Крихітний Святогірськ в Донецькій області не всякий і знайде на карті. Хіба тільки згадає Святогірську лавру, високі гори та величезний пам'ятник Артему незвичайної конфігурації у тих горах. Найбільш просунуті в історії блиснуть знаннями, що Антон Павлович Чехов назвав Святі гори "Донецька Швейцарія" - і все це буде правдою. «Донецька Швейцарія» за своєю красою не поступається тією, яка в Альпах.
Святогірськ розташований на межі трьох областей – Донецької, Луганської та Харківської. Досі містечко з 4000 осіб населення відоме як курортне містечко: тут багато зелені та хвойних дерев, багато сонця та іонів у повітрі, практично відсутні сильні вітри. У Святогірську розташовані десятки пансіонатів, санаторіїв, баз відпочинку та дитячих таборів, причому багато хто з них працював цілий рік.
З початку війни у 2014 році (а Святогірськ знає, що таке війна, вже понад вісім років, поряд з ним – Слов'янськ, який одним із перших міст України дізнався, що таке бойовики «ДНР» та «там немає російських військових») містечко не лише став притулком для переселенців, а й примудрився зберегти інфраструктуру. У пансіонатах та санаторіях місяцями жили внутрішньо переміщені особи, а деякі табори приймали на оздоровлення дітей з обох боків лінії розмежування, коли вона ще була.
Жити у Святогірську було можна: місто маленьке, всі одне одного знають, квартири недорогі, недалеко «Славкурорт» - ландшафтний парк та лікарні, де лікують грязями та рапою, та Святогірська лавра – лікарня душ. Зараз «Славкурорт» переживає не найкращі часи, а у лаврі живуть сотні біженців із різних областей України. У березні лавру обстріляли росіяни з артилерії, потім підтопили водою через зруйновану дамбу Оскольського водосховища в Харківській області – але все витримала. Чи встоїть лавра, чи Святогірськ встоїть перед новим витком війни – ніхто зараз сказати не може.
Святогірськ знає, що таке обстріли, повітряна тривога, комендантська година, пам'ятає блокпости та підвіз питної води у бочках. До речі, комендантська година діятиме і у Великодню ніч, тож з 19.00 суботи до 6.00 неділі городянам доведеться залишатися вдома та брати участь у богослужіннях дистанційно – дивитися по телевізору чи в інтернеті.
Вдень Святогірськ, як і багато українських великих і малих міст, намагається вижити в дуже обмежених умовах: закрито частину магазинів, не працюють банки, у лікарні залишилося мало медиків. За ліками та грошима треба їхати до сусіднього Слов'янська, хоч і там свої такі ж складнощі.
- Можна сказати, що у Святогірську залишилися люди середнього та старшого віку, молодь практично вся виїхала. Пенсіонери не хочуть нікуди висуватися, та й не всі мають змогу за станом здоров'я, – каже мешканка Святогірська Олена Болтенко. – Звичайно, всі сподіваються на те, що війна омине наше місто. Хоч ми чуємо вибухи недалеко, Ізюм теж, можна сказати, поряд... Літні люди сказали, що якщо вже помирати, то у своїх будинках. Інші не хочуть воландатися по чужих кутах, жодної пенсії не вистачить, щоб заплатити за оренду хоча б кімнати. Усі поклалися на долю, вірять у диво, сподіваються на краще.
Найбільший у Європі пам'ятник більшовику Артему у стилі кубізму під декомунізацію не потрапив. Фото: SGIAZ - власна робота, CC BY-SA 4.0, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=62444036
Поки що ж сувора дійсність відчуває мешканців тихого Святогірська на міцність. Святогірська лавра, особливо її готельні корпуси, прийняла на себе удари ракет, є пошкодження у куполах інших церков. "Нічого святого", - тільки й повторюють святогірці. Уламками бомб було пошкоджено і дитячий оздоровчий центр «Перлина Донбасу». Було поранено понад десять людей.
- Невже комусь здається, що Святогірськ – це воєнний аеродром? Чи тут склади зі зброєю, чи що? – обурюється мешканка. – Тут люди похилого віку в основному. І біженці з дітьми, які виживають як можуть…
З вершини Лисої гори, яка знаходиться на правому березі Сіверського Дінця, на те, що вже майже сто років дивиться 22-метровий пам'ятник партійному діячеві Артему (Федору Сергєєву). Його не декомунізували, а навіть відремонтували кілька років тому (ще б пак, це найбільший монумент у Європі, виконаний у стилі кубізму, та ще й за проектом класика - Івана Кавалерідзе). Напис на пам'ятнику «Видовище неорганізованих мас для мене нестерпно» (цитата) символізує… Та нічого вона вже не символізує. Святогірці самі кажуть, що ставляться до пам'ятника як до виробу з бетону, великого та важкого. Стоїть і стоїть собі. Спостерігає, як послідухи його «донецько-криворізької республіки», яка проіснувала аж два місяці 1918 року, намагаються перетворити «Донецьку Швейцарію» на схудле село зразка того ж 1918-го. У Святогірську про це навіть думати бояться. Але жартують – «Артем у шоці».