Співробітники "Укрзалізниці": Гори сміття у вагонах? На жаль, це правда
Щодня зі сходу на захід та назад курсують евакуаційні склади «Укрзалізниці». Їх уже охрестили «поїздами життя», що зовсім недалеко від істини. Лише від початку війни нашу країну залишило близько 2,5 мільйона українців. А скільки лишилося, але поїхало у відносно безпечні Львівську чи Івано-Франківську області! Мільйони жінок, старих та дітей зберегли свої життя завдяки зусиллям залізничників. Хоча їм самим у ці дні також зовсім не просто.
Ніхто навіть "дякую" не скаже
– Як і для більшості українців, війна змінила для нас усе. Змінився робочий графік, напрямок руху поїзда, час у дорозі. Нам непросто, але ми стараємося. Адже розуміємо, що робимо важливу роботу – завдяки нашим зусиллям «Укрзалізниці» вдалося евакуювати вже сотні тисяч людей, – каже "КП" в Україні" провідниця на ім'я Вероніка. - Хоча багатьом важко звикнути до нового робочого ритму. Все завжди було за розкладом, а тепер ситуація змінюється будь-якої секунди. Так, втомлюємося, не висипаємось, рідше буємо вдома зі своїми рідними. Важко, але тримаємось. Тому що повинні допомагати всім, що можемо у цей складний для всіх час.
Із зарплатою у залізничників затримок немає – виплатили як належить. Їжа також є, часом допомагають волонтери. Єдині вороги – це стрес та втома. Крім, звичайно, загрози обстрілу в дорозі з боку окупантів. Благо поки що в країні таких інцидентів не було. Усі потяги «Укрзалізниці» добиралися до призначених місць благополучно.
Як їдуть люди? Що беруть? Як поводяться?
- Можна сказати, наразі якихось конкретних правил немає. Попри чутки у вагон пускаємо і чоловіків призовного віку, і людей із тваринами, на яких немає потрібних довідок. За ці дні ми перевезли неабияку кількість пухнастиків. Люди не кидають своїх котиків, собачок, папужок та інших звірят, - додала дівчина.
Місця в поїздах не так вже й багато, тому сплять усі один на одному, спираючись на сумки. У всіх лише одна думка – аби благополучно доїхати.
На жаль, бувають моменти, коли у стресі люди забувають про елементарну культуру. Фото захаращеного евакуаційного вагона обійшло всі соцмережі. І це не поодинокий випадок волаючого свинства. Невже важко забрати із собою порожню пляшку? Адже якось її змогли занести до вагону.
- Те, що евакуйовані залишають після себе жахливі гори сміття, на жаль, правда. Таке буває. Люди не розуміють - провідник не прислуга, і ставитись до нього треба по-людськи. Немає нічого складного, щоб прибрати за собою пару фантиків та порожню пляшку, - зітхає наша співрозмовниця. - Сумно від того, що ніхто навіть толком і "дякую" не скаже. Всі надто зосереджені на собі та не помічають інших людей навколо.
Фото вагона, в якому після евакуйованих залишилися гори сміття, обійшло соцмережі. Фото: facebook.com/RealnyiyDnepr
Безлад у перші дні війни
Ми поспілкувалися з одним із машиністів поїздів, що курсують у напрямку Київ – Львів. Він згадав, як для нього розпочинався перший день війни.
– 23 лютого приїхали до Львова, пішли відпочивати до дев'ятої ранку. Але своє ми недоспали... Прокинулися приблизно о пів на восьму від виття сирен. З новин в інтернеті довідалися про початок війни. Черговий по депо ознайомив із указом про обмеження швидкості всім поїздам до 60 км на годину, – каже машиніст на ім'я Олексій.
Наш співрозмовник згадує: їхній склад «Інтерсіті» прибув до Львова із запізненням на 40 хвилин через обстріл аеропорту в Івано-Франківську. Назад на Київ рушили з обмеженням у швидкості. Після Шепетівки додали швидкості, і на підходах до Києва Олексій побачив на власні очі – йде війна…
- До Києва залишалося 90 кілометрів, коли попереду на обрії стало видно спалахи вибухів. Доїхали до станції Пенизевичі й дізналися: кількома хвилинами раніше розбомбили колію, тож дороги на Київ немає. Довелося міняти напрямок на Коростень Південний. Звідти тепловозом нас дотягли до ст. Вінниця. Потім через Фастів проїхали до Києва, – розповідає машиніст.
Загальне запізнення поїзда становило понад 9 годин. У дорозі довелося провести майже 19 годин. І це був лише початок.
- З 25 лютого по 1 березня не могли дістатися на роботу: не ходив громадський транспорт, а машина, яка возила локомотивні бригади, була відсутня. Чому – досі незрозуміло. І лише 2 березня додзвонився наряднику та почув: розвозки немає, добирайся своїм ходом. Так я й зробив, – продовжує наш співрозмовник.
Багатьом машиністам довелося ночувати в депо: у когось будинок опинився в окупованій зоні, у когось був знищений, хтось не міг доїхати на роботу.
– Я 12 кілометрів йшов пішки. І одразу в дорогу... Прибули до Львова із запізненням на 8 годин. Заїхати в депо не можемо – переповнено локомотивами. Розтягнулася черга, доводилося стояти від 2 до 6 годин. Дзвінки керівництву депо ні до чого не призводили – ніхто нічого не знає. В результаті ті, хто працює на евакуаційних рейсах, провели, вважай, добу на ногах, - пояснює Олексій.
Якщо поїзди зупинять, підемо воювати
Розвозка локомотивних бригад відновилася лише 4 березня. З того часу ситуація більш-менш нормалізувалася. З 8 березня з'явилася ще одна машина під розвозку (волонтерська). І стало ще простіше – одна машина відвозить людей на Лівий берег, друга - на Правий. Щоправда, є нюанс із спецперепустками.
- У депо Козятин, Шевченко та Жмеринка колегам видали спецперепустки. А в нас поки що немає. Схожа проблема була ще під час ковідного карантину. Тепер у Києві комендантська година до 17 березня 07.00 ранку. Через це когось привезли на роботу за добу до явки. Не знаємо тепер, чи вистачить місця для всіх у кімнатах відпочинку, - каже наш співрозмовник. - Будемо якось тіснитися. А що ще лишається?
Працюють машиністи понад норму, але не нарікають, усі чудово розуміють: триває війна.
– Наразі за графіком складно працювати, постійно змінюється ситуація, часто бригади змінюють, і доводиться їхати раніше. Потрібно евакуювати якнайбільше людей, поки є можливість і поїзди зовсім не перестали ходити. Як перестануть – підемо до тероборни, візьмемо зброю до рук. Багатьох чоловіків локбригад у військкоматах завернули. Не взяли, бо треба водити потяги, – розповідає Олексій.
До речі, волонтерська допомога не обмежилася розвезенням залізничників. Вони привозять у депо продукти харчування (перші та другі страви, консерви, хліб). Кілька днів вже як видають перед рейсом теплі шкарпетки. Машиністи дуже вдячні за допомогу та підтримку у ці тяжкі для всієї країни часи.
