Пошуковик Василь Журахов: Племінниця Кожедуба відмовилася від його грамот. Сказала: "Дайте грошей!"
Пошуковик Олександр Воронін неспішно йшов з металошукачем берегом озера давним-давно спорожнілого і занедбаного села Сивки на Чернігівщині. Раптом прилад подав сигнал – у землі щось є. Олександр розгріб ґрунт, а за хвилину на його долоні лежав почорнілий від часу орден Вітчизняної війни.
Шукали монети, а знайшли орден
- Від самого села Сивки давно вже нічого не лишилося: лише фундаменти споруд та старі льохи. У лютому 2019 року ми тут шукали радянські монетки. Але знайшовся орден, – розповідає «КП в Україні» Олександр Воронін.
Василь Журахов. Фото: facebook.com/zurahov
Трохи згодом Олександр зв'язався з головою громадської організації «Пошуковий загін «Пам'ять» Василем Жураховим. За серійним номером на тильній стороні нагороди з'ясували власника – старший сержант, помічник командира взводу, зв'язківець Антон Вергун. Після війни він повернувся до рідного села Васильєва Гута, за кілька кілометрів від нині занедбаних Сивок, де прожив до самої смерті у 1999 році.
У ветерана залишилися донька та син, якому й зателефонували пошуковики.
– Для мене цей дзвінок став повною несподіванкою. Знайшли батьківський орден. Але як він там виявився? Якщо не помиляюся, раніше там стояла сільрада, - каже син ветерана Володимир Вергун. - У будь-якому випадку спасибі хлопцям з пошукової групи, треба віддати належне, вони доклали багато зусиль і роблять добру справу.
Володимир разом зі своєю дружиною та сестрою приїхали з Києва на батьківщину батька. Тут у місцевій райадміністрації в урочистій атмосфері йому вручили знайдену нагороду.
Володимир Вергун тримає у руках орден батька. Фото: suspilne.media
Дойшов до Берліна без жодного поранення
Антон Вергун всю війну пройшов до кінця, був нагороджений не лише орденом Вітчизняної війни, а й медалями «За визволення Варшави» та «За взяття Берліна».
- Батько багато розповідав про війну. «Антоне Михаличу, давай зв'язок», - казали йому командири. І він повз під кулями з котушкою дроту на спині. Від них одні ошметки залишалися, коли в них попадали кулі, – розповідає Володимир Вергун.
І все ж таки старшому сержанту Вергуну вдалося пройти війну, не отримавши жодного поранення.
– Питав я якось батька, що допомогло вціліти на фронті. Він відповідав: «Швидкість реакції, вміння оцінити ситуацію і тверезий розум», - згадує Володимир. - Про наркомовські сто грамів усе чули, і це не вигадки. Бувало, від батальйону залишалося 20-30% особового складу. А спирт привозили на всіх. Хто не мав міри, груди навстіж - і на автоматні черги.
Старший сержант Антон Вергун (праворуч) – пройшов усю війну без жодного поранення. Фото: suspilne.media
Не всі люди порядні
Сумно визнавати, але, на відміну від цієї історії, не всі випадки з практики «Пошукового загону «Пам'ять» закінчуються хепі-ендом.
– Мало знайти родича загиблого бійця – треба ще переконатися, що він порядна людина і не продасть нагороди свого предка. Виходить, ми стільки роботи проводимо, відправляємо запити до архівів, шукаємо родичів, а у результаті все марно, – зітхає Василь Журахов. - І в результаті ці ордени та медалі Другої світової війни спливають на антикварних аукціонах.
Сьогодні Василь Журахов тісно співпрацює із пошуковим клубом із Канади. Вони намагаються викуповувати нагороди героїв війни. І зараз Журахов шукає родичів 15 воїнів, чиї ордени та медалі не пішли до рук колекціонерів. Але трапляється таке…
– Наші канадські колеги викупили на аукціоні дві почесні грамоти тричі Героя Радянського Союзу уродженця Чернігівщини Івана Кожедуба. Знайшли племінницю героя, але вона прямо сказала: «Хлопці, мені ваші грамоти не потрібні – ви мені дайте грошей», – розповідає Василь Журахов. - У результаті оригінали цих грамот передали в Москву в Музей збройних сил, там мундир Кожедуба знаходиться.
Нагорода пролежала у землі не менше двох десятків років. Фото: suspilne.media
Не захотіли ховати на батьківщині
Та що там грамоти чи нагороди, навіть знайдений прах загиблих бійців не хочуть повертати для поховання на батьківщині.
- Держава ж допомоги жодної не надає. Минулого року зіткнувся з не дуже приємним випадком у Хмельницькій області, у селі Гнатівці. Молодшого лейтенанта відвезли поховати туди. Я написав листа до сільради. І отримав відповідь: «Ми згодні поховати його на батьківщині, але жодної матеріальної допомоги не можемо виділити», - зітхає наш співрозмовник. - Але ж нам не потрібна винагорода! Зазвичай просимо хоч би паливом допомогти. На щастя сільські ради намагаються виділити паливо, іноді місцеві фермери допомагають.
Насамкінець наш співрозмовник розповів ще одну історію. Під Черніговом знайшли загиблого солдата родом із Ростовської області. Повідомили тамтешнім пошукачам, але вони залишилися байдужими. Бійця з військовими почестями поховали в Україні. Що вдієш - не для всіх людей важлива пам'ять про те, хто їхній дід чи прадід, чим жив і де спочив.
