28 вересня
Завантажити ще

Зупинка зі смертельними наслідками: чому з Торецька не всі хочуть евакуюватися?

Зупинка зі смертельними наслідками: чому з Торецька не всі хочуть евакуюватися?
Фото: ТГ-канал Донецької ОВДА

Вранці 4 серпня російські війська вдарили артилерією по Торецьку на Донеччині. Снаряди розірвалися на зупинці громадського транспорту біля центральної міської лікарні, де зібралися люди. Загинули вісім людей – семеро цивільних та один поліцейський, четверо поранених, з них троє - діти.

Уламки також поранили місцевого священника, пошкодили церкву і багатоповерхівки, що знаходилися поруч. Тиждень тому під аналогічним артобстрілом загинули двоє мирних жителів п'ятиповерхівки, яка частково обрушилася через пошкодження. А за тиждень до тієї трагедії ще двоє загинули у власному будинку від такого ж обстрілу.

Підконтрольний Україні Торецьк розстрілюють із окупованої Горлівки, що знаходиться за 25 кілометрів, уже дев'ятий рік. Але такої кількості жертв місцеві мешканці не пригадають.

Якщо трапиться біда – куди?

Торецьк, колишній Дзержинськ, навряд чи широко відомий в Україні. Напевно, тільки краєзнавці можуть розповісти, що саме з нього «є пішов» Донбас – у Скелеватій балці у Торецьку знаходиться місце, де вперше було видобуто кам'яне вугілля в цьому регіоні (до речі, це сталося у 1721 році, який вважається офіційною датою відкриття Донецького кам'яновугільного басейну).

Шахтарське мономістечко з 40 тисячами людей населення у мирний час потихеньку загиналося, хай пробачать нас жителі. Державні шахти і кілька приватних уже не давали країні стільки вугілля, скільки потрібно, та й потрібно його було все менше через марш «зеленої енергетики» й альтернативні види палива. Держпідприємства скидали із себе баласт у вигляді комунальної сфери, городяни поступово роз'їжджалися у пошуках кращої долі. З початком АТО у 2014 році та після трьох місяців окупації процес еміграції й переселення посилився, у 2016-му Дзержинськ перейменували на Торецьк, і залишилися в ньому найстійкіші жителі, тисяч тридцять або й менше.

Заклики влади негайно евакуюватися натикаються у деяких мешканців Торецька якщо не на неприйняття, то на ввічливу відмову. Причин залишитися зазвичай називають дві: страх виїжджати під обстрілами і страх за житло, яке може постраждати від тих же обстрілів або пройти через руки мародерів.

- Ми, волонтери, не раз запитували людей: «Якщо трапиться біда, дитина буде поранена – куди ви кинетеся за допомогою? Медики теж люди, вони можуть виїхати. Аптеки закриті, ліків немає. Чи пробачите собі смерть або інвалідність дитини?» Знаєте, що нам відповідають? «Ми в підвалі сховаємось і перечекаємо обстріли, нічого не станеться». Ми наводимо приклади – скільки за вісім років вже таких сумних випадків було, коли відмовлялися виїжджати та ховали дітей! Марно, - журиться волонтер однієї з українських команд, який представився Валентином. – Люди запасаються деревами, щоб топити взимку печі, але наразі проблема з водопостачанням – не у всіх є гроші та можливості бурити свердловини. Бігати по воду на іншу вулицю під обстрілами? Це краще, ніж виїхати у безпечне місце? А ось коронавірус знову повернувся - чим лікуватимуть, коли у підвалі дитина задихатися почне? Ні, я цього не розумію!

Під час обстрілу 4 серпня загинуло 8 людей. Фото: ТГ-канал Донецької ОВДА

Під час обстрілу 4 серпня загинуло 8 людей. Фото: ТГ-канал Донецької ОВДА

Ті, що залишилися, не бояться

У Торецьку хоробряться і запевняють, що й не таке бачили з 2014 року, і нічого, пережили. Понад 300 загиблих з лютого дітей у країні та майже 700 поранених не переконують містян подбати про безпеку своїх дітей.

- Ми виїхали з тоді ще Дзержинська 2015-го. Вже було зрозуміло, що місто повільно вбиватимуть – у Горлівці сидять найжорстокіші солдати цієї «деенерії», яким стріляти – як із гори котитися. Виїжджали самі, без грошей, без знайомих. Дісталися Краматорська, потім - Хмельницького. Допомагали всі, хто міг. Але все одно було важко. Дуже. Але зараз моя дитина в безпеці, вона вчитиметься, нехай і дистанційно. Якщо захворіє – ми її вилікуємо, але це в рази безпечніше, ніж там, - каже переселенка Інна Крюченко. – Та й просто виїхати тимчасово, щоб ЗСУ зайшли, закріпилися та звільнили остаточно Донецьку область, – можна? Потім повернетеся.

Виїхати з Торецька можна приватними перевізниками, щоправда, поїздка виявиться недешевою. До Дніпра – 1000 грн з особи, до Києва – 2900 грн, до Полтави можна дістатися за 1700 грн, до Кам'янського – за 1300... Знайти гроші на виїзд двох-трьох осіб – малореально. Тому і пропонуються безкоштовні евакопоїзди та автобуси.

- Люди, що залишилися, не бояться, що їх звинуватять у колабораціонізмі, у тому, що вони чекають на окупантів? Адже якщо людина так пручається, не шкодуючи життя власних дітей, тому є дуже вагомі причини. Набагато вагоміші, ніж «це мій дім, і я нікуди з нього не поїду"… – дивується Інна Крюченко.

В українському суспільстві розгорнулися дискусії: чи мають право батьки, які залишають дітей у небезпеці та відмовляються від обов'язкової евакуації, продовжувати виконувати батьківські обов'язки? У законодавстві немає такої статті, до якої можна апелювати заради збереження дитячих (та й дорослих) життів. Але якщо щоденні обстріли, загибель людей та поранення дітей не спонукають жителів Торецька на виїзд, то, схоже, справа тут зовсім в іншому…

Результати обстрілів вражають не всіх торецьких жителів. Фото: ТГ-канал Донецької ОВДА

Результати обстрілів вражають не всіх торецьких жителів. Фото: ТГ-канал Донецької ОВДА