• Головна
• Суспільство

Фото: Особистий архів Юлії Кісельової

Дуже потрібні психологи

Одна з херсонських кав'ярень стала своєрідною штаб-квартирою для місцевих жителів, котрі мимоволі перетворились на волонтераів, знаходиться у протилежній від Дніпра стороні Херсона. Після війни її планують перейменувати – швидше за все вона отримає назву «Всі свої». З таким вигуком уже давно поріг переступають місцеві жителі, які стали волонтерами мимоволі.

Після потопу, що обрушився на Херсонську та Миколаївську області через підрив Каховської ГЕС, невеликий гуманітарний штаб перетворився на хаб допомоги постраждалим, очолюваний херсонським фотографом та власницею кав'ярні Юлією Кисельовою. Вона з командою допомагає тим, чиє минуле життя з будинком і всім майном забрала вода або постійні прильоти.

Волонтерка Юлія Кісельова. Фото: особистий архів

– Пам'ятаю історію першої жінки, яка до нас звернулася після підриву ГЕС, – згадує у розмові з KP.UA волонтер Юлія Кісельова. - У неї на Острові (острів у пониззі Дніпра, мікрорайон Корабел. – Авт.) снарядом убило внучку, а на 40-й день її загибелі стався потоп. І все – у них життя закінчилося… Зазвичай в очах у людей можна побачити якусь емоцію – любов, біль, скорбота, щастя… Але у тих, хто приходить із потоплених будинків, розбитих – абсолютна порожнеча…

Люди, які втратили все, часто навіть не можуть дати відповіді на питання, чим і як їм можна допомогти. Все їхнє життя залишилося там, у каламутній воді Дніпра, і навряд чи його вдасться воскресити – хіба що у спогадах.

Щодня на волонтерів сиплються сотні страшних своєю правдою історій, фото та відео із затоплених територій. І ті, хто вирішив допомагати постраждалим, починає сам потребувати підтримки.

- Зараз у Херсоні дуже потрібні психологи, причому не онлайн, а офлайн, які б могли говорити з людьми віч-на-віч, - зазначає Юлія. – Ми також вигораємо, проходимо дуже багато психологічних тренінгів. Намагаємося хоч трохи захищати себе від того, що відбувається, щоб залишалися сили робити те, що потрібно. Морально набагато складніше, ніж фізично.

Але, звісно, ​​втекти з Херсона навіть у думках, залишаючись у місті, неможливо. Кожна історія все одно осідає на підкірці.

- Люди не очікували, що стануть свідками такої дійсності, і зараз на них обрушився весь жах, - пояснюють волонтери. - У перші дні була повсюдна паніка, евакуація, купа волонтерів, репортерів, гуманітарка – їх відволікли. А зараз повертаються до будинків і не можуть впоратися зі своїми почуттями. Ви знаєте, скільки суїцидників зараз у Херсоні? Просто ніхто не каже.

Люди намагаються зберегти та висушити хоч щось із речей. Фото: особистий архів Юлії Кісельової

Рятувальну команду розстріляли у спину

Жителі звільненого наприкінці минулої осені Херсона тісною ниткою пов'язані з лівим берегом, який все ще під окупацією і який постраждав значно більше, ніж правий. У перші години після початку повені херсонці кинулися – хто на чому – на допомогу потопаючим.

- Врятувало те, що потоп для росіян став такою ж несподіванкою – їх не попередили, і вони опинилися у тій самій ситуації, – згадує початок повені Юлія Кісельова. - У перші дні творився абсолютний хаос, і завдяки цьому багато людей з лівого берега змогли врятуватися.

Потім росіяни «очухалися» і згадали про старі методи «взаємодії» із місцевим населенням – повернулися обстріли. Стріляли навіть у тих, хто виїжджав рятувати людей з лівого берега. Тому місцеві організували рятувальні рейди ночами, на веслах - щоб шум моторів не привертав уваги, або шукали найтихіші мотори. Були такі, що переправлялися на сапбордах – пластикових дошках, які керувалися одним веслом. Мета була одна – врятувати хоч когось.

Кількість речей, що прийшли в непридатність, підрахувати просто неможливо. Фото: особистий архів Юлії Кісельової

Під час стрілянини по таких рятувальних командах, кажуть місцеві, загинули троє людей - співробітник ДСНС, волонтер і місцевий житель, який прикрив незнайому жінку. Вона зазнала невеликого поранення. Їх розстріляли у спину з того берега.

– Кожен волонтер розумів, що може не повернутися, – ділиться Юлія Кісельова. – Це були виїзди за покликом душі та серця. Наш привілей у тому, що ми знаємо місцевість та людей, які приводили туди, де ще залишалися постраждалі.

Також під обстріл, за словами місцевих, потрапила група іноземних репортерів. Одного з них поранили.

- Я їм сказала: «Добре, що ви тут, і добре, що зараз Херсон обстрілюється, бо ви відчуєте на собі те, що ми переживаємо тут щодня. Не на словах і фото, а на собі – і, можливо, вам вистачить совісті написати правду про Україну», - зазначає Юлія Кісельова. – Жодна місія не виїхала на евакуацію людей із лівого берега! Все це самотужки робили.

Люди із затоплених сіл та містечок на лівому березі Дніпра залишили у воді все, що вони наживали все своє життя – дороге та не дуже майно, техніку, автомобілі, будинки, спогади та фотографії.

Батьківська хата затоплена під дах

Батьки Юлії виїхали зі свого будинку у Голій Пристані на лівому березі задовго до потопу. Будинок затопило під самий дах. Швидше за все, від нього нічого не залишиться – адже його нема кому сушити та чистити від мулу, гілок, сміття та всього іншого, що принесла вода.

– На лівому березі ситуація набагато страшніша, ніж на правому, там велика кількість загиблих – тонули діти, старі, – діляться розповідями друзів та знайомих із затоплених сіл волонтери з Херсона. - Там усе трапилося раніше, ніж у нас, - вода прийшла о четвертій годині ранку. Херсон розташований вище за лівий берег, а там за лічені хвилини вже затопило до пояса і пішло вище… Люди не встигли зреагувати.

Там залишилося багато людей похилого віку – молодь виїхала ще на початку війни. Почалася паніка.

– Історії розповідають жахливі – і я у все це вірю, – продовжує волонтер. - Нам сусіди надсилали відео – якщо у нас у Херсоні затопило лише прибережну частину, там все повністю. Людям не було куди тікати, сиділи на дахах.

Люди вибирались на будь-яких плавзасобах. Навіть на сапбордах з одним веслом. Фото: особистий архів Юлії Кісельової

Почали розчищати будинки

Спочатку основною турботою волонтерів було організувати місця для поселення та налагодити харчування для постраждалих. Зараз потреби змінилися – люди почали повертати та розчищати будинки від мулу, гілок, сміття. Для цього їм потрібні тачки, лопати, цебра, граблі, хімія, костюми хімзахисту, рукавички, респіратори та інше.

– Кудись вода принесла і мертвих тварин, кажуть, що на Острові десь досі є й тіла, – ділиться волонтер. – Острів – це один із найбільш обстрілюваних районів міста. На воду виходити дуже небезпечно. Не скрізь є доступ до прибережної зони – дуже багато людей виїхало. Днями знайомі розповідали, що знайшли тіло дідуся у когось у дворі – його занесло туди водою, він там і лишився. А у двір ні в кого немає змоги потрапити. В Олешках всі були шоковані, коли вода пішла і з'явилося тіло чоловіка, що висить на огорожі.

Багатьом з тих, хто врятувався, повертатися більше нікуди – вода зруйнувала їхні будинки. Хтось живе у хостелах, хтось – у притулках під Херсоном, когось взяли до себе знайомі чи родичі.

- У перші дні було багато варіантів поселення, але все це тимчасово, - зазначають волонтери. – Тому люди не хочуть евакуюватися. А куди? Немає програми, за якою пропонувалося б довгострокове житло, соціальне.

Поки вони розчищають своє житло, і незабаром їм знадобляться меблі, техніка, ліжко, одяг – взагалі все. Втоплені предмети побуту доводиться викидати – вони ні на що не придатні. Їх виносять надвір, а потім вивозять «КАМАЗами». Хати стоять порожні – тільки мокрі стіни, мул та сміття.

Меблі та побутову техніку із затоплених квартир згрібають у купи комунальною технікою. Фото: особистий архів Юлії Кісельової

Щури та блохи перебралися з підвалів у квартири

У затоплених багатоквартирних будинках йде відкачування води з підвалів та просушування. Вода вигнала вгору щурів, мишей, по квартирах херсонців тепер скачуть блохи та клопи, які рвонули сюди з підвалів. Знищити їх до повного просушування будівель складно, до того ж скрізь знищити шкідників не вдасться. Багато квартир у Херсоні порожні - люди давно поїхали, і туди ніяк не потрапити.

Питну воду привозять волонтери. Фото: особистий архів Юлії Кісельової

Рвоне - так рвоне

Жителі Херсона зізнаються – підрив Каховської ГЕС не став для них сюрпризом. Внутрішньо відчували, що рано чи пізно це станеться, як зараз подумки змирилися з думкою, що загроза підриву Запорізької АЕС може стати реальністю. Але готові до потопу не були.

Наразі, за словами місцевих, у Херсоні залишилося менше третини від колишньої кількості населення. Ті, хто залишився, намагаються якось підготуватися до можливої ​​аварії на АЕС – закупили йодид калію, респіратори, подумують заклеїти вікна нікелевим скотчем, щоб не пропускали радіацію. Волонтери чекають на інструкцію від міжнародної організації, яку на їхнє прохання обіцяють підготувати до вівторка. Хоча знаючі люди зазначають: порада тут одна – їдьте звідти. Також лякає можливість підриву аміачного заводу.

– Рано чи пізно АЕС рвоне, – упевнені жителі. – Ми віримо в це, як були переконані, що вони підірвуть Каховську ГЕС.

Але навіть ця загроза не спонукає людей евакуюватись. А куди їхати? Їх не змусила залишити рідні місця окупація, постійні обстріли та масштабний потоп.

Автомобілі, які побували під водою, привести до робочого стану практично неможливо. Фото: особистий архів Юлії Кісельової

«Діаманти так не тішать, як комунальна техніка на вулиці»

Поки був цілий Антонівський міст, можна було виїхати через Запоріжжя. Потім люди виїжджали через Крим та Росію – багато хто з них зник. У волонтерів купа звернень від мешканців, які втратили слід своїх рідних. Але допомогти знайти їх у Росії волонтери не можуть.

– Ми не поїдемо, – впевнено заявляє Юлія Кісельова. - Якщо ми досі тут, то ми тут і залишимося. А хто допомагатиме людям? Ми пережили окупацію, постійні обстріли, потоп… Совість не дозволить кинути людей. Я знаю мільйон історій про Маріуполь, коли люди до останнього залишалися, знаючи, що можуть допомогти комусь.

Херсонські волонтери досі зайняті майже цілодобово. Незважаючи на всі нещастя, що сипляться як із ящика Пандори, люди намагаються по шматочках скласти картинку минулого життя. У місті сушать і чистять дитячі майданчики, а деякі вже фарбують у веселенькі кольори. Також вичищають церкву у мікрорайоні Нафтогавань на Острові – її затопило під самий купол.

- Якщо Бог досі зберіг нам життя в Херсоні, то для чогось ми потрібні, - розмірковує Юлія Кісельова. - Життя продовжується. А скигликам раджу – приїжджайте до Херсона. Тут ви відчуєте життя по-справжньому, навчитеся цінувати кожен день і кожну мить. Потрібно цінувати кожен момент, тому що момент – це життя. Тільки переживши все це у Херсоні, я отримую щасливий шок, побачивши машину, яка миє вулиці. Я діамантам так не раділа, як їй! Запах чистої вулиці та свіжоскошеної трави набагато приємніший, ніж дорогих парфумів. Після пережитого всі цінності та пріоритети змінюються.