Як ви зібрали книжки?
– Я попросила знайомих оголосити збір серед мешканців Дніпра – люди відгукнулися. З дівчатами, які збирали книги, я була знайома ще до війни. Усі, хто раніше робив якісь добрі справи, зараз діють разом. У результаті, я маю три важкі коробки з книгами і квиток на поїзд до Пшемишля.
– Для кого цей вантаж?
- Для бібліотеки у місті Лешно. Там на нас чекає наша землячка Ольга Міщенко. Зараз Ольга працює у польській бібліотеці, попросила мене зібрати літературу. Там є попит!
- Чи не важко вам було перевозити стільки книг?
- Подруги казали мені: «Аню, ти з валізами, ще й 3 коробки! Як це донести?». Відповідала: «Нічого, впораємося! Десь у Лешно є люди, які хочуть читати українські книги! Значить, треба їхати".
- Які книги є у вашій колекції?
– Ми зібрали класику. Звісно, тут є «Кобзар» Тараса Шевченка, Жуль Верн, Олександр Поль, історичні книги, дитяча література, пригодницькі та історичні романи. Сама із задоволенням прочитала б половину з цих книг!
Коли бібліотекарі дізналися історію збору книг – зворушились до сліз. А я взаємно зворушена дніпрянами: у цих коробках реально класні книги! Отак від земляка до земляка подорожуватиме література українською мовою.
- Ви забирали книги під виття протиповітряної тривоги?
- Так, коли вивозила вантаж, вперше почула, як наді мною летить ракета. Цей свист, звісно, ні з чим не сплутати.
- Ви дуже злякалися?
– У такі моменти просто не розумієш, що робити. Люди падають під стіни будинків, а ти стоїш у заціпенінні і чекаєш, куди ці ракети прилетять і де вони вибухнуть. Тоді я більше думала про шибки в машині, ніж про те, куди бігти і де ховатися. Потрібно якийсь рефлекс у собі виробляти на майбутнє.
Анна Кондракова збирала книги, коли місто обстрілювали ракетами. Фото: facebook.com/anna.kondrakova.1
Польські бібліотеки не порівняти з нашими
Тим часом, літературний вантаж у Лешно чекала бібліотекар із Дніпра Ольга Міщенко.
- Ольго, які книги до вас їдуть?
– Ми хотіли, щоб там була література для дітей та дорослих, а книжки були не надто старими.
Зараз до нас їде близько 150 книг, а раніше з друзями, рідними та знайомими я зібрала ще близько 100. Люди із задоволенням віддають літературу, хочуть допомогти: всім важливо, щоб у Польщі люди не забували рідної мови.
– Хіба її можна забути?
– У нашому місті багато біженців зі Східної України – з Херсона, Миколаєва, Дніпра, Одеси, Харкова. Люди, які приходять до нас у бібліотеку, звикли говорити російською мовою, але у світлі останніх подій багато хто захотів перейти на українську. Ну а діти в місцевих школах навчаються польською, тому їм теж важливо не забувати рідну мову.
- Чи багато біженців відвідують вашу бібліотеку?
– Останнім часом щодня до нашої бібліотеки записуються від двох до п'яти українців. Це чимало з огляду на те, що Лешно – невелике містечко. Тут мешкають трохи більше 50 000 поляків. Після початку війни сюди приїхало близько 5000 українців, згодом до багатьох з них підтягнулися родичі. Тому зараз у цьому містечку вже близько 10 000 – 15 000 українців.
- Кому прийшла ідея збирати книги українською?
– Директору бібліотеки. Місяць тому відділ української мови лише розпочав свою роботу. Перші книги ми отримали від видавництва «Старого Лева». Література, яка з'являється у нашій бібліотеці, – це лише початок! Хотілося б, щоб книги до нас приїжджали не востаннє.
– Як виглядає ваша бібліотека? Говорять, це великий культурний центр?
– Головна бібліотека у Лєшно була відкрита днями – це справді культурний центр. Тут є відділи для дітей, для молоді, великі екрани, окреме місце для ігор. Приміщення поділено на креативні зони, тут можна переглянути відеоматеріали. Але це головна бібліотека міста. А є кілька філій. Саме в одній із них, у філії №2, відкрили відділ української мови. Тут я й працюю.
– Чим відрізняються польські бібліотеки від українських?
– Я із Дніпра, наша бібліотека знаходиться на головному проспекті міста. Це чудове оновлене приміщення зі своїм сайтом. А Лешно – маленьке містечко, як третина Дніпра, тому більшість бібліотек тут простіші. Але якщо порівнювати із невеликими містами нашої країни, то різниця є. По-перше, у Польщі, в принципі, дуже багато бібліотек, по-друге, все організовано краще – є спеціальна програма на комп'ютері, пластикові картки… А ще тут люди більше читають.
– Як ви вважаєте, з чим це пов'язано?
– Можливо, поляки мають більше вільного часу. А ще, можливо, у них легше життя.
Крім того, в Україні особливо прижилася культура читати електронні книги: сьогодні так простіше. Хоча багато хто відходить від цього: всі люблять перегортати сторінки. Думаю, повертатися до паперових книг – добра справа!
