Втікачі з Каховки: На кордоні з Кримом чоловіка допитували чотири години, вже знали, що він АТОшник
Що тримає на місці людей, які опинилися в окупації? Страх залишити свій будинок, тягар довгої дороги, літні батьки, близькі друзі, звичний вигляд з вікна, надія, що війна – це тимчасово, скоро повернеться колишнє життя…
Так думала й Олена, залишаючись із чоловіком та двома маленькими дітьми у Каховці, яку захопили росіяни з перших днів агресії. Але в українських новинах все наполегливіше звучали заклики залишати окуповані території, ситуація в місті ставала дедалі тривожнішою. І сім'я наважилася їхати.
Допоміг випадок
– У серпні почали часто стріляти. Чи то прильоти, чи то вильоти… Діти дуже лякалися і часто плакали. А ще ми дізналися, що російські ракети при запуску можуть покрутитися і вибухнути в небі. Невідомо, куди потраплять уламки, – розповідає Олена. - Ще я дуже турбувалася за чоловіка. Він колишній учасник АТО, а росіяни на таких полюють, б'ють, можуть кидати в підвали.
Додатковим чинником стала злидні – у буквальному значенні слова. Роботи у Каховці немає, родина виживала за бабусину пенсію, а ціни навіть на найбанальніші крупи в окупації непомірно високі. Влітку рятували дешеві овочі, але про те, що буде взимку, страшно було навіть думати.
– Гуманітарних коридорів у вільну Україну з нашого міста немає. Можна скористатися послугами перевізників, а вони вимагають до 12 тисяч гривень з особи. Але трапився випадок. Чоловік має двоюрідного брата, який давно, ще до війни, поїхав працювати до Польщі. У Каховці він залишив машину. Нам треба було вирватись із міста, а він хотів перегнати автомобіль. Так і склалося.
Прискіпливо розпитували 4-річну дочку...
Їхати вирішили через Крим. Така дорога вважається найбезпечнішою.
– І ще ми читали, що віце-прем'єр Ірина Верещук закликала скористатися цим єдиним гуманітарним коридором, який відкривають росіяни. Але все одно, коли їхали, чули вибухи. Можливо, це детонували снаряди, але дуже страшно. Ми рухалися у невідомість, і не було впевненості, що зможемо повернутись назад.
Знаючі люди порадили дорогу через Чонгар, Джанкой і звідти – в Керч. Дорогою, каже Олена, довелося пройти кілька блокпостів.
– На Чонгарі було дуже багато автомобілів. Сім'ї з дітьми до року пропускали без черги, і тут нам теж пощастило завдяки молодшый доньці. Спочатку довелося пройти паспортний контроль та отримати перепустку. Жінок та дітей виділяють в окрему чергу. Жінок допитують вибірково, я пройшла контроль відносно швидко, а от у дочки, якій лише 4 роки, навіщось допитливо випитували, куди вона їде, з ким, до кого, як звуть маму та тата, – згадує Олена.
…а чоловіка вдарили по нирках
Потім почався огляд машини та обшук речей. Росіяни наказали відігнати автомобіль на стоянку та зайнялися чоловіком Олени.
- Ми з дітьми чотири години провели під палючим сонцем, поки там тримали нашого тата. Я страшенно переживала, малювала в голові страшні сценарії. І була на волосок від правди. Коли чоловік нарешті вийшов до нас, розповів, що його повністю обшукували, перешерстили весь телефон та вдарили по нирках за те, що не розповів про свою участь у АТО. Виявляється, від них нічого не приховаєш. Вони мають інформацію на кожного, навіть колишнього, військового. Чоловіка реально могли від нас забрати. Відпустили лише тому, що двоє маленьких дітей.
Дорога до Керчі пройшла спокійно. А на мосту, який став символом анексії Криму, знову виникли труднощі.
- Пропав весь мобільний зв'язок і навіть навігатор у машині перестав працювати. Ми усвідомлювали, що їдемо до Росії на українських номерах, і не знали, що там може чекати.
У Росії мандрівники зупинялися в хостелах, маленьких готелях, їли в придорожніх кафе, намагаючись залишатися малопомітними.
- Оточуючі косилися на українські номери. Я вже думала, що чи шини проколють, чи машині зашкодять, але з агресією ми не зустрілися.
Зустріли тепло, усім забезпечили
На виїзді з Росії до Латвії теж довелося пройти через суворий контроль.
- У черзі ми простояли добу. Теж перевіряли машину, усі речі. Співробітники ФСБ знову повели чоловіка на допит, щоправда, віднеслися лояльніше і відпустили через 15 хвилин. З Криму їм передали інформацію, хто ми і куди прямуємо.
Латвію та Литву біженці перетнули спокійно. Загалом дорога зайняла 5 днів. На всю подорож витратили приблизно 350 - 400 доларів.
– У Польщі нас зустрів брат чоловіка. Ми разом поїхали до волонтерів, вони поселили у безкоштовний хостел та організували безкоштовне харчування.
Олена каже, що нарешті змогла спокійно зітхнути. Ставлення до біженців у Польщі дуже хороше, маленька повністю забезпечена памперсами та харчуванням, яких у аКаховці через дорожнечу завжди не вистачало.
Наразі сім'ї допомагають шукати роботу, вже навіть є кілька вакансій. Але насамперед, каже Олена, треба зробити документи біженців, цим сім'я зараз і зайнята.
