23 червня
Завантажити ще

Зариси з тилу Києва: мародери та халявники стали особливо активними

Зариси з тилу Києва: мародери та халявники стали особливо активними
Фото: Національної поліції України

Перший шок війни залишився позаду. Київ потихеньку вчиться жити в умовах фронту : на вулицях міста стало трохи більше людей, і саме за ними, за обивателями, які не евакуювалися, не пішли до тероборони, не стали волонтерами, цікаво спостерігати. За тим, як старі звички, що причаїлися, знову беруть своє. Війна не змінює характеру людини. Вона лише дозволяє його проявити.

На залізних дверях нашого під'їзду хтось намагався віджати фомкою магнітний замок. Не вийшло. Але криміналітет, що поховався в перші дні війни, дійсно активізувався. Мені, щоправда, незрозуміло, що злочинці збираються винести із залишених власниками квартир. Думаю, гроші, ноутбуки та цінності біженці забрали із собою. Вкрасти телевізор? Музичний центр? Хіба зараз комусь це можна продати?

Дорогою зустрівся тютюновий кіоск. Вітрина розбита, явно намагалися добратися до пачок із цигарками. Це вже класичне мародерство – розграбували, скоріше, не заради наживи, а заради курева. Там, де є сигарети, стоять величезні черги. З ними конкурувати можуть хіба що кіоски з зоотоварами, які нарешті відкрилися,  –  не проштовхнутися. Про аптеки мовчу – тут завжди багатолюдно.

Звичка – велика сила. Перед кіоском із гарячою кавою зайняті всі лавочки. Погода дозволяє, і якби не регулярний свист реактивних снарядів над головою – пасторальна картинка. Те саме у ларьках з шаурмою – заробив, і вже є охочі.

Є також інші звички. У центрі контейнера для сміття - кульок з «пузатими» порожніми пластиковими пляшками. Їх і в мирний час належить зминати, щоб не займали багато місця. Але зараз, коли мерія міста особисто попросила людей трамбувати сміття, адже його в умовах війни рідше вивозять і не можуть забрати все, невже так важко зим'яти пляшку? Ні, це жлобська характеристика характеру, яку жодна війна не виправить.

Ще одна категорія обивателя – халявники. У нашому районі волонтери почали роздавати продукти нужденним: крабові палички, апельсини, йогурти, солодкі вафлі. Наголос робили на сім'ях з маленькими дітьми – з молочкою справді спостерігалася напруження. Перший день роздавали так, на другий – попросили показувати документи на дітей чи приводити їх особисто, востаннє роздачу скасували. Не знаю, чи назавжди.

Заради двох йогуртів та банки консервів народ зібрався години за дві мінімум до початку роздачі: усім не вистачало, не цілу ж фуру привозили. Але бачили б ви цих «малозабезпечених»! Третину з них справді складали пенсіонери, хоча далеко не виснажені. Частина – бомжі, тут усе зрозуміло. Але решта маси далеко не блокадники - випещені жінки та мордаті мужики. Останні виглядають особливо цинічно, привівши із собою у чергу п'ятнадцятирічних дітей. Вони стоять три години в черзі заради двох халявних маленьких йогуртів та апельсина! Тільки не кажіть, що всі ці люди залишилися без роботи і вмирають з голоду!

У місті, де сяк-так, а магазини працюють, така благодійність лише заохочує щурництво. Тоді як реальної допомоги вимагають лежачі та немічні люди похилого віку, які не в змозі прийти і вистояти чергу.

Про те, що в принципі вистачає продуктів, говорить відсутність ажіотажу на ринках. Кияни не поспішають розлучатися із кровно заробленими на тлі зростання цін. Спекулянти – а вони з'явилися – тут прорахувалися. Таких бачив двох – лежить у них на столику пара-трійка кілограмових пачок макаронів, і все. Якщо це від магазину або бази, то чому не поставити ящик, як це зробили торговці печивом або грибами. А тут явно перепродують куплене для себе.

До спекулянтів я не відношу фермерів – вони привезли багато овочів, але й ціни заломили вдвічі вище. Звичайна капуста – 40 гривень. Народ бере слабо – і наступного дня вона вже впала до 35-ти. Почекаємо ще. Яблука 25 гривень – не беруть, пам'ятаючи, як їх зовсім недавно віддавали за 15. Краще йдуть мандарини та апельсини за 35 гривень.

Біля одного з небагатьох лотків із м'ясом натовп народу. Через годину, коли знову проходив повз, покупців уже не було, але й м'ясо не розкупили - так і залишилося незатребуваним. Зрозуміло, війна, складнощі з доставкою, з продуктами, та й переплачувати три ціни дурнів немає. Найкраще набрати яєць – 36-40 гривень десяток. Черг немає від слова взагалі – тиждень тому люди хапали по три лотки і тепер, певне, проїдають старі запаси.

Ще на вулиці зустрічав байдужих. Стоять групками, дивляться, як мужики для тероборони заповнюють мішки піском. На прохання допомогти пара роззяв береться за вільні лопати - але більшість поспішає повз. Це їхній вибір, такими вони виросли, так сформувався їхній характер. Жадібний, хамуватий, егоїстичний, байдужий. Війна тут нічого не може виправити.

Але є й інші. Ті, завдяки кому це місто ще живе, не здалося ворогові, не загрузло у хаосі. На щастя, ніяка війна неспроможна впоратися і з характером.