Чому Росія обстрілює мирне населення України
Весь світ шокований тим, як Росія планомірно знищує українські міста. Кількість загиблих мирних жителів уже обчислюється тисячами та перевищила втрати Збройних сил України у боях. Чому Москва дозволяє собі так безкарно поводитися?
Росія відмовилася дотримуватися прав мирного населення
Справа в тому, що в 2019 році РФ де-факто вийшла з Женевської конвенції із захисту цивільного населення під час міжнародних збройних конфліктів. Це стало відповіддю Москви на те, що ООН офіційно визнала порушення Росією Женевських конвенцій через переселення людей із РФ в український Крим з метою змінити демографію окупованого півострова.
Згідно з текстом документа, Росія тепер не визнає юрисдикції спеціальної комісії ООН виконувати роль судового органу, який розбирає порушення. І тепер ООН не зможе судити Росію за порушення прав цивільних осіб під час війни.
Своє рішення росіяни аргументували тим, що конвенція нібито не виконує своїх функцій і в її складі немає представника Росії.
«Комісія з 1991 року не виконує своїх функцій. Російського представника у її складі немає. При цьому РФ сплачує до бюджету комісії щорічний внесок. З урахуванням цих обставин подальше визнання компетенції комісії є недоцільним», – йдеться у документі.
Проте експерти вважають, що за порушення закону Міжнародного суду судитимуть навіть ті країни, які закон не ратифікували, оскільки військові злочини не перестають бути злочинами від факту підписання чи непідписання.
А у листопаді 2016 року Росія вийшла з договору про Міжнародний кримінальний суд, який розслідує злочини під час воєнних дій. Президент РФ Володимир Путін визнав, що це було зроблено через анексію Криму та військовий конфлікт на Донбасі.
Відповідальність за порушення завжди існує
Конвенцію про захист цивільного населення під час війни було прийнято в Женеві 12 серпня 1949 року. Вперше за історію людства вона докладно закріпила правила поводження з цивільними особами та їх особливий статус. На цивільних осіб не можна нападати навмисно. Вони користуються захистом доти, доки не беруть безпосередню участь у військових діях. Забороняються пограбування, згвалтування, тортури. На жаль, втрати, яких зазнає цивільне населення – одна з найгостріших проблем у сучасних збройних конфліктах. Не всі злидні є наслідком порушення конвенції, адже вона не скасовує війну та лиха, її завдання – зменшити тією мірою, якою держави готові піти на це, страждання жертв.
Сьогодні цей документ є основою міжнародного гуманітарного права, що регулює ведення збройних конфліктів. У Женевських конвенціях бере участь 196 країн, серед них всі 193 держави - учасниці ООН.
І якщо країна не приєдналася до Женевської конвенції, то це не знімає відповідальності за її порушення. Усі Женевські конвенції давно набули статусу міжнародних звичаїв - норм, обов'язкових для будь-яких, навіть новостворених держав.
Якщо держава порушує міжнародне гуманітарне право, інші країни можуть застосувати до неї заходи відповідальності. Це можуть бути політичні заяви, контрзаходи та навіть санкції – аж до повної міжнародної ізоляції держави. Такі заходи можуть бути вжиті конкретною державою. І в цьому випадку міра відповідальності залежить від волі кожної країни. Але Рада безпеки ООН наділена особливим правом приймати рішення, яким мають слідувати всі держави. Наприклад, оголосити ембарго на постачання зброї, товарів чи технологій. Держави можуть передати суперечку до міжнародного органу - скажімо, до Міжнародного суду ООН.
Також є так званий принцип універсальної юрисдикції. Відповідно до нього будь-яка держава може і навіть зобов'язана судити конкретних людей незалежно від того, яке у них громадянство і в якій точці планети вони чинили військові злочини. Точкою відліку в питанні індивідуальної відповідальності можна вважати Нюрнберзький процес. Він не лише засудив нацистських злочинців, а й ініціював суди проти політиків та військових у багатьох країнах. І, що дуже важливо, викликав саму дискусію про відповідальність високопосадовців за злочини під час війни.
