• Головна
• Події

Фото: ТГ-канал "Маріуполь Зараз"

Металургійний завод "Азовсталь" у Маріуполі стає ще однією "точкою зеро" для російських бойовиків, яким був донецький аеропорт у 2014-2015-х роках. Тоді аеропорт 242 дні тримав оборону, перебуваючи у повністю захопленому окупантами місті.

У вівторок, 19 квітня, російські бойовики запропонували захисникам «Азовсталі» підняти білі прапори та здатися у полон. Щоправда, одночасно заявили, що вже розпочали штурм заводу. Безглуздість в інформаційному полі – звичайна справа для пропагандистів із РФ, ми ж розкажемо безпосередньо, з чим вони мають справу.

Цього ж дня заступник командира полку "Азов" Святослав "Калина" Паламар заявив у коментарі "Радіо Свобода", що завод "розбомблений і знищений практично повністю". Проте бійці мають намір боротися до останнього патрона. Єдине, що просять, – допомогти вибратися цивільним, для яких «Азовсталь» став притулком, але ситуація із продовольством та водою – критична.

«Сказали зрівняти все із землею»

На територію комбінату впало чимало авіабомб, а інфраструктура заводу методично руйнувалася артилерійськими обстрілами. Наразі «Азовсталь» - це стратегічний об'єкт, взяти який бойовики РФ і так званої «ДНР» збираються за будь-яку ціну. Надто вже «Азовсталь» нагадує нескорений донецький аеропорт.

– Звичайно, територія такого комбінату, як «Азовсталь», – це хороший укріпрайон із великим місцем для маневрів. Але стратегічно це не ключова точка, розвинути будь-яку операцію з його території неможливо. А ось ресурсів на нього росіяни витратили чимало, комбінат відтягнув на себе і людські, і технічні ресурси з інших гарячих точок. Можна навіть припустити, що «Азовсталь» врятував деякі населені пункти України від обстрілів та вибухів, перетягнувши всі сили бойовиків на себе, – висловив думку військовий експерт Георгій Салманішвілі.

Бомбосховища заводу вважаються найбезпечнішими місцями у місті. З перших днів війни туди приїжджали сотні людей із різних районів міста і залишаються там досі. Фото: t.me/mariupolnow

Як стало відомо, у СБУ перехопили переговори окупантів, які обговорювали знищення непокірного комбінату. «Чекаємо тут «сюрпризи» від росії… тритонні з неба (імовірно, йдеться про авіабомби. – Прим. ред.)… Сказали зрівняти все із землею… Приїжджав підполковник, казав: ви відчуєте на собі це - і почуєте, і відчуєте. Прикинь, хвиля вибухова буде», - каже один бойовик до іншого.

За останніми даними, на "Азовсталі" знаходяться близько 2500 українських та іноземних бійців. Ультиматуми російських бойовиків про здачу в полон вони проігнорували.

Як гартувався «Азовсталь»: від мартена до конвертера

Історія «Азовсталі» розпочалася у 1930 році, коли було прийнято рішення про будівництво у Маріуполі нового металургійного заводу для переробки залізної руди з Керченського півострова. Першу чавунну плавку завод видав 12 серпня 1933-го, а через шість років підприємство ставило рекорди з добової продуктивності доменних печей.

У жовтні 1941 року Маріуполь був захоплений німецькими військами, але раніше співробітники «Азовсталі» встигли вивезти цінне обладнання на Урал. За час дворічної окупації німцями «Азовсталь» одержала нове ім'я – «Азовський завод № 1», підприємство передали в управління концерну Альфріда Круппа, проте відновити мартенівські печі та ввести підприємство у повноцінну експлуатацію вони не змогли. Перед відступом німецьких військ із Маріуполя у вересні 1943 року завод підірвали. Після перемоги 1945 року поступово «Азовсталь» було відновлено, модернізовано і розширено за номенклатурою продукції, що виробяється. 1984 року завод став металургійним комбінатом.

Після проголошення незалежності України у 1991 році «Азовсталь» сертифікувався за міжнародними нормами виробником судносталі, сертифікував свій прокат за стандартом Американського інституту нафти та почав виробляти конструкційну сталь підвищеної міцності для будівництва нафтових бурових платформ. У 1995-му комбінат сертифікував майже увесь товстолистовий прокат, що випускається комбінатом, ставши володарем загалом чотирнадцяти сертифікатів всесвітньо відомих класифікаційних товариств.

У червні 2006 року металургійний комбінат «Азовсталь» увійшов до «Дивізіону сталі та прокату групи «Метінвест». Мажоритарним акціонером "Метінвесту" є фінансово-економічна група SCM Ріната Ахметова.

Завод активно почав модернізуватися, у 2011 році з експлуатації було виведено останнє мартенівське виробництво – відтепер «Азовсталь» плавив сталь лише конвертерним способом. На підприємстві виробляли плоский, сортовий та фасонний прокат, були й потужності з виробництва коксу. Основна продукція меткомбінату – напівфабрикати, що перероблялися на європейських активах «Метінвест Холдингу», а також товстолистовий прокат, який продавався до країн ЄС та Близького Сходу. Також металургійний комбінат "Азовсталь" був єдиним виробником рейок в Україні.

Так комбінат виглядав перед війною. Фото: t.me/mariupolnow

"Наші заводи вбили"

До 2014 року на комбінаті працювало майже 11 000 осіб, у відділ кадрів стояла черга з бажаючих – на підприємстві були дуже хороші зарплати (близько 20 000 грн. і вище). Природно, комбінат разом із «колегою» - ММК ім. Ілліча – брав активну участь у житті Маріуполя, поповнював фонд громадського транспорту, опікувався палацами культури та школами тощо. Але маріупольці нарікали «Азовсталі» та «Іллічу» через забруднення повітря, виходили на мітинги протесту та вимагали вжити заходів щодо покращення екологічної ситуації у місті. Керівництво комбінатів запевняло у неухильному виконанні всіх екологічних норм і правил, але клуби диму іржавого кольору та характерний запах соди над Маріуполем, на думку мешканців, свідчили про протилежне – ані про яку екологічну безпеку й не йшлося.

Зруйноване заводоуправління «Азовсталі», 18 березня 2022 року. Фото: https://t.me/mariupolnow/6947

Як кажуть колишні жителі Маріуполя, яким вдалося евакуюватись із міста, наразі їх переповнюють двоїсті почуття.

- З одного боку - ми були справді обурені, у нас хворіли діти, дихати було неможливо, а на вікнах квартир зсередини постійно був курний маслянистий наліт. Ми виходили на мітинги заради наших дітей. А з іншого боку – нині комбінати зруйновані, немає жодного диму, нічого не смердить, але нам від цього не легше… – зізнається колишня маріуполька Лідія. – Що не кажи, але навколо «Азовсталі» та ММК крутилося наше життя, це були наші головні підприємства. Напевно, ми домоглися б якихось змін у плані чистоти повітря, якби не було війни. Але наразі наші заводи вбили, і що тут скажеш…

Заводи зруйновані і навряд чи їх можна буде відновити – хоча нинішнє керівництво «Азовсталі» має більш-менш оптимістичний погляд у майбутнє і вважає, що у мирний час заводу можна буде подарувати друге життя.