• Головна
• Події

Фото: facebook.com/police.kharkov

Селище міського типу Дворічна на Харківщині вже вдруге стає форпостом для захисту від ворожої навали. У XVII столітті Дворічна захищала землі від набігів татар, для чого, власне, й з’явилася тут, у Дикому Полі. У XXI – стала кісткою у горлі російських загарбників.

Окупанти добряче познущались над прикордонним селищем, захопивши його ще на початку повномасштабного вторгнення. У вересні Україна повернула собі Дворічну і вчергове переконалася – росіяни гірше татар: залишивши селище, продовжують його обстрілювати. Тож цілих будинків вже майже немає. Як і більшості мешканців: з 3,5 тисячі залишилась тут ледве третина, інші тікали, притиснувши до грудей дітлахів та зібрані нашвидкуруч валізи. А їм в спини летіли кулі та снаряди від «сусідів» по кордону.

А колись Дворічна славилась своїми курми та молочною продукцією. Довкола селища – заповідники та мальовничі береги річки Оскол, якими нібито йшов у похід той самий князь Ігор. Місцеві на життя не скаржились, навпаки – пишались рідкісною ковилою та степовими ховрашками. Доки не пролунали перші постріли з боку російського кордону.

Дворічна до війни: балка на околиці, що увійшла до території Національного природнього парку. Фото: investatlas.kharkov.ua/uk.wikipedia.org

Голову громади двічі брали у полон

 Селище потрапило під окупацію практично відразу, через тиждень після 24 лютого. Війська т. з. «ЛНР» та росгвардійці зайшли у селище, встановили блокпости, ввели комендантську годину і забрали у «звільнених» місцевих жителів транспортні засоби. Потім пішли шукати тих, хто хотів би співпрацювати з новою «владою».

Галина Турбаба. Фото: facebook.com/first.gtsp

Голова Дворічанської селищної громади Галина Турбаба весь цей час продовжувала виконувати свою роботу, забезпечувала життєдіяльність громади, бо не змогла покинути людей.

Спочатку окупанти не звертали на неї особливої уваги, але тендітна жінка заважала у встановленні повного контролю над регіоном. Тож її двічі викрадали і утримували в полоні, звинувачували у нацизмі, схиляли до співпраці.

В травні Галину Турбабу привезли до відділку поліції у Куп’янську. Два тижні її рідні не знали, де вона. Протримали у відділку місяць, після чого відпустили, але доступ у адмінбудівлю їй був заборонений, до роботи її не допускали. Через місяць жінку затримали знову – і знову були допити, обвинувачення у роботі ДРГ, схиляння до співпраці…

Селище було звільнено від росіян 12 вересня 2022 року в результаті українського контрнаступу. Росіяни тікали звідси разом з награбованим майном місцевих мешканців. Але частина Дворічанської громади і досі залишається в окупації, а селище постійно фігурує у зведеннях – вороги не дають йому спокою.

- Дворічна знаходиться в зоні активних бойових дій, постійно обстрілюється з різних видів танків, мінометів, С-300, - розповідає голова громади Галина Турбаба.

Типова вулиця Дворічної. Фото: стопкадр відео Ігоря Клименка

Вцілілих будівель майже не залишилось

За місяці інтенсивних обстрілів село зазнало таких руйнувань, що вцілілих будівель фактично не залишилося.

- Зруйновані школа і дитсадок, Будинок культури зі спортзалом, поліклініка і приміщення сімейної медицини, музей, магазини, аптека. Всі 35 багатоквартирних будинків пошкоджені, є такі, що вже не відбудуються, - продовжує Галина Турбаба.

Ліцей у Дворіччі після російського обстрілу. 5 січня 2023 року. Фото: ГУ ДСНС України у Харківській області

Критична ситуація з електроенергією і комунікаціями. Зайнятись їх відновленням неможливо через небезпеку, яку спричиняють регулярні обстріли. Тому селище виживає без електроенергії, газу, зв'язку. Інтернету, зрозуміло, теж нема. Ремонтувати немає можливості через постійні обстріли. Недавно почали відновлювати електропостачання, з'явилось світло в трьох селах, але час від часу знову потребує ремонту через пошкодження.

- Установи, організації не працюють. Ніде, і працівники відсутні. Люди не отримували пенсій і допомог. Працює комунальне підприємство "Дворічна", яке дає воду, розвозить гуманітарку, хліб, прибирає сміття, якщо немає обстрілів. Крім того, гуманітарку завозять волонтери. Бажаючих евакуюємо за допомогою Червоного Хреста та волонтерів, - пояснює Галина Турбаба.

Написи «Живуть люди» окупантів не бентежить. Фото: facebook.com/A.V.A.V.A.V.I.B

Щоб пережити зиму, тут роздавали буржуйки і закуповували дрова. Але окупанти, що сидять неподалік, не дають людям жити.

- Роздаємо буржуйки, закупили дрова, але не можемо розвезти, бо починаються обстріли, коли грузимо, і загинув тракторист. Є загиблі і поранені цивільні, - додає Галина Турбаба. – Дворічну стирають з лиця землі.

Але люди навіть в таких жахливих умовах бояться покидати своє майно і їхати в невідомість. А перебувати тут максимально небеспечно - селище фактично є лінією фронту. Тому все ж таки поступово вивозять решту місцевого населення - тих, хто нарешті погодився на евакуацію. Можливість евакуюватись з Дворічної є. 

- Основна маса бажаючих евакуювалася раніше, зараз люди йдуть на евакуацію, якщо прилетить до їхнього подвір'я, а так перебувають у підвалах, де встановлюють буржуйки. Люди можуть заявити про намір евакуюватись до нас. Ми просимо волонтерів, Червоний Хрест, з якими постійно контактуємо. Часто родичі замовляють евакуацію, але все одно люди відмовляються. Хтось боїться за дім, за господарство, хтось боїться, що не буде на що жити, - каже Галина Турбаба.

Чи спіткає Дворічну доля Мар’їнки і Соледара, коли населені пункти майже стерто з лиця землі? Цілком можливо. Адже зрозуміло, що мета ворога – цілеспрямоване знищення України й українців.

Вулиці Дворічної. Фото: facebook.com/A.V.A.V.A.V.I.B