Глава Всеукраїнської асоціації музеїв: За нашим планом евакуації твори мистецтва мають вивозитися за… Урал
Розбиті вікна, виламані двері, розтоптана оргтехніка, розкрадені експонати. Таким російські окупанти залишили історико-архітектурний музей «Садиба Попова» у Василівці (Запорізька область). Під Києвом в Іванкові спалено музей, де зберігалася колекція картин Марії Примаченко, у Чернігові зруйновано архітектурну пам'ятку – будинок Тарнавського.
Війна безжальна до всього – людей, їхньої історії, культури, творчості. Про те, що можна зробити, щоб зберегти духовні цінності, ми розмовляємо з керівником Всеукраїнської асоціації музеїв Сергієм Кролевцем.
Не повернулося до цього дня
Сергій Кроловець. Фото: facebook.com/d.getmancev
- Сергію Павловичу, якщо можна якось узагальнити, то яка зараз ситуація у музеях?
- Ситуація одна у всій Україні – від півдня до півночі, із заходу до сходу. Питання збереження культурних цінностей постало не зараз. Воно на порядку денному з 2014 року, коли розпочалася ця війна. А я наголошую, що вона триває вже вісім років. Анексія Криму – це війна, окупація Донецька, Луганська, частина наших східних регіонів – це була війна. Наради, як уберегти спадщину, проводилися на рівні Кабміну, я брав у них участь
- Чи був якийсь план?
– Плани евакуації збереглися ще з радянських часів. Вони відповідали тій військовій концепції, яка панувала в Союзі: витвори мистецтва вивозяться на схід - за Урал. Щоправда, те, що за цими планами з України вже вивозили, не повернулося до нас сьогодні.
Ми не знаємо, де безпечно
- Але зараз все страшніше. Окупанти ведуть бої під Києвом, бомбардують Харків, інші міста. Музеї вже палять і грабують.
- Війна – це завжди ризик. І рівень ризику залежить від того, яка війна. Якщо ядерна, то про збереження культурних цінностей можна говорити лише з сарказмом. Поки що ми говоримо, що на землі України йде третя світова війна, в яку вже тією чи іншою мірою втягнуто кілька держав.
Куди вивозити об'єкти культурного надбання, якщо йдеться про світовий конфлікт? Як можна вивезти будинок Тарнавського, який вистояв у Першу світову війну, у Другу – постраждав, а зараз його просто зруйнували? Куди вивозити мистецькі твори із Харкова? За Урал, як каже старий евакоплан?
- До дружньої Польщі…
– А наскільки це безпечно? Хтозна, що буде завтра. Ось я читаю у стрічці новин, що вчора дали електрику на Чорнобильську АЕС, а сьогодні її знову знеструмили. Ми не знаємо, що буде завтра. Ця війна може перерости у глобальну миттєво, за хвилини.
- Хочете сказати, що перевозити витвори мистецтва небезпечно?
- Насамперед потрібно оцінити доцільність. Це не поклав у рюкзак і пішов. Це сортування, упакування, підготовка караванів. Це завантаження доріг, якими відбувається евакуація населення або йде гуманітарна допомога. Ми не можемо зараз вивезти не те що речі, а всіх людей, усіх дітей, які страждають у зонах бойових дій.
Будинок Тарнавського. Фото: facebook.com/d.getmancev
Розплачуватимуться навіть онуки
- Люди у пріоритеті перед художніми цінностями.
- Так, але кожен має займатися своєю справою. Хтось воює, хтось організовує евакуацію. А хтось намагається зберегти музейні цінності. Як може. Як у Іванкові музейні працівники врятували найцінніше. А вони знали, що найцінніше.
- Ви кажете про картини Марії Приймаченко! Чи є точна інформація, що їх врятували?
- Мабуть, так. Ми потім, після перемоги, перевірятимемо, в якому стані картини. Головне, що музейники виконали свій обов'язок, ризикуючи власним життям.
І так зараз у всій Україні. Я знаю, що пакують та ховають у безпечне місце художні твори, музейні експонати у Львові – у галереї Возницького, у багатьох інших містах. Щось спускають у сховища, щось закривають від снарядів.
Хочу наголосити на головному, і це стосується не так українців, як насамперед громадян Росії – країни, яка розв'язала агресивну війну проти України. Усі понад 140 мільйонів жителів цієї території повинні зрозуміти прямо зараз, що платитимуть з особистої кишені за кожен снаряд, за кожен знищений чи пошкоджений витвір мистецтва, за кожен музейний предмет, за роботу кожного реставратора, за всі збитки, які вони завдали цією війною.
Я розумію, що війну розв'язала купка безумців, але відповідатимуть і платитимуть усі росіяни. І не одне покоління – онуки платитимуть за репараціями та контрибуціями, які накладуть. Росіяни вважають, що у них є золотий запас, отож він їм уже не належить.
Щось загине, але позитиву більше
- Ви підтримуєте зв'язок із директорами музеїв? Багато хто виїхав?
- Звичайно, підтримую. Не з усіма спілкуюся щодня, але мені особисто не відомий жодний випадок, щоб музейники кинули свої робочі місця, втекли, сховалися. Усі, як можуть, рятують експозиції.
Повторюю: стара радянська концепція евакуації перекреслена. На території України немає абсолютно безпечних точок. Тому музейним працівникам були надані рекомендації з організації безпеки на кожен крок, який можливий на момент один, два, три. Керівники музеїв знають, як чинити.
- Все убезпечити, мабуть, неможливо.
- Так само, як життя мирних людей. Війна – це завжди небезпека. Це лихо, це страждання, це втрати. Але ми бачимо, як героїчно борються наші воїни, як прості люди голими руками проганяють із своїх сіл загарбників. Отак і з нашими культурними цінностями. Щось загине, але більше буде позитиву. Як із Примаченко, як із колекцією художнього музею у Харкові.
Ще раз повторюся: загарбники відповідатимуть за все. Не лише судом та зневагою, а й матеріально. Як Німеччина платила за репараціями та контрибуціями своїми витворами мистецтва, так і Росія розраховуватиметься.
Садиба Попова. Фото: facebook.com/d.getmancev
Думка приватних колекціонерів
«Якщо я зможу вивезти – то не речі, а жінок та дітей»
Окрім музейних експонатів, в Україні багато найцінніших приватних колекцій. «КП в Україні» звернулася до власників двох столичних галерей, щоб дізнатися, що вони зробили.
Леонід Комський, галерея «Дукат»:
- Ми у Києві, ми нікуди не поїхали, практикуємо здоровий фаталізм. Усі колекціонери, з якими спілкуюсь, направили сили на допомогу армії, порятунок поранених, допомогу населенню. Я не чув, щоб хтось вивозив свої зібрання, тим більше за кордон. Якщо у мене є можливість кудись щось чи когось вивезти, я вивезу жінок та дітей.
Щось мінімальне для безпеки антикваріату та сучасного мистецтва ми, звичайно, зробили. Але зараз не це головне.
Павло Гудімов, арт-центр "Я Галерея":
- Ніхто до кінця не вірив у те, що буде війна. Людині властиво вірити тільки в хороше, і ми отримали урок. Зараз я розумію, що можна було діяти відповідальніше… Як уже вийшло. Що могли – сховали.
Я не думаю, що окупантам дуже цікавим є сучасне українське мистецтво. Але війна – це завжди грабунок та мародерство. Але точно знаю: якщо наше культурне надбання постраждає від війни, після перемоги буде виставлено величезні рахунки та величезні компенсації. Зараз я дуже радий, що багато російського майна вже заарештовано.
