Мешканці дерусифікованих сіл: Арбузинка у нас одна, а Гарбузівок три, ще й Кавуни є по сусідству
Не встигли закінчити декомунізацію, як на чергу стала дерусифікація назв українських міст та сіл. Ініціатором виступив уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, посилаючись на численні прохання свідомих громадян.
У широкому аспекті питання ще не обговорювалося, але Тарас Кремінь, згідно з його пресрелізом, уже підписав кілька десятків звернень до органів місцевої влади з проханням привести назви у відповідність до стандартів державної мови.
"КП в Україні" поцікавилася реакцією мешканців "російськоназваних" міст та істориків.
Якщо в Південному краще житимемо, то двома руками «за»
Станіслав Кульчицький. Фото: resource.history.org.ua
У зоні уваги мовного омбудсмена опинилися 10 населених пунктів. Це Арбузинка, Сєвєродонецьк, Южноукраїнськ, Южне, Спокойствіє, Надеждівка, Переводчикове, Луч, Первомайське, Первомайськ. Тарас Кремінь посилається на ст. 41 мовного закону, яка свідчить, що географічні назви виконуються державною мовою. Відразу зауважимо, що про переклад або зміну назви в законі не йдеться. Проте ідея Кременя має прихильників.
- Я скажу так: ця ініціатива запізнилася у часі. Дерусифікацію потрібно було проводити у 2015 році разом із декомунізацією. Це однотипні поняття, майже синоніми, – каже науковий співробітник Інституту історії України професор Станіслав Кульчицький.
Історик родом з Одеси добре пам'ятає, як будувався Одеський припортовий завод і робоче містечко для нього.
– Селище назвали Южним, бо так вирішила радянська влада. Буде правильно і природно, якщо у незалежній Україні воно отримає ім'я Південний. Таке саме, яке носить морський порт, - вважає вчений.
Перспективу перейменування мешканці міста обговорюють у групі «Підслухано Южний» у Фейсбуці. Більшість відгуків, прямо скажемо, не на користь Тараса Кременя.
- У нас зараз дуже тяжке становище. Одеський припортовий завод, заради якого було збудовано місто та яким місто живе, на межі краху. Якщо хтось доручиться, що в Південному ми краще житимемо, всі двома руками будуть за перейменування. А поки що у людей інші проблеми: чи зможемо завтра вижити, – розповіла мешканка Южного Ірина Лебідь.
Нью-Йорком чомусь називатися можна
Юрій Бровендер. Фото: snu.edu.ua
Над українською назвою міста Сєвєродонецьк (Сєвероденецьк, Сєверодонецьк, Сіверськодонецьк) у Луганській області історики сперечалися ще за радянських часів. Не було заперечень лише проти того, що у 1950 році робітничому селищу Лісхімбуду дали більш милозвучну назву.
- По справедливості місто мало б називатися Сіверськодонецьк - від річки Сіверський Донець. «Сіверський» – це, звичайно ж, русифікована назва, – поділився думкою з «КП в Україні» завідувач Східноукраїнської філії Інституту археології НАН України професор Юрій Бровендер. - Але жителі міста болісно ставляться до перспективи перейменування, мають більш серйозні справи. І на мою особисту думку, місто, як і людина, отримує одне ім'я і має нести його через своє життя. Нічого поганого у справжній назві міста немає, воно таким народилося. А мова… За такою логікою після Другого світової світ мав відмовитися від вивчення німецької мови та німецьких назв.
Історик наголошує, що на новітній карті України з'явився Нью-Йорк.
– Це теж не українська назва, і досі сперечаються, як писати українською – через м'який знак чи апостроф. Я патріот, дуже люблю Україну та українську мову. Але я боюся ситуацій, коли з водою можна виплеснути дитину, - робить висновок Юрій Бровендер.
Бояться бюрократії
Список немилих Тарасу Кременю міст очолює Арбузинка. А сама ж назва соковита, солодка. Як біля річки, де стоїть селище міського типу в Миколаївській області. До 1812 року це було село Гарбузинка. Чому перейменували на Арбузинку, достеменно невідомо. За однією з версій, у цих районах шукали притулку кріпаки-втікачі з Брацлавщини, Волині, Київщини, Поділля. Осівши на нових благодатних землях, зайнялися вирощуванням баштана.
- Про те, що нас можуть перейменувати, дізналися з Інтернету. Офіційні папери не приходили, - розповідає співробітниця селищної ради, яка назвалася Наталією. - У нас у соцмережах запустили опитування, тож більшість мешканців проти. Арбузинка в Україні одна, а Гарбузівок цілих три. І селище Кавуни є по сусідству.
Але найбільше мешканці бояться не стати «гарбузниками» у бюрократичних процедурах.
– До адміністративної реформи у нас був Арбузинський район, тепер – Первомайський. Отож, коли людям потрібно оформлювати якісь документи, деякі чиновники вимагають довідки про перейменування. А наш архів їх не дає. Посилають до Миколаєва, а там теж відмовляють. Купа проблем із цими документами, - зітхає Наталія.
Богопіль, Голта чи Орлик
Жителі Арбузинки ще не усвідомили, що їм загрожує подвійне навантаження. Тому що Первомайськ, до району якого вони віднесені, теж знаходиться у «списку Кременя». І якщо ініціатива мовного омбудсмена втілиться в життя, у Первомайську може повторитися та сама історія, що й у колишньому Комсомольську, де йшла війна за перейменування на Горішні Плавні чи Борисфен.
У Первомайську навіть не два, а чотири претенденти на автентичну назву. Тарас Кремінь назвав Богополь, а є ще Ольвіополь, Голта – так називалися селища, які вирішили об'єднатися в одне у 1919 році. Ох та суперечок тоді було, яке ім'я новому місту залишити! Голтівці не хотіли бути ольвіопольцями, ольвіопольці – богопольцями. А примирники «ні вашим, ні нашим» наполягали на давній назві – Орлик.
1 травня 1919 року на площі Ольвіополя скликали мітинг – референдум по-нинішньому. Виступив командир партизанського загону та запропонував ухвалити рішення ревкому - назвати місто Первомайськом. Проголосували…
От і зараз схвильовані перспективою мешканці Первомайська вимагають, щоб до них прислухалися.
- Це наше рідне та улюблене місто. Первомайськ має свою історію, яку не можна закреслювати. Це історія моїх предків. Богопіль теж історична та гарна назва – Боже поле. І Орлик добрий, оптимістичний. Треба послухати, що скаже більшість, – висловлює свою думку місцева мешканка на ім'я Олена.
Більшість мешканців, судячи з відгуків у соцмережах, проголосують за ім'я, до якого звикли від народження. Якщо, звичайно, за них не вирішать – як революційна рада 1919-го.
Найписьменніші апелюють до того, що «май» - це не російське, а латинське слово - місяць богині Майї.
У селі Спокій, згідно з переписом 2001 року, мешкає всього 4 особи. Фото: DmitrOst/uk.wikipedia.org
На одне Спокойствіє всього чотири мешканці
Анатолій Матяш. Фото: vk.com/id316070651
Дерусифікувати доведеться три Надеждівки – у Дніпропетровській, Харківській та Херсонській областях та 24 Первомайських – сіл та селищ, які розкидані по всіх куточках країни. Якщо компанія відбудеться, на карті України з'являться Плюваки, Жирківські хутори, Янухіне, Бур'янівка, а більше десятка назв взагалі доведеться вигадувати.
А ось село Спокойствіє – одне. За переписом 2001 року населення становило... 4 особи. Більше інформації немає. Хіба що Спокойствіє примикає до села Долгівка. До речі, також від російського слова «долг».
І про село Переводчикове не дізналися б ми з інтернету нічого цікавого, якби про нього не написав у 2011 році теплі спогади у газеті «Сільське життя» заступник директора Національного музею-заповідника М.В. Гоголя Анатолій Матяш.
Архівні джерела свідчать, що у місцях, де зараз Переводчикове, проживав поміщик Іван Данилевський. Його сім'ю вважають наближеною до оточення Гоголів-Яновських. У 1770 році Іван служив перекладачем в Державній колегії закордонних справ у Петербурзі, а коли переїхав у гоголівський край, місцеві почали називати його і рідню «переводчиками».
– Це лише одна з версій, а їх багато. Інша каже, що у цих краях були німецькі колоністи, які привозили тлумачів - перекладачів. У будь-якому разі назва Переводчикове історична, відноситься до козацької доби. Думаю, не час його міняти, - поділився з «КП в Україні» Анатолій Матяш. – За радянських часів тут був колгосп імені Жовтня (октября). Село якийсь час називали Жовтневим, але це ім'я не прижилося, офіційно перейменовувати не стали.
Потрібно перейменовувати в розумних межах
Юрій Топчій. Фото: www.facebook.com/profile.php?id=100002119196610
За переписом 2001 року у Переводчиковому проживало 89 осіб. З того часу село, на жаль, не відродилося, продовжує вмирати. Молоді, за словами Анатолія Матяша, дуже мало. А старі люди не підуть та не оцінять нових трендів.
– Я можу зрозуміти дерусифікацію, вона має сенс. Але все має відбуватися у розумних межах, – каже історик Юрій Топчій, відомий під псевдонімом Густав Водічка. - Якщо у селища була історична гарна назва, його можна повернути. Але місто Южне має право залишитися.
У жодному разі не можна приймати волюнтаристські рішення, вважає Юрій Топчій. Усе мають вирішувати самі люди шляхом голосувань та референдумів.
