Коли годинник показав, що ми сидимо без електрики уже більше 11 годин, стало ясно – треба щось робити. Заряд телефонів повільно наближався до критичної позначки, температура в квартирі погрожувала впасти ще на один градус, до 17 і покотитися нижче, відкритий холодильник сумно проводжав продукти, які ми переносили на балкон. На середині шляху з більш-менш теплої квартири на холодний сирий балкон ми згадали, що по всій країні відкрито «Пункти незламності», в яких є генератори і можна зігрітися та зарядити телефони. Відкрили сайт "Пункт незламності", погортали та знайшли карту.
Карта nezlamnist.gov.ua в Івано-Франківську привела нас на вулицю Івана Франка – біля управління ДСНС. Синій намет яскравою плямою виділяється на тлі сіреньких сутінків, які розрізаються гудками та світлом фар від машин, що стоять у якійсь нескінченній пробці – світлофори то працювали, то ні. Коли гудки замовкали , можна почути рівний шум генераторів – далекоглядні та запасливі власники магазинів могли б потирати руки від задоволення: хто б не заскочив у скляний «кубик», що світиться, без покупок не виходив.
Сутінки стрімко накочувалися на місто, але в наметі «Пункту незламності» було напрочуд мало людей: ми та дві дами привабливого віку, які нерішуче м'ялися біля входу.
- І що, можна просто так увійти і телефон на зарядку поставити? – поцікавилася одна з них у чоловіка у формі рятувальника, який випромінював такий спокій, що хотілося залишитися тут у цьому наметі жити до весни.
Виявилося, можна не лише увійти та поставити на зарядку телефон, а й погрітися та випити кави. Відсунувши подвійну запону, зайшли в «Пункт незламності» – ай, як добре і тепло! На столі затишно посвистує чайник, що закипає, поруч грубка-буржуйка, велика аптечка, столи, стільці і - ура! - розетки. На чолі цього багатства – не менш ввічливий другий співробітник ДСНС, який пропонує чай, інтернет та пряники.
Трохи щипає в очах - хочеться сплакнути від щастя і тепла, що навалилося. П'ємо каву, шалено гортаємо соцмережі, що нагромадили тонну корисної (і, ех, чого гріха таїти, марної теж) інформації, листуємося з рідними.
Ласкаві співробітники ДСНС, тепло, інтернет, кава - що ще потрібно для щастя після багатогодинних відключень? Фото: Діна Вишневськи
Проходить близько години, на вулиці неабияк сутеніє. Машини уже не гудуть так наполегливо, лише хтось невдоволено посвистує клаксоном на юркого пішохода, що біжить через дорогу на іншу сторону вулиці. З дахів будинків шумно відвалюються пласти снігу та льоду: вдень в Івано-Франківську все підтало, запахло весною та небезпекою отримати бурулькою по голові, якщо йдеш під будинком.
З міського шуму до нашого намету ввалюються троє студентів – розкладають на столах конспекти, підключають до розеток ноутбуки та телефони і починають старанно щось переписувати та вирішувати. Ми ввічливо відходимо до стінки, схиляючи голову перед такою тягою до знань.
На вулиці швидко темніє, і все більше народу починає підходити до «Пункту незламності». Практично кожен заходить із запитанням, чи справді тут можна зарядити телефони. Хтось, стоячи на вулиці біля намету, лякається, коли відкидається полог і з нього виходиять: "Там люди! А що, можна зайти?"
Ми допиваємо каву і прислухаємося до розмов людей, які чекають на зарядку своїх гаджетів. Багато хто без електрики вже більше 13 годин, хтось залишився і без світла, і без води. Мобільний зв'язок не витримує такого напливу абонентів – все місто користується мобільним інтернетом. Зв'язок практично «лежить»: додзвонитися, звичайно, можна, але не відразу, і не факт, що в слухавці почуєш свого співрозмовника, а не булькання навпіл із брязкотом.
До нашого намету заходять співробітники ДСНС і кажуть, що ще один «Пункт незламності» відкритий на Стометрівці, біля фонтану. Розомлілі від тепла, ми відмовляємося вже йти на Стометрівку, хоча вона не так вже й далеко. Так, біля фонтану вже кілька днів стоять генератори, а тепер є і теплий намет рятувальників.
Нас дивує, що на сайті, де помічені всі "Пункти незламності" по Україні, в Івано-Франківську вказано лише один – той, де ми зараз знаходимося. Але ж їх реально більше? Шукаємо по карті: на весь Івано-Франківськ два «Пункти незламності», решта значиться під грифом «Об'єкти з генераторами»: пара-трійка відділень банків, пара шкіл, супермаркет та точка видачі від відомого рітейлу. І п'ять автозаправок. Дійсно мало!
І ще нюанс: як експеримент даємо інтерактивну карту «Пунктів незламності» знайомій бабусі, мовляв, розберись і знайди, де до тебе найближчий об'єкт із генератором. Через півгодини зосередженого тикання 75-річним пальцем у «ой, не туди!» і постійного ковзання карти на гаджеті з нестабільним мобільним інтернетом наша бабуся підсумовує: краще б просто написали список по містах. І так легше було б знайти, що тобі ближче – намет рятувальників чи відділення банку.
Втім, це ми, ситі й заряджені, вже чіпляємось. Світло нам дали рівно через 20 годин його відсутності вже пізно ввечері. Ненадовго... Серед ночі крізь сон ми чули, як клацнула мікрохвильова піч, з якої "висмикнули" електрику. Ранок зустрів нас сірими сутінками під звуки марного клацання вимикачів. Починався новий день...