22 червня
Завантажити ще

Психологічні стани українців: від тривоги та почуття провини – до надії

Психологічні стани українців: від тривоги та почуття провини – до надії
Фото: REUTERS/Ігор Ткаченко

Як жителі України реагують на ситуації, які під час війни загрожують життю, які стресові фактори пов'язані з війною, з якими проблемами доведеться мати справу психологам і психотерапевтам і зараз, і після нашої перемоги.

Цим важливим питанням було присвячене дослідження, проведене цієї весни агентством Proinsight Lab за підтримки Національної психологічної асоціації. Експерти дослідження «Зріз психічного стану українців під час війни з Росією» вивчали стан пацієнтів, які звернулися за кризовою психологічною допомогою, у співпраці з українськими психотерапевтами, які від початку війни консультують усіх, хто її потребує. Яка склалася картина – у нашому огляді.

Стать і вік: мало чоловіків та  людей похилого віку

За результатами дослідження основна вікова група, що звертається за кризовою допомогою, це молоді люди віком від 26 до 35 років – таких майже 40%.

Рідше зустрічаються клієнти від 36 до 45 років (24%) та молодь від 18 до 25 (таких 20%).

Старші вікові групи представлені найменше, наприклад, зареєстровано лише 1% пацієнтів, яким більше 60 років.

На жаль, чоловіків на таких консультаціях теж мало – всього 10% від загальної кількості. І, як зазначають психотерапевти, зовсім не тому, що жінки гостріше реагують на ситуацію.

По-перше, у нашому суспільстві незнищена догма «чоловік має бути сильним», а отже, звертатися по сторонню допомогу соромно.

По-друге, чоловіки найчастіше недооцінюють або навіть знецінюють власний психологічний стан, і тому в них завжди "все нормально".

По-третє, ми поки що не перемогли стереотип, що до психологів звертаються лише психічно хворі.

І якщо жінки в цьому питанні прогресивні, то чоловіки продовжують відставати.

Що стосується віку, у цій невеликій чоловічій вибірці тих, хто звернувся за допомогою, чітко простежується тенденція: найменше внутрішні обмеження властиві молодим. Основна частина клієнтів – чоловіки віком від 20 до 30 років.

Місцезнаходження та міграційний статус: третина клієнтів залишили свої домівки

Серед тих, хто потребував допомоги, 33% - це внутрішньо переміщені особи, які виїхали в інші регіони України. Практично всі з них зараз живуть у місцях, де немає активних бойових дій, але є сирени та бувають чутні віддалені звуки війни. 26% залишилися на постійному місці проживання, а 24% виїхали за межі України під час війни. Кожен п'ятий із тих, хто звернувся до психолога, переїхав до населеного пункту, де немає бойових дій.

Очікується мала кількість людей, які живуть у місцях активних бойових дій, - таких лише 10%. З окупованих територій – лише 2%. Автори дослідження у зв'язку з цим говорять не тільки про відсутність можливості вийти на зв'язок, але й актуальну потребу. Люди в таких обставинах фокусуються на тому, щоб вижити в умовах небезпеки, і їм, звісно, не до консультацій із психологами.

Основна подія, що травмує, – залишений будинок

Результати дослідження показали, що, незважаючи на те що війна сама по собі є для людей травмою, потреба у допомозі виникає внаслідок конкретної особливої травмуючої обставини. Вона була присутня у 84% тих, хто звернувся до психологів і психотерапевтів. І для більшості клієнтів (59%) такою обставиною стала потреба залишити свій будинок та змінити місце проживання.

Більше третини (36%) звернулися через смерть чи загрозу для життя близьких, трохи менше (32%) – через загрозу власному життю.

Чверть клієнтів консультувалися внаслідок втрати зв'язку з близькими та рідними людьми, 23% - після того, як стали свідками подій, що травмують.

До речі, третина пацієнтів у особистому життєвому досвіді раніше вже переживали психотравмуючі події. І в цьому теж є тенденція війни: на думку експертів, багато хто зараз із подивом для себе згадує важкі події зі свого минулого. До війни люди навіть не пам'ятали про них, але за минулі три місяці травмуючий досвід почав актуалізуватися.

Головна скарга – тривога

Звісно, спектр скарг великий і різноманітний, залежить не тільки від портрета клієнта, тобто його віку, сімейного стану, наявності дітей, а також від міграційного статусу або близькості до військових дій.

Проте найчастіше люди скаржаться на тривогу – зі скаргами на нездатність з нею впоратися приходить половина клієнтів.

Третина відчуває страх та почуття провини.

Кожен п'ятий долає почуття безнадійності, неконтрольованої агресії, має проблеми зі сном, фізичне виснаження. Заспокоює при цьому, що на емоційному фоні половина клієнтів має надію.

Що турбує жінок?

Тут все дуже залежить від того, поїхали вони чи залишилися, чи є діти, і кожен вік має свої запити про допомогу.

Ті, хто залишився з дітьми в Україні: тривога та страх, проблеми зі сном, постійний стрес, необхідність підтримувати дітей та зміни в їхній поведінці, втрата сенсів життя.

Ті, кому за 50, не можуть прийняти рішення - виїхати чи залишитись, молоді дівчата від 18 до 25 найбільше бояться зґвалтування. Для всіх вікових груп характерні страх, тривога, сумніви.

Ті, що виїхали з України з дітьми: почуття провини та зради, страх за майбутнє, розпач, тривога.

Ті, хто виїхав без дітей: жінки за 50 переживають травму еміграції, проблеми з адаптацією, провину, сором, страх, неможливість справлятися з емоціями. У молодих від 18 до 25 – травма свідка, почуття провини, страх за батьків, які залишилися вдома.

На що скаржаться чоловіки?

Вони, на відміну від жінок, зараз діляться на дві категорії: ті, хто не служить або кого не взяли до ЗСУ, та військові. Скарги відповідно дуже різні.

У «громадянських»: почуття провини та переживання, що не воюють, відчуття, що мають воювати, але не готові до цього, тремор, безсоння, емоційна напруга, втрата опори, нерозуміння «що далі?».

У військових: синдром уцілілого і почуття провини, напади агресії, безсоння, панічні атаки, горювання, почуття втрати через загибель товаришів по службі.

Ті, що залишилися, борються з апатією, ті, що виїхали – з провиною та відчаєм

Різні скарги і в залежності від міграційного статусу. Хоча і тих, хто залишився вдома, і тих, хто його покинув, ріднить тривога та безсилля.

Ті, хто залишилися в Україні, відчувають апатію, страх насильства, травму свідка. Мучаються сумнівами та неможливістю прийняти рішення – їхати чи залишатися. Страждають від синдрому фантомних сирен та необхідності перебувати у сховищах, що тягне за собою не тільки стрес та напругу, а й проблему особистих кордонів, загострення конфліктів.

Тим, хто поїхав, найскладніше справлятися з почуттям провини та необхідністю складного вибору – залишатися в безпеці чи повернутися додому. Навіть у комфортних умовах люди переживають безнадійність та розпач. Відчувають злість і труднощі у подоланні власної агресії. Не можуть звикнути до нового місця, постійно читають новини війни та оплакують втрачене чи залишене вдома. Страждають від відсутності особистого простору та необхідності перебувати серед великої кількості незнайомих людей.

Топ симптомів: неможливість розслабитися, безсоння, нав'язливі думки

Автори дослідження поділили всі симптоми клієнтів на три групи: емоційні, тілесні, когнітивні. Саме в такому порядку вони виявилися найбільш вираженими і кількісно, і якісно.

Емоційні прояви: найчастіше більш ніж у половини клієнтів проблеми з можливістю розслабитися. Більше третини відчувають постійну тривогу та хвилювання і страждають від емоційних гойдалок. Якщо ж говорити про якісний прояв емоційних симптомів, то найсильнішими виявилися тривога, страх, почуття провини, апатія та «замороженість».

Інтенсивність прояву емоційних симптомів вища у тих, хто знаходиться далеко від бойових дій або взагалі виїхав із країни. Ті, хто ближче до війни, об'єднуються, намагаються діяти, мають активну позицію.

Тілесні прояви: тут найбільше скарг (45%) на проблеми зі сном. Близько третини скаржаться на фізичне виснаження та проблеми з диханням, коли здається, що не вистачає повітря. Кожен п'ятий відчуває біль у грудях, прискорене серцебиття та тремор. За силою проявів цих симптомів безсоння також лідирує, як і утруднене дихання та тремор. Багато скарг на головні болі та м'язові зажими – спини, шиї, щелеп.

Більш інтенсивні та виражені тілесні симптоми у тих, хто перебуває у зоні небезпеки.

Когнітивні прояви: на кількісному етапі дослідження виявлено, що 40% клієнтів страждають від нав'язливих думок. 30% відчувають проблеми з концентрацією і 30% фаталістично сприймають майбутнє. На якісному фоні експерти визначили, що лідирують погіршення концентрації та пам'яті, нав'язливі думки, загальмованість мислення, труднощі з формулюванням думок.

«Бий, біжи чи замри»

«Це фізіологічна реакція на стресову подію, за яку відповідає вегетативна нервова система, – йдеться у дослідженні. – При реакції «бий» людина активізується та починає активно діяти. При реакції "біжи" намагається максимально віддалитися від джерела стресу. При реакції «замри» ніби ховається і максимально знерухомлюється, і ця реакція вважається найнебезпечнішою за таких стресових подій, як війна».

Експерти зазначають, що їхнє припущення, що серед тих, хто звернувся за допомогою, більшість матимуть якраз реакцію «замри», не підтвердилося. Найбільше виявилося пацієнтів з реакцією «біжи» (30%), 26% – із «замри» та 18% – з «бий». Щоправда, майже третина не змогла визначити тип реагування.

Порятунок у соціальній підтримці та самоконтролі

Автори дослідження констатують: на щастя, у подоланні стресової ситуації переважають конструктивні методи. Найчастіше це пошук соціальної підтримки, бажання бути у суспільстві та розділяти свої переживання з іншими людьми. Крім того, допомагає прийняття відповідальності – готовність відповідати за ситуацію, що склалася, і діяти, щоб змінити її. І самоконтроль, що регулює стан та поведінку.

Набагато рідше зустрічаються завмирання, уникнення проблем і «вивчена безпорадність», коли людина застряє в ситуації, що травмує, і не робить спроб для поліпшення свого становища і стану.

Загалом, як вважають експерти, найкраще адаптувалися ті, хто вважає, що треба робити те, що вмієш. Хтось усвідомив, що війна не закінчиться завтра, і треба тут і зараз вчитися жити далі.