6 лютого
Завантажити ще

Мешканці Запоріжжя: Другий Маріуполь вони нам не зроблять, хай навіть не мріють

Мешканці Запоріжжя: Другий Маріуполь вони нам не зроблять, хай навіть не мріють
Фото: Запорізька міськрада

Запоріжжя балансує на межі миру та війни. Вранці у вівторок, 26 квітня, місто було обстріляне ракетами, дві з них пролетіли небезпечно близько до Запорізької АЕС. Можна тільки уявити, що було б, якби вони влучили у станцію... Але без жертв, на жаль, не обійшлося. Проте запорожці намагаються тримати себе в руках.

– Ми розуміємо, що російські солдати дуже хочуть захопити Запоріжжя, але ми їм не по зубах, – запевняє мешканець міста Микола Іванович.

Він дуже активний пенсіонер. Щодня чимось зайнятий: то прибирає у дворі своєї багатоповерхівки, то допомагає сусідам нанести води, а ще має потужний кнопковий телефон, який примудряється знайти мобільну мережу, яку слабенькі, але модні смартфони «не бачать». У принципі, у Запоріжжі на мобільний зв'язок не скаржаться, працюють усі оператори. Але Миколі Івановичу трохи не пощастило з районом – тут і у мирний час були проблеми.

- Зі зв'язком взагалі важко, він то є, то його немає, а зникати з радарів мені не можна - діти хвилюються. На пагорбі біля будинку ловить добре, збираю сусідів, і йдемо на «сеанс» спілкування. Ну, звичайно, безкоштовно, ви що... Намагалися мені гроші всунути, так я палицею трохи по спині не віддубасив. Зійшлися на банці маринованих огірків як плата, - усміхається старий.

Проте з інтернетом проблем практично немає. Технічна освіта дається взнаки: Микола Іванович легко знаходить інформацію в інтернеті, може «читати» карти, обчислити відстані, найкоротші шляхи та час…

- Я дивлюся за зведеннями та повідомленнями, прикидаю траєкторії та співвідношення сил – ну не вистачить у них сил захопити місто. Тому обстрілюватимуть, поки є чим, психологічно тиснути на людей. Вони ж куди стріляють: по заводу вдарили, дороги розбили, по будинках б'ють, в області десь у школу вистрілили. Ні, другий Маріуполь нам не зроблять, нехай навіть не мріють.

Речі першої потреби і не лише їх мешканці Запоріжжя приносять регулярно. Фото: Запорізька міськрада

Речі першої потреби і не лише їх мешканці Запоріжжя приносять регулярно. Фото: Запорізька міськрада

Бігаємо в укриття, а потім насолоджуємось тишею

У двокімнатній квартирі Миколи Івановича підготовлено місце для переселенців – велика світла кімната. Діти його друзів, молода подружня пара, намагаються виїхати з окупованого Бердянська вже кілька днів – їх не випускають. Російські солдати заявляють людям, які рятуються від війни та окупації, що Запоріжжя не приймає переселенців, тому їхати туди нема чого.

– Ці діти з Маріуполя виїхали, вони там стільки днів провели під обстрілами. До підвалів не ходили, у себе в квартирі сиділи. Усе бачили, все чули, з життям прощалися неодноразово. Дивом, просто дивом вирвалися до Бердянська. Трохи видихнули та вирішили до Запоріжжя приїхати. А тут таке - кажуть їм, – зітхає пенсіонер. - Як же не приймає Запоріжжя, коли у нас тут стільки вже їх приїхало, переселенців цих вимушених? Ми вже з квартир увесь одяг і взуття їм винесли, увесь посуд, щоб люди не мерзли і не голодували.

У Запоріжжі, як, втім, і в інших українських містах роздають гуманітарку: працюють точки видачі для переселенців та вразливих верств населення, де можна отримати продуктові набори. У центрах для переселенців можна отримати одяг, речі першої потреби. Звичайно, іноді чогось може й не вистачати.

З комендантською годиною суворо – з 9-ї години вечора до 5-ї ранку. Порушників ловлять, можуть і повістку виписати. Наприклад, у ніч із 24 на 25 квітня, після Великодня, за порушення було затримано 41 людину.

"Патрульна поліція разом із поліцією охорони затримали сорок одну людину, які свідомо порушували правила комендантської години. Серед них 34 чоловіки та 7 жінок. 18 затриманих вже отримали повістки у регіональних територіальних центрах комплектації та соціальної підтримки, і тепер вони займатимуться більш корисними справами, ніж ходіння вулицями у заборонений час", - повідомив у своєму телеграм-каналі секретар Запорізької міськради Анатолій Куртєв.

Війна поряд, її чутно і видно, але комунальники під звуками далеких вибухів продовжують висаджувати клумби та підстригати троянди. Працюють кілька ЦНАПів, ходить громадський транспорт, хоч і до сьомої години вечора. Містяни хоч і не без страху, але виходять погуляти під квітневим нежарким сонцем у парки та на узбережжя Дніпра.

- Так, ми бігаємо в укриття під звуки повітряної тривоги, але потім хочемо насолодитися мирною тишею. Починаєш переосмислювати життя в цій ситуації і користуватися всіма даними нам годинами і хвилинами. Дуже пафосно, так? Але так і є. Ми справді радіємо, коли тихо, частіше обіймаємо дітей – їм і так тривожно живеться, – каже ще одна мешканка Запоріжжя, Вероніка.

Ті, кому вдалося вирватися, - таких машин із білими прапорцями та табличками

Ті, кому вдалося вирватися, - таких машин із білими прапорцями та табличками "Діти" в Запоріжжі чимало. Фото: t.me/info_zp

Не хочуть жити поряд із окупантами

За межами міста, як відверто розповідають мешканці обласного центру, життя нагадує фільм жахів. Окупаційні адміністрації захоплених міст і сіл змушують людей працювати під своїм керівництвом, не гребуючи погрозами. Бойовики російської армії ходять по кинутих будинках і грабують їх дочиста. Можуть розстріляти людей, не пустити швидку допомогу до тяжкохворих пацієнтів. Тому й намагаються люди вирватися в центр, а там – і кудись подалі. Переселенців у Запоріжжі багато, хтось залишається, винаймають житло (ціни на оренду на відміну від заходу країни не особливо піднялися), когось селять на якийсь час у себе – відпочити, а потім люди їдуть далі.

– Є перевізники, які возять людей до Дніпра чи Одеси. Беруть, звичайно, багато, рахунок іде на тисячі гривень, але для деяких і це удача. Можуть і за кордон вивезти, але вже йтиметься про тисячу доларів або євро. Знаєте, як цікаво: одні їдуть рятуватися до нас, інші виїжджають, щоб урятуватися деінде. Нікого не засуджуємо, це особиста справа кожного. Але частка радості є в тому, що люди не хочуть жити поряд із окупантами, - ділиться Микола Іванович.

До речі, все це він розповідає на суміші російської та української мов, так званим суржиком. Це до питання про «утиск російськомовних».

- Все життя я розмовляю цією мовою, і половина міста - так само. Ніколи в нас такого не було, щоб хтось комусь кричав: «Чому не державною?» Та на будь-який ринок вийшли б – там така перекличка, якими хочеш мовами. Тож даремно сюди сунулися, ой даремно, – твердо каже мешканець Запоріжжя.

Страшновато, але тримаємось – кажуть запорожці. Потроху лають владу за слабкі, на їхню думку, опір та організацію допомоги. Допомагають один одному, чим тільки можуть. Продовжують працювати, благо є де. І, звичайно, чекають визволення області та перемоги. У чому анітрохи не сумніваються.

Прилітає і в Запоріжжя. Результати удару ракети у приватному секторі 28 квітня. Фото: t.me/info_zp/6913

Прилітає і в Запоріжжя. Результати удару ракети у приватному секторі 28 квітня. Фото: t.me/info_zp/6913