Щоразу, коли ми чуємо зведення про обстріл житлових кварталів, руйнування і загибель людей, ми говоримо, що за цю війну відповідальні всі, хто підтримав її діями, словом або мовчанням. Але західна риторика відрізняється вибірковістю. Днями британський міністр у справах малого бізнесу Пол Скаллі заявив, що вважає війну в Україні війною російського президента, але не російського народу. За росіян також заступився канцлер Німеччини Олаф Шольц, сказавши, що тільки Путін несе за все відповідальність.
"КП в Україні" запитала у юристів, що говорить міжнародне право.
З погляду абсолютної моралі людина, яка першою направила зброю проти інших людей, – це злочинець. Ким би він не був – генералом, який дає накази на розстріл, або солдатом, який натискає на гашетку. Однак життя і смерть оцінюються емоціями, а юридичне право, на жаль, безпристрасно і раціонально.
- Усі міжнародні договори, всі конвенції говорять про те, що солдати, офіцер є інструментами. Відповідальність за агресію несе політичне керівництво, – пояснює голова правління Інституту української політики Кость Бондаренко. - Єдиним винятком із цих правил був Нюрнберзький трибунал, на якому засудили не лише керівників нацистської Німеччини, а й генералів Альфреда Йодля та Вільгельма Кейтеля. Після цього у багатьох країнах юристи говорили, що через страту цих двох німців Нюрнберзький трибунал був несправедливим – військові не несуть ту відповідальність, яку несуть політики.
Образно кажучи, не можна засудити бомбу за смертельне ураження, треба судити того, хто наказав цю бомбу використати.
- Емоційний порив прогнозований, зрозумілий та виправданий. Так само в 1943 році поет і публіцист Ілля Еренбург говорив, що необхідно вбити всіх німців, - продовжує наш співрозмовник. - Але ж міжнародні трибунали покладають провину на політичне керівництво. Тому представники західної еліти, не бажаючи спалювати мости з усією Росією, наголошують на вині одного Путіна.
Однак приклад Другої світової говорить і про те, що відповіді не уникли співробітники крематоріїв у концтаборах, лікарі, які проводили садистські експерименти над полоненими, карателі, які тероризували населення в окупованих містах, пропагандисти нацизму та геноциду.
- Нюрнберзький суд приймав політичні рішення. Злочинними організаціями було визнано фашистську партію, гестапо, СС та інші гітлерівські структури, - зазначає Кость Бондаренко. – За іншими напрямками, щодо осіб, які мають відношення до злочинів проти людяності, проводилися свої окремі суди, і це відбувалося протягом десятків років. У процесі денацифікації на причетність до злочинів дуже ретельно перевірялися всі громадяни Німеччини. Відповідно, ухвалювалися рішення.
Так, прихильники та пропагандисти нацизму Ганс Фріче, Франц фон Папен та Ялмар Шахт, які уникнули обвинувачувальних вироків на Нюрнберзькому трибуналі, отримали тюремні терміни під час денацифікації. Кампанія з переслідування учасників гітлерівських злочинів була масовою аж до 50-х років, а поодинокі процеси відбувалися до початку 90-х.
Тим часом, меседж про те, що вина лежить виключно на керівництві, стає популярним у росіян. СБУ опублікувала фрагмент допиту полоненого, який назвав себе людиною освіченою та підневільною. «Винні не виконавці, а той, хто наказує», - сказав він.
– Немає провини колективної, але є індивідуальна, – каже голова правління Харківської правозахисної групи Євген Захаров. - Питання в тому, що зробив, наприклад, саме цей «освічений» росіянин, і що він робив на нашій території. Необхідно провести розслідування та з'ясувати.
Правозахисник наводить приклад: є ворожий танк, генерал наказує йому розстріляти об'єкт, а це – дитячий будинок. Чи повинен нести провину рядовий, який натиснув на механізм спуску?
- Так, винен. Цей військовий злочин – атака на цивільні об'єкти, які не мають стратегічного значення. Але злочин треба буде доводити – звідки стріляли, хто був на лінії вогню, хто стріляв. І якщо базу буде зібрано, винний може постати перед українським судом. Офіс прокурора вже відкриває сотні таких кримінальних справ.
Чи можна встановити виконавців незаконних наказів, показує приклад розслідування катастрофи малайзійського «Боїнга», який був збитий у небі над Донецькою областю у 2014 році.
– Вдалося встановити всіх, хто був у тому бойовому розрахунку, – зазначає Євген Захаров. – Ці люди не перебувають у суді, але імена та прізвища названі. І ніяка риторика: ми не знали, ми не хотіли - не братиметься до уваги. Оцінюватиметься ступінь провини.
- І Нюрнберзький, і Токійський процеси, проведені за підсумками Другої світової, свідчать, що кожен відповідає перед міжнародним співтовариством за свої дії. Оголосити винною групу людей лише за те, що всі вони знаходилися одночасно в одному місці, не можна, - продовжує тему адвокат юридичної компанії «Ілляшев та партнери» Роман Марченко. - Допустимо, солдат, який підвозив паливо танкам, він також учасник війни. Але за фактом його можна засудити лише через те, що незаконно перетинав кордон України.
Інше питання – це військові, яке займалися мародерством або чинили насильство щодо мирного населення. У поліції Київської області повідомили про встановлення особи росіянина, який неодноразово у присутності дитини ґвалтував дружину вбитого ним місцевого жителя. Якщо цей «боєць» виживе і буде спійманий до або після закінчення війни, йому не знадобиться міжнародний трибунал. За такі злочини вже передбачено найсуворіше покарання за українським Кримінальним кодексом.
– Тому в історії міжнародного гуманітарного права насамперед увага концентрується на організаторах війни, а виконавців вихоплюють за конкретні дії, – резюмує юрист.
Свідоцтва військових злочинів просять фіксувати та надсилати за адресами:
Чат-бот, створений Службою безпеки України
https://t.me/russian_war_tribunal_bot
Сайт, відкритий Офісом генерального прокурора спільно з міжнародними партнерами:
Електронна пошта Головного прокурора Міжнародного кримінального суду в Гаазі