• Головна
• Суспільство

Фото: facebook.com/beremytske

До парку природи «Беремицьке» на Чернігівщині вже повертаються туристи – за останні майже чотири місяці заповідник лише зараз зміг повернутися до колишнього графіку роботи.

А ось на планах тварин привести потомством війна не далася взнаки: серед мешканців парку природи справжній бебі-бум – дитинчата з'явилися у оленів, муфлонів, ланей, лосів, ще очікується, що до батьківської компанії приєднаються вівці та коні.

Лось Аслан біжить до людей, а не до родичів

Співробітник фонду «Беремицьке Біосфера» Ростислав Полушвайко. Фото: особистий архів Ростислава Полушвайка.

Батьками вперше стали місцеві улюбленці публіки – ручні лосі Аслан та Єва. Як розповідає «КП в Україні» співробітник фонду «Беремицьке Біосфера» Ростислав Полушвайко, в обох – однакова доля.

- Аслана знайшли у лісі на півночі області у 2018 році – його маму застрелили браконьєри, а ще через рік грибники привели до нас Єву, яка так само залишилася без матері, - каже Ростислав Полушвайко. - Ми їх вигодували з соски, вони з дитинства привчені до людей, тож жити в напівдиких умовах на території заповідника у них не вийде. Хоча такі спроби були…

Якось Аслана, як він вже трохи підріс, випустили в природу з надією, що він унюхає стадо диких лосів і приб'ється до них - у лосів добре розвинений нюх. Встановили фотопастки, якими побачили, що буквально через дві години до нього підійшли дві молоді лосихи. Але Аслан ними не зацікавився. «Дівчата» образилися і пішли.

- Натомість, коли Аслан побачив групу туристів, - з усіх ніг рвонув до них! – Згадує Ростислав Полушвайко. - Це як із домашнім цуценям, яке радіє, побачивши людей. Але щеня – це одне, а коли на тебе мчить 700-кілограмовий лось… Це небезпечно і для людей, і для тварини.

Для Аслана спеціально довелося будувати великий лосиний вольєр – до життя в диких умовах він не адаптований.

До речі, сусідній Межиреченський регіональний ландшафтний парк та територія парку природи «Беремицьке» – це місця найбільшої популяції лосів в Україні.

Лосятко, батьками якого стали ручні лосі Аслан та Єва, у майбутньому випустять у природу. Фото: facebook.com/beremytske

Давати звірам імена - погана прикмета

Тварин у парку, тих, які в майбутньому змогли б вижити в природі, намагаються надто не привчати до людей. Навіть імен не дають.

– Давати імена – це погана прикмета: якщо назвав, значить, дика тварина вже стане домашньою, – пояснює Ростислав. – Тому називаємо лише тих, хто, напевно, приречений на життя у неволі – наприклад, птахів зі зламаним крилом. А якщо птаху чи тварині лікуватися лише тиждень-другий – і назад на волю, ніхто імен не вигадує.

Лосеня Аслана та Єви безіменне з цієї ж причини. Співробітники впевнені – у майбутньому йому вдасться вижити у дикій природі, адже він вигодований не людьми, а своїми батьками.

– Кінець весни – якраз той час, коли в природі з'являється потомство у тварин, – продовжує Ростислав Полушвайко. - У оленів, ланей, козуль, диких коней, туроподібних та інших у процесі еволюції так налаштований життєвий цикл, що потомство з'являється в той час, коли вже є свіжа трава, тож до зими воно зміцніє і підросте.

У неволі звірі, ті ж рисі або лісові кішки можуть дозволити собі заводити більше потомства. Як пояснює Ростислав Полушвайко, у дикій природі прогодувати і себе, і дитинча, тим більше – двох та більше, хижакам складно.

- Кішки за своєю натурою одинаки, тому після парування самець і самка знову розходяться, і всі турботи про малюка лягають на маму, - каже наш співрозмовник. – А домашні кішки мають впевненість, що, якщо вони не потягнуть, то люди допоможуть – підгодують і її, і кошенят. Тому вони народжують і п'ять, і по шість. Але взагалі через війну тварини не стали гірше розмножуватися.

У парку справжній бебі-бум. Фото: facebook.com/beremytske

Хочуть дати притулок чотирьом кошенятам

Парк природи "Беремицьке" розкинувся на 500 гектарах між Києвом та Черніговом. Це південь Чернігівщини.

- У нас було дуже гучно, хоча найближчі бої були, напевно, кілометри за 30-40, - продовжує Ростислав Полушвайко. – Обстрілювали буквально і минулого місяця, і ракети прилітали – але не  по території парку, на щастя. Але не чути було неможливо. Парк потім обстежили техніки – на предмет, чи не залетів снаряд, що не розірвався. Будь-який шум, звичайно, позначається на тваринах - лякалися і звірі, і люди. Найбільше – рисі, які за своєю природою полохливі. Наразі вже більш-менш тихо, завдяки ЗСУ.

У парку також працює музей диких кішок – у ньому мешкають лісові коти та рисі. Зараз співробітники працюють над тим, щоб привезти з Одеси чотирьох кошенят лісової кішки, чия мама підірвалася на міні.

– Війна більше позначилася на наших працівниках, ніж на тваринах – люди втратили домівки, у когось пошкодило житло, роз'їхалися по світу, – каже Ростислав Полушвайко. - Майже всі вже повернулися - хтось відбудовує будинок, хтось робить ремонт. Є такі, що переїхали до рідних. Був час, коли з тваринами практично не було кому працювати. Викликати ветеринара - те, що раніше робилося одним дзвінком, було неможливо. Я теж застряг у Бучанському районі, інші наукові співробітники – також із Києва та області, бо саме тут зосереджено більшу частину нашої роботи. А решта – з Чернігова.

Чернігівських працівників, коли почалися бої, розмістили у будиночках для гостей на території парку. Адміністрація евакуювала їх сама, коли ще не було зелених коридорів.

Парк природи

Фестивалів не буде, але на туристів чекають

Основною проблемою під час війни стала логістика – не лише співробітники не могли дістатися роботи, а й неможливо було доставити харчування для тварин із Чернігова чи Києва.

– Ми дуже зав'язані саме на Чернігові, бо завжди намагалися підтримати наш регіон та закуповували товар у місцевих підприємців, – пояснює Ростислав Полушвайко. – Це й обернулося для нас проблемами.

До кінця квітня вижити парку допомагали волонтери. Із травня проблему вирішили.

На це літо співробітники парку природи «Беремицьке» мали багато планів щодо фестивалів, просвітницьких та дитячих заходів. Все довелося скасовувати.

- І час – не фестивальний, і багато хто з тих, з ким ми співпрацювали або планували співпрацю, опинилися під окупацією, - кажуть у парку. – Наприклад, один із постійних фестивалів – історичної реконструкції X століття. Його організовував клуб історичної реконструкції із Нової Каховки. Кістяк клубу зараз під окупацією.

Туристів поменшало, і співробітникам парку, зайнятим в екскурсійній діяльності, довелося трохи перепрофілюватися. Хтось займається озелененням – у парку є сад хвойних, папоротей, яблуневий, хтось – описом природи та дослідженнями.

– Кожен із нас під час війни став фахівцем ще в чомусь іншому, – усміхається Ростислав Полушвайко.

Хоч кількість відпочиваючих змінилася, до парку природи люди їдуть – на вихідні всі будиночки зазвичай зайняті. Щоправда, не всім врешті-решт вдається приїхати – як пощастить із паливом. А декого заповідники настільки вражають, що вони повертаються на повторну екскурсію вже через тиждень.