18 червня
Завантажити ще

Прощання із загиблими у Чугуєві: над їхньою могилою кружляли лелеки

Прощання із загиблими у Чугуєві: над їхньою могилою кружляли лелеки
Фото: ДСНС України

Чугуєв попрощався із земляками, які загинули в місцевому Будинку культури, в який 25 липня влучила ворожа ракета. Під уламками будівлі виявили чотири тіла, і серед них – 38-річної Вікторії Мішаріної та 36-річного Сардора Хакімова. З початку війни вони волонтерили, готували їжу для жителів Чугуєва та для біженців з інших місць.

Жила у Будинку культури – думала, що там безпечніше

Вікторія родом із Зміївщини (Харківська область), до Чугуєва переїхала близько 20 років тому.

– Ми спілкувалися з нею чотири роки. Познайомились на роботі, у банківській установі. Вона була спочатку моєю колегою, а потім підлеглою. Ну і, звісно, гарною подругою, – згадує колега загиблої Катерина Олексійовичева. - Як співробітник вона була однією з найкращих не лише у моїй команді, а й у всьому нашому регіоні. Хоча профільної освіти не мала, працювала кредитним експертом. Була відкрита вакансія, вона прийшла та спробувала. Клієнти дуже любили Віку, багато хто з них приходив і обслуговувався тільки в неї.

Вікторія має дітей від двох шлюбів. З батьком молодшої дочки, Іваном, вона розлучилася рік тому.

- З початку війни колишні чоловіки жодного разу не поцікавилися, як дівчатка, і не надавали жодної фінансової допомоги. Віка тягла все сама. Життя в неї хоч і видалося не з легких, але вона завжди була доброю, завжди посміхалася. Хороша людина. Немає слів, щоби все це передати, - каже подруга загиблої дівчини.

На самому початку війни Вікторія відвезла дочок до батьків до села у Харківській області. Там набагато спокійніше, ніж у Чугуєві. А сама лишилась у місті.

- Віка жила поруч із поліцією, вважала, що це небезпечно, і перебралася до підвалу Будинку культури. На початку війни там ховалося багато жителів Чугуєва. Усі вважали, що там безпечно. Тут Віка і познайомилася з Сардаром, почала допомагати йому готувати їжу для жителів нашого міста, які бідують, - каже Катерина Олексійовичева. - Віку знає багато чугуївців, і ніхто не може згадати або сказати про неї щось погане. Вона була світлою і доброю людиною. Завжди прагнула допомагати оточуючим.

Друзі та близькі постійно вмовляли її покинути Чугуєва, який постійно обстрілюють. Але дівчина відмовлялася, пояснюючи, що тут вона потрібна людям, а ще має заробляти гроші, щоб мати змогу забезпечити дочок.

– Вона працювала на ринку продавцем м'яса у Сардора. Це був один із його бізнесів. Спала по 2-3 години на добу. До 3-ї ночі нарізала заготовки, а о 5-й вже збиралася на роботу, - каже наша співрозмовниця. – Ми всі звали Віку із собою, коли їхали, радили забирати дочок та їхати з нами. Але вона не погоджувалась. Казала – тут потрібна людям.

Найстаршу дочку Вікторії звуть Настя, їй 16 років. Молодшій Маші – 10 років. Найімовірніше, вони залишаться жити з бабусею та дідусем.

Вікторія Мішаріна. Фото: ФБ Вікторії Мішаріної

Вікторія Мішаріна. Фото: ФБ Вікторії Мішаріної

Готував шалено смачний плов

Сардор Хакімов родом із узбецького міста Асака. Він батько чотирьох дітей. У Чугуєві живе після 2014 року, приїхав із Сєвєродонецька Луганської області. Що таке війна, добре пам'ятав ще з досвіду 2014-15 років. А тому евакуював більшість своїх родичів із міста, а сам залишився – готував разом із братом Мансуром фірмовий плов для нужденних.

- Дуже шкода, що з ним таке сталося. Мені й досі не віриться. Він був завжди спокійною людиною. Не кидав людей у біді, він чесний. Якщо щось сказав, то робив. Він задумлива людина і водночас усміхнена, доброзичлива і відповідальна. А ще він смачно готував, особливо плов, – каже знайома загиблого Альона Норман. – Пам'ятаю, мій колишній чоловік їв його плов просто руками і не соромився, адже плов у Сардора – пальчики оближеш. Жодного слова поганого не скажеш про цю людину. Царство йому небесне.

До війни Сардор займався підприємницькою діяльністю.

- Було у нього пару точок у нас у місті – бургери, шаурма та кіоск навпроти м'ясного ринку. Там у нього продавалися різні види приправ, – каже співрозмовниця.

З перших днів війни Сардор став керувати волонтерською кухнею із 15 осіб. У величезних казанах по 120 і 180 літрів він щодня готував безкоштовні обіди для чугуївчан, біженців і жителів навколишніх населених пунктів.

– Я з ним знайома дуже давно. Він тоді торгував на ринку східними спеціями. Людиною був чудовою. Добрий, чуйний, завжди в хорошому настрої, а якщо в когось настрій пропадав, він завжди знав, як людину підбадьорити. Діток дуже любив. Коли зустрічала його десь у місті, неможливо було пройти повз мовчки. Завжди допомагав людям. У мене досі не тримається в голові, що його серед нас уже немає. До останнього чекала звістки, що він живий, – каже, ледве стримуючи сльози, ще одна знайома загиблого Юлія Бочарова.

– Сьогодні проводили в останню путь нашого друга, брата Сардора. У момент прощання над його могилою кружляло щонайменше 20 лелек. Я ніколи такого не бачила. Лелека – священний птах і є оберегом для людини. Вони нам ще раз нагадали, що Сардор був справді світлою, доброю, відкритою людиною. І разом із нами провели його в останню путь. Спи спокійно, друже, - каже мешканка Чугуєва Олена Заїчко.

Брату Сардора Мансуру вдалося вибратися з-під завалів. Він вижив.

Сардор Хакімов. Фото: ФБ Сардора Хакімова

Сардор Хакімов. Фото: ФБ Сардора Хакімова