• Головна
• Суспільство

Фото: facebook.com/n.z.hortica

З Каховського водосховища спадає вода, залишаючи просто неба людські черепи, уламки споруд, побутові предмети, остови затонулих суден. Разом з тим виринають території, які становлять великий інтерес для істориків та археологів.

Що поверне нам Дніпро з того, що колись змушений був забрати через людські забаганки, дізнавалася KP.UA.

Великий Луг

Правду кажуть, що колесо історії крутиться вперед і назад. Таку ж страшну людську та екологічну катастрофу, яка сталася по обидва береги Дніпра через підрив Каховської ГЕС, українці пережили 70 років тому, коли мусили прощатися з рідними містами та селами, родючими ланами, лісами та луками.

На переконання істориків, зрошення півдня України і Криму було лише другою причиною будівництва Каховського водосховища. Комуністичний режим насамперед переслідував стратегічну мету. Після підриву греблі ДніпроГЕСу у 1941році каскад водосховищ розглядався як спосіб перешкодити форсуванню Дніпра в разі війни із Заходом. І байдуже, що тоді при підриві ДніпроГЕСу загинули до 100 тисяч людей.

Архіви свідчать, що в Москву подавалися проєкти, як вберегти ту чи іншу частину Великого Лугу, але були відхилені. Під воду повинна була піти майже вся сакральна для українців місцевість – така була ще одна мета зведення Каховської ГЕС.

- Це була Велика Гілея (частину Скіфії за гирлом Дніпра Гілеєю назвав Геродот. - Ред.). Її екологія формувалася майже з Льодовикового періоду. На 1950 рік, коли почалося будівництво Каховської ГЕС, Великий Луг становив унікальну систему заплав, озер та лісів, яка забезпечувала надзвичайно різноманітний рослинний та тваринний світ, - каже науковий співробітник відділу пам’яток історії, археології та природи Національного заповідника «Хортиця» Анатолій Волков.

“Ой Січ - мати, ой Січ - мати, а Великий Луг - батько.

Гей, що в Лузі добре заробити, те у Січі пропити”, – співали козаки.

Рештки залізничних мостів 1944 року з’явилися через спад води в Запоріжжі. Фото: facebook.com/n.z.hortica

Природна фортифікація

Коли почали заповнювати чашу Каховського водосховища, під воду разом із Великим Лугом пішло п’ять козацьких Січей і одна частково – Кам’янська. Її залишки та вціліла Олешківська дозволяють уявити, що б ми побачили, якби перенеслися на 70 років назад.

- Це збудовані козаками земляні вали та рови, залишки куренів, хрести на кладовищах, - каже Анатолій Волков. – Але зараз (після спаду води. – Ред.) ми такого не побачимо. Буде замулене дно, пісок та річкові нанесення. Назовні можуть проступати частково кам’яні або більш пізні металеві об’єкти, фундаменти якихось будівель. Через падіння рівня води в Дніпрі ми зараз спостерігаємо, як виринають залишки тимчасових дерев’яних мостів 1944 року, які пролягали південною частиною Хортиці.

Затоплені козацькі Січі, за словами історика, будувалися за схожими планами.

- Всередині обов’язково споруджувалася церква Богородиці. Зводилися курені для війська, для кошового, старшин, писаря. Все це обносилося частоколом, робилися охоронні укріплення. Біля кожного куреня формувалися свої кладовища.

“...в Лузі добре заробити” – це про те, що саме з цієї місцини козаки починали свої великі походи і тут влаштовували засідки на турецькі військові кораблі. Лабіринти плавень Великого Лугу, високі густі очерети, лісові хащі забезпечували воякам надійну природну фортифікацію.

Нова Січ, 1734—1775 роки. Реконструкція В. Ленченка. Джерело: uk.wikipedia.org

Шехр-аль-Джедід

У 1953 році експедиція Інституту археології АН УРСР поспіхом проводила розкопки в урочищі Великі Кучугури. Археологи знайшли слід старовинного міста площею у 10 гектарів – залишки мечеті, будинку, схожого на палац правителя, бані. Дещо далі стояли на підвищенні рештки великих будівель. Роботи довелося припинити, бо у Каховську чашу полилася вода, вимиваючи шматки кераміки, монетки, фрагменти прикрас...

Скільки цінної інформації поховало під собою рукотворне море, зараз не скаже ніхто. Історики впевнені, що у XIV столітті в урочищі Великі Кучугури жило та вирувало золотоординске місто Шехр-аль-Джедід, яке на території сучасної України поступалося масштабами тільки кримській Кафі.

У XIV ж таки столітті військовий діяч Мамай Алаш Кият (до речі, пращур українського шляхетського роду Глинських) вчинив заколот і проголосив себе ханом Золотої Орди. А Шехр-аль-Джедід обрав місцем своєї ставки.

На чолі свого війська Мамай Алаш Кият здійснив багато походів проти своїх ворогів-золотоординців та москви. За однією з версій, саме він може бути прототипом легендарного українського козака Мамая.

- Ми зараз маємо величезну екологічну катастрофу, але для археологів відкриваються можливості дослідити історичні місця, які були 70 років вкриті водою. Крім Січей, де, напевно, збереглося багато раритетів козацької доби, та “столиці Мамая”, це багато інших старовинних поселень та курганів, - констатує Анатолій Волков.

Залишки турецької фортеці Кизи-Кермен у м. Бериславі були затоплені водосховищем. Фото: mistaua.com

Держава Германаріха

Історик та письменник Олексій Паталах з Херсона розповідає про один цікавий об’єкт, де як мінімум треба шукати відповідь на питання - “так” чи “ні.” Йдеться про таємниче місто Данарштадт, або Данпарстад, - столицю держави остготського короля Германаріха, який у IV столітті підкорив остготські та вестготські племена на Північному Причорномор'ї.

- Йдеться про Бериславске поселення та могильники, де збереглися рештки споруд так званої Черняхівської культури, - розповідає Олексій Паталах. - Цей об’єкт досліджував у 1952 році археолог Нізин, але розголосу цьому факту не надавали, бо недавно була Друга Світова війна, а давньогерманський епос, де згадується про готський город на Дніпрі, входив у навчальну програму Третього рейху. Єдиним, хто обмовився про знахідки біля Берислава решток храму та палацового комплексу, був археолог Михайло Брайчевський. Він вважав це слідами існування Данпарстаду.

За словами історика, Данпарстад німці шукали під Києвом.

- Але це було четверте століття, Київ тоді не був столичним містом, центр був на Херсонщині, де була хороша комунікація з Причорноморським регіоном. І люди селилися навіть не на місці сучасного Херсона, а на території Берислава.

Із цікавих археологічних об’єктів, які фактично не досліджувались за радянських часів, також стануть вивільнені від води турецькі фортеці Мустрит-Кермен на острові Денисенків (відколота повенями частина острова Тавань), Мубарек-Кермен та Іслам-Кермен, що ближче до Каховки.

- При комуністах цікавилися в основному скіфськими курганами, середньовічні пам’ятки досліджували мало. Особисто мені дід, а йому – прадід показували місце, де пішов під воду козацький зимівник та козацька церква. І людей, які зберегли від дідів-прадідів такі цінні свідчення, на Херсонщині багато, - впевнений Олексій Паталах.

Карта Запорозьких Січей у 1552—1775 роках. Джерело: uk.wikipedia.org

Затоплені Січі

• Томаківська Січ (орієнтовно 1540 - 1593 рр.) - перша на території Великого Лугу. Після невдалої спроби повстання у Лебедині сюди втік чигиринський сотник Богдан Хмельницький разом зі старшим сином Тимошем та 15 козаками. Зруйнована татарами.
• Базавлуцька Січ (1593–1638 рр.). Заснована на острові Базавлук, де до Дніпра впадали річки Чортомлик, Підпільна і Скарбна. З Базавлуку організовувалися найбільші морські походи запорожців, зокрема очолювані Петром Сагайдачним та Михайлом Дорошенком. Тут формувалося ядро козацько-селянських повстань під проводом Северина Наливайка та інших ватажків, чиї імена ввійшли в історію.
  Була розгромлена поляками, які перенесли Січ на Микитин Ріг, встановивши свій контроль.
• Микитинська Січ (1638–1652 рр.). Розташовувалася біля стародавньої переправи через Дніпро поблизу сучасного Нікополя. Звідси бере початок Визвольна війна середини XVII століття: тут Богдана Хмельницького обрали гетьманом, а 22 квітня 1648 року він повів козацький загін на бій з поляками.
  У 1652 році запорожці перенесли Січ з Микитиного Рогу на річку Чортомлик, де були вигідніші природні умови для оборони.
• Чортомлинська Січ (1652–1709 рр.). Оточена сімома річками, вона знаходилася на північній частині півострова, що не затоплювалась повінню. Відома як одна з найпотужніших споруд. Гучна слава Чортомлицької Січі поширились в часи Івана Сірка, який більше 15 разів обирався кошовим отаманом і здобув славу характерника (козака-чарівника) через свої неймовірні військові перемоги. Зокрема прославився розгромом 60-тисячного османсько-татарського війська, Кримським походом 1676 року, коли запорожці захопили і розбили ханську столицю Бахчисарай.
  В березні 1709 року Чортомлинська Січ підтримала позиції Івана Мазепи та шведського короля Карла ХІІ у боротьбі проти Московії, через що була знищена за наказом Петра I.
• Кам’янська Січ (1709 – 1711 рр., затоплена частково). Заснована в гирлі правого притоку Дніпра – річки Кам'янки запорожцями, які врятувалися після погрому Чортомлинської Січі на території Кримського ханства.
  За однією із версій, з Кам’янської Січі походить козацьке поселення в сучасних Олешках. 
• Нова, або Підпільненська, Січ (1734 – 1775 рр.). Створена після повернення війська Запорозького Низового під російський протекторат унаслідок підписання Лубенського договору. Розташовувалася на великому півострові, що омивався річкою Підпільною – притокою Дніпра.
  Звідси Запорозьке військо двічі вирушало на російсько-турецькі війни, а з гавані виходила флотилія на Чорноморсько-Дунайські експедиції.
  Через антиросійські настрої після закінчення російсько-турецької війни 1768 - 1774 років Москва направила на Січ велику армію. Прості запорожці звернулись до кошового отамана Петра Калнишевського за дозволом боронитися до загину. Однак заможні старшини радили здатися без бою. Врешті так і сталося.
  3 серпня 1775 року Катерина II видала маніфест, яким оголосила, «что нѣтъ теперь болѣе Сѣчи Запорожской въ политическомъ ея уродствѣ”.