Array ( [0] => 2829 [1] => 2836 [2] => 2850 [3] => 2860 [4] => 2871 [5] => 2883 [6] => 2890 [7] => 2898 [8] => 2921 ) 1
0
15 квiтня
Завантажити ще

Жінки в окупації: як не стати жертвою насильства

Жінки в окупації: як не стати жертвою насильства
Фото: REUTERS/Олександр Єрмоченко

Жінки та війна. Що робити?

…Ні-ні, додому ми повернемося, я б і хотіла, але донька сказала – ні, їй там усе нагадуватиме про цей жах, - каже жінка років 50-ти з Балаклії, обираючи куртку для маленького онука у волонтерському центрі. – Розумієте, це ніби з фільмів про фашистів: зайшли російські танки, стали між будинками і почали обстрілювати наші українські позиції.

Люди вийшли, почали обурюватися, то вони за це розчавили танками кілька будинків. А потім почалося і мародерство, ось усе, що пишуть, це правда. А потім і найстрашніше: стали відловлювати молодих жінок та дівчат і ґвалтувати. І якщо чоловік чи батько намагався захистити – вбивали на місці. З подругою дочки так і сталося, і ми після цього вирішили їхати...»

Ніхто ніколи не дізнається, скільки таких жахливих історій сталося в Україні протягом місяця війни. Сексуальне насильство щодо жінок - військовий злочин та абсолютно неприйнятна зброя війни. Злочин, за яким рідко слідує покарання: злочинців найчастіше не дістати, бо вони або на окупованих територіях, або вже в Росії, або, і це найчастіше, встановити їхні особи неможливо.

В Україні за цей місяць було оголошено одну підозру російському військовослужбовцю, який у Броварському районі Київської області застрелив чоловіка та разом із товаришем у службі зґвалтував його дружину. У його випадку покарання не змусило довго чекати: за повідомленням поліції Київської області, нелюдка ліквідували в ході бою наші військові.

У той же час самі жінки, які стали жертвами сексуального насильства, не чекають справедливості, не хочуть виносити «ганьбу» на загальний огляд і залишаються віч-на-віч із трагедією.

За словами експерта з потреб психічного здоров'я Марти Пивоваренко, в умовах окупації головний обов'язок жінки перед собою, своєю родиною та своєю країною – вижити і зберегти здоров'я. І тому важливо враховувати деякі психофізіологічні особливості, які допоможуть ефективно діяти в моменти небезпеки, вміти прислухатися до власної інтуїції та дотримуватись базових правил життя в окупації.

Правила поведінки на вулиці

Експерт застерігає: у період окупації краще з'являтися там якомога рідше. Тому головне правило - не виходити з дому без нагальної потреби. На вулиці основне завдання – не привертати до себе уваги.

  1. Рухатися спокійно, але цілеспрямовано, не роздивляючись на всі боки.
  2. Бути не напруженою, але внутрішньо зібраною. Тіло має бути готовим до швидкої зміни поведінки у разі небезпеки.
  3. Зір і слух - помічники у виявленні небезпеки, вони мають бути на це налаштовані, а не зайняті сторонніми речами. Тому не потрібно розмовляти телефоном, слухати музику в навушниках – так відволікається мозок. Крім того, потрібно враховувати непередбачуваність реакції окупанта: побачивши, як ви читаєте щось у телефоні або слухаєте в навушниках, він може вважати, що ви передаєте якусь інформацію.
  4. Забезпечити собі максимальну зовнішню непривабливість: одягатися у старий мішкуватий одяг, що приховує фігуру, покривати голову хусткою. Не наносити макіяж, не користуватися парфумами, не надягати прикраси.
  5. Дотримуватися «колірних» правил: оскільки основне завдання – не привертати уваги, поки що забути про яскравий одяг, включаючи аксесуари. Зупинитись на темно-синьому, коричневому, сірому кольорі. Не носити хакі та чорний колір, оскільки вони використовуються у формі військових.

Під час зустрічі з окупантом

Марта Пивоваренко звертає увагу жінок на те, що поведінка окупантів буде, швидше за все, більш непередбачуваною, ніж очікуваною. Отже, і недооцінка, і переоцінка можуть бути небезпечними. Тому потрібно дотримуватись правил:

  1. Жодного зорового контакту. Як би не хотілося подивитися в очі, сподіваючись побачити в них совість, або плюнути в обличчя – не дивіться!
  2. Не діставати нічого з кишень – від гаманця до телефону. На вулиці взагалі краще забути про наявність кишень.
  3. Не звертати уваги на їхню активність, не підходити близько, не просити і не намагатися переконувати чи волати до людяності.
  4. У разі будь-яких наказів – виконувати, не суперечачи і не вступаючи в розмову.
  5. Пам'ятайте, що ворог озброєний. Тому якщо ви займалися спортом чи володієте навичками самооборони, інтуїтивно можете обрати реакцію на небезпеку – нападати чи тікати. Пам'ятайте, що проти зброї такі методи не лише неефективні, але й потенційно небезпечні.

Як розмовляти

Навіть якщо ви бачите, що окупанти доброзичливо налаштовані та виглядають привітними, не заводьте розмов. Запитують – відповідайте коротко, по можливості тільки «так» чи «ні».

«Вирішальним у розмові з окупантом виступає голос, – наголошує Марта Пивоваренко. – Говорити треба спокійно та чітко. Не надто тихо, щоб можна було розібрати слова, але й не надто голосно, щоб не викликати емоційної реакції».

Навчитися спокійно та чітко говорити у стресових ситуаціях зовсім не складно – достатньо попрактикуватися у дихальних техніках. Психологи рекомендують почати прямо зараз, і навіть не перебуваючи на окупованій території, адже так у разі небезпеки ви вже матимете потрібні навички. До того ж це допомагає зберігати спокій у екстремальних ситуаціях.

Техніка «Руки на животі»

Поверхневе дихання, коли повітря не проходить у низ легень, є основною реакцією на небезпеку. При цьому стрес та адреналін не тільки підвищують тон нашого голосу, а й призводять до гіпервентиляції легень. Якщо це триває довго, велика ймовірність виникнення панічної атаки чи непритомності. А ось черевне або діафрагмальне дихання робить голос глибшим і викликає довіру. До того ж достатня кількість кисню допомагає зберігати тверезість розуму. Тому кладемо обидві руки на нижню частину живота та стежимо, як він розширюється від вдиху. Декілька таких вдихів – і відчуваємо, як заспокоюємося.

Техніка «Двері»

Зупиніть погляд на правому нижньому куті дверей. Рахуючи до трьох, вдихайте, рухаючись поглядом нагору. Досягши верхнього правого кута, зупиніть подих і тримайте повітря в легенях, знову рахуючи до трьох і рухаючись поглядом від правого верхнього кута до лівого верхнього. Потім від нього рухайтеся вниз, до лівого нижнього кута, рахуючи до трьох і видихаючи. У цьому кутку зупиніть подих, рахуйте до трьох і рухайтеся поглядом до правого нижнього кута. А з нього вже новий вдих і наново зоровий рух прямокутником дверей. Повторити потрібно кілька разів і робити так 2-3 рази на день.

Ці прості техніки допоможуть перезапустити нервову систему, стабілізувати приплив крові і врегулювати тиск, зазначає експерт. Щодня практикуючись, у момент небезпеки можна швидко заспокоїтись, виконавши будь-яку з вправ. До речі, двері та вікно необов'язково мають бути перед очима, їх можна просто уявити.

ВАЖЛИВО

Що робити у разі прямого нападу?

Пам'ятати, що головне завдання – вижити та отримати мінімальні ушкодження. Активний опір підвищує ризик отримання тяжких травм, тим більше, коли ґвалтівник озброєний. Психологи радять у разі нападу лягти на підлогу в позі ембріона: повернутись на бік, підтягнути ноги до грудної клітки, прикривши ними живіт та груди, руками прикрити голову.

[h5_tt class="orange_h5_title" text="ДО РЕЧІ""

Дітей потрібно підготувати до контакту

Оскільки вони більш відкриті, довірливі та привітні, ніж дорослі, їх доведеться навчити деяким правилам. Насамперед не вступати в жодну взаємодію чи гру. Навчити відповідати окупантам так само, як це робите ви: коротко, однозначно, не дивлячись у вічі. Психологи радять батькам пояснити, що ми зараз усі граємо у гру під назвою "війна", і вона має свої правила. Якщо їх дотримуватись – все буде добре.