Митрополит Антоній (Паканич): Як навчитися щиро каятися?
Потрібно розуміти, що покаяння - це не миттєвий стан, а результат величезної праці, зусиль протягом тривалого часу. Неможливо щиро покаятися, не зробивши попередньо певних кроків, не прийнявши низку рішень, не змінивши себе та свій уклад.
Покаяння – це нагорода. Це Божа милість усім нам за наше бажання бути кращим. Шлях до покаяння складається з кількох етапів.
Перший – це чесний діагноз самому собі. Тут потрібна абсолютна щирість: це і визнання своїх помилок, пристрастей, і рішення взяти відповідальність за себе і своє життя, а не перекладати все на інших. Загалом покаяння починається з критичного погляду на себе, без применшень і перебільшень.
Другий етап - це боротьба з лінощами та страхами. Усвідомивши свою недосконалість, побачивши непочатий край роботи, ми часто здаємо назад, ретуємося, намагаємося піти від роботи, не бажаємо працювати, виправдовуючись: жив якось я до цього часу і далі проживу.
Це буде, мабуть, найскладніший момент, переломний – змусити себе працювати на благо своєї душі. Заради матеріальних благ ми готові гнути спини, не досипати, а ось заради власної душі ми лінуємося рушити і пальцем. Піст, молитва, співчуття, свідоме протистояння злу і прагнення добра - постійні духовні вправи.
І третій етап – це довіра волі Божій. Зробивши все можливе, ми маємо повністю довіритися Богові. І Він Сам у потрібний момент дасть нам покаяне почуття, що змінює нашу душу та наше життя.
Але перш за все ми маємо подолати свій страх. Інакше він не даватиме нам можливості рухатися у правильному напрямку. Перебуваючи в страху, ми втрачаємо здоровий глузд і вже не в змозі тверезо оцінити ситуацію і своє становище. Ми не можемо працювати над своїми недоліками, проблемами, поки не позбавимося страху. Адже нам не вистачить духу зізнатися у них і почати боротьбу з ними.
Страх малює нам помилкову картину, і ми не бачимо реальної. "У страху очі великі" - говорить народна мудрість. І це відповідає дійсності. Через страх ми бачимо будь-яку перешкоду, заваду непереборними і опускаємо руки, здаючись перед рядовими труднощами. Ми залякані та знерухомлені страхом. А це дуже небезпечна капітуляція. Страх тільки збільшуватиме свій вплив на людину і поглинатиме її. І в результаті все життя може так і пройти у стані страху та жаху.
Є один маркер, який точно вказує, чи все ми правильно робимо. Це наш мирний дух. Дух мирний може бути лише у людини з чистим серцем, без злих помислів.
Мета духовного життя - наблизитись до Бога, до Свого Спасителя і Творця. Наближення – це духовне прозріння, бачення Божественного плану. У Його заповідях нам сказано, хто може бачити Божественне: блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога. Отже, тільки ті, хто не пускає в свою душу зло під жодним приводом, ні на рівні помислів, ні на рівні думок, знаходяться на вірному шляху.
