• Головна
• Суспільство

Фото: Кістка ГАРБАРЧУК, visnyk.lutsk.ua

На першій НП носив воду відрами

Коли 12 років тому землевпорядник В'ячеслав Ніколайчук разом із напарником відрами носив воду на пожежу, він і подумати не міг, що мине якийсь десяток років - і це стане його професією. Звичайно, наразі В'ячеслав вже гасить вогонь не відрами - купив пожежну машину, ЗІЛ-130, всім знайому на вигляд червону автоцистерну - три роки тому купив, вже майже списану, за ціною брухту. Сам довів до хорошого стану, докупив і встановив усі відсутні запчастини.

На свою першу пожежу потрапив випадково - приїхав із начальником робити заміри, раптом неподалік з літньої кухні повалив дим... Довелося все кидати й засукати рукави... Був розпал дня - жодної людини поблизу.

Тепер на всі загоряння, які трапляються на території восьми сіл, першою чергою їде В'ячеслав Ніколайчук. Оператор 101 після отримання виклику на подібні НП спочатку набирає В'ячеслава - раніше «своїх», з району. Знають - добереться швидше.

Сам В'ячеслав Ніколайчук - з села Люхча Сарненського району. Це село і ще сім сусідніх - не якийсь богом забутий край, де закінчується цивілізація. До районного центру всього-то 6,5 км. Але якщо біда трапляється - буває, що всі ці люди виявляються буквально відрізаними від світу. Дістатися до них вчасно не може часом ніхто - ані швидка, ані пожежники.

- Між нами й містом Сарни - залізничний переїзд. Дуже часто, коли їдуть пожежники, вони потрапляють на цей переїзд, коли саме рухається склад. А це від п'яти до 15 хвилин. А за 15 хвилин, можна сказати, будинку вже й немає - згорає вщент... - зітхає В'ячеслав Ніколайчук

Те, що в селі немає своєї пожежної бригади, де постійно чергувала б хоча б одна людина, давно не давало спокою В'ячеславу. Та й не тільки рятувальників-добровольців немає - техніки теж. Коли в його очах ще не згасли відблиски тої «першоі» пожежі, В'ячеслав зрозумів - потрібна пожежна машина. І він її купить, але треба знайти де.

- Саме тоді мій однокласник працював у пожежці, а після того випадку познайомив мене зі своїм начальником. Так і так, запитав, чи можна десь машину викупити. Минуло чотири роки, дзвінок: «Є частково розкомплектоване авто, якщо є бажання - збери». Багатьох запчастин не вистачало, але я зібрав. Поїхала, - розповідає «КП" в Україні» В'ячеслав Ніколайчук.

Гасити часто доводиться в екстремальних умовах. Фото: Фейсбук.

Організував добровольчу дружину

В'ячеслав Ніколайчук пройшов курси рятувальників і отримав посвідчення. Відкрив свою громадську організацію «Добровольча пожежна дружина». В ній також його син-другокурсник Іван, майбутній гірник, і товариш Олександр. Курси пройшли разом.

Щоправда, з таким посвідченням в ДСНС працювати не підеш - потрібно ще вчитися.

- Та й куди - вони в 45 вже на пенсію виходять, а мені - 41. У сім'ї у мене все перейнялися пожежним ремеслом - від старшого Вані до молодшого, якому лише 4,5 року. Навіть дочка-восьмикласниця цікавиться. Син дуже хотів вичтися на пожежника, але у військкоматі його комісували - вирішив обрати інший шлях, - зазначає В'ячеслав.

Згодом автопарк місцевого ентузіаста розрісся до 12 машин. Частину продав - беруть і територіальні громади, і лісники... Ремонтує, відновлює - і можна рятувати людей та будинки.

В'ячеслав до всього іншого - депутат міської ради Сарн. Коли почали горіти сусіди, був у місті. Примчав одразу - син уже завів машину. Їхати всього нічого.

Перший виклик був у 2019-му, коли тільки-но купив і відремонтував пожежну машину.

- Тоді почалася пожежа буквально в метрах  400 від мене. Я саме був удома, порався по господарству, коли подзвонив оператор 101. Само собою, приїхав швидше рятувальників. Горіла літня кухня, а в парі метрів - житловий будинок сусіда. І була загроза, що вогонь на нього перекинеться, - згадує В'ячеслав.

Цю пожежу доброволець-рятувальник пам'ятає в деталях. Найбільше його турбувало - чи є вдома хто? Там жив його сусід-візочник. Але всередину, щоб перевірити і врятувати, В'ячеславу заходити не можна...

- Всередину йдуть тільки групою - по двоє-троє, щоб страхувати один одного. Для цього потрібно додатково навчатися, мати дозвіл і спеціальне оснащення, апарати дихання. Але головне - практика. Мені подібне робити заборонено. Хоча апарати для непередбачених випадків у мене є, - пояснює наш співрозмовник.

Поки В'ячеслав поливав літню кухню водою з рукава, не покидала думка: а раптом всередині людина? До неба стовпом валив густий дим... У розпал пожежі за спиною почулися вигуки господаря - виявилося, за пару хвилин до моменту, коли сталася пожежа, чоловік від'їхав до магазину.

ЗІЛ-130 повинні були відправити на металобрухт. Фото: Фейсбук.

За роботу не бере ані копійки

Подяку сусіда, який міг залишитися без даху над головою, В'ячеслав і сьогодні згадує. Це найбільше запам'яталося. Хоча не все закінчується так щасливо. Не зітреться з пам'яті й пожежа в сусідньому селі, в якій загинула людина.

- Це був літній чоловік, мешкав один. Сусіди зателефонували до рятувальників, тільки коли дим повалив через вікна. Вже було пізно.... Це найважчі випадки - коли гинуть люди, - згадує В'ячеслав.

Буває, що ще із запахом диму та гару на ранок після безсонної ночі В'ячеслав надягає сорочку, піджак - і до міськради на сесію. Але жодного разу не було, щоб відповів оператору: «Нехай почекають пару хвилин, поки з району під'їдуть». Притому все це - безкоштовно, голий альтруїзм.

- Мені хочеться бути корисним для людей, робити щось для них. Лінощі можна тільки на курорті демонструвати, - зазначає В'ячеслав Ніколайчук.

Мрія добровольця-рятувальника - аби в селі нарешті з'явилася своя пожежна бригада з черговим. Він уже запропонував меру відкрити місцеву команду. Той обіцяв подумати.

В'ячеслав Ніколайчук першим приїжджає на пожежі в восьми селах - швидше ГСЧС. Фото: Фейсбук.