Тіньова економіка: абсолютне зло чи порятунок під час війни
Проблем в українській економіці чимало – від щомісячного дефіциту бюджету у 5 млрд доларів до прогнозів експертів щодо падіння ВВП за підсумками року вдвічі. За таких умов питання «хто винен?» вже не здається актуальним, і на передній план виходить друге споконвічне питання – «що робити?».
У влади, здається, відповідь готова – «звести нанівець» тіньову економіку. На перший погляд, все просто і логічно: якщо всі платитимуть податки, грошей у бюджеті побільшає, отже, і на зарплати військовим вистачить, і на соцвиплати, і на пенсії. Але, на жаль, так не працює. З одного боку, тіньова економіка в українських реаліях – неначе чудовисько з кількома головами: щойно відрубаєш одну, одразу виростають дві нові. З іншого боку, кажуть економісти, саме «тінь» допомогла українцям пережити коронакризу, а тепер допомагає пережити війну.
Була, є і буде...
Про те, що Україні слід повернутися до довоєнного оподаткування та активніше боротися з тіньовою економікою, головні чиновники країни говорять дедалі частіше. Минулого тижня про те, що в Україні не має бути тіньової економіки, сказав і президент Володимир Зеленський.
За словами президента, нам уже настав час звикнути до фундаментальної деталі: у суспільстві можуть бути лише дві частини - та, що захищає нашу незалежність, і та, що працює на те, щоб забезпечити цей захист. І це не питання тієї чи іншої економічної доктрини, не питання тієї чи іншої політичної позиції. Ми просто не можемо собі дозволити, щоб у країні залишалася тіньова частина економічного життя.
Головним ідеологом президентського посилу багато економістів вважають голову податкового комітету ВР Данила Гетьманцева, який спить і бачить посилення податкової політики. Хоча аналітик Олексій Кущ вірить у краще та вважає, що президент Зеленський не мав на увазі термінове знищення тіньової економіки, а говорив про те, що зараз не час для вузькоегоістичних інтересів компаній, які вони відстоюють за допомогою податкової оптимізації.
- Коли країна воює, у неї справді мають бути два фронти – військовий та економічний, і це правильно, - зазначив експерт у розмові з «КП в Україні». – Але річ у тім, що питання тіньової економіки не пов'язане з війною – воно набагато ширше. "Тінь" у нас була до війни, є зараз і буде після. Так, під час війни держава має особливо протидіяти ухилянню від сплати податків та спекуляцій, але після війни «тіньові» проблеми нікуди не подінуться. Водночас адміністративні дії стануть менш ефективними і будуть все менш підтримуваними суспільством.
Вийти «у нуль» поки що не вийшло ні в кого
Олексій Кущ погоджується з тим, що для перемоги потрібно створювати внутрішній трудовий фронт, як це, наприклад, робили американці під час Другої світової війни. І хоча їм було простіше, оскільки на території США не точилися бойові дії, концепція зрозуміла. А от щодо зведення «тіні» до мінімуму, простих рішень тут не буде.
Річ у тім, пояснює економіст, що тіньова економіка має передумови, при існуванні яких позбутися її не вдасться.
По-перше, це неоднорідні умови оподаткування, коли одні платять за повною програмою, інші користуються пільгами. Ті, які мають сплачувати податки на повну, намагаються піти у «тінь». А чим більше бізнесів і людей йдуть у «тінь», тим більше навантаження лягає на плечі тих, хто залишився працювати «по-білому». Відповідно, чим сильніший податковий тиск, тим більше компаній намагаються піти у «тінь».
По-друге, це регуляторний тиск та рівень монополізації. В умовах монополізованої економіки менші бізнеси йдуть у «тінь», щоб мінімізувати податки та не програти монополіям на ринку.
– Відповідно, перші дії для мінімізації «тіні» – це демонополізація та дерегуляція (тобто спрощення регуляторних процедур) – тобто те, про що економісти говорять роками, – резюмував Кущ. – Є така закономірність: чим більший рівень довіри до інституцій і чим менший регуляторний тиск, тим нижча частка тіньової економіки.
Водночас потрібно не підвищувати податки, а створити стартову рівноважну точку оподаткування. Причому починати треба з мінімальних позицій, а потім поступово йти нагору. Тільки так ми зможемо вийти на рівень тіньової економіки 10-15%, як у розвинених європейських країнах. В Україні, за різними оцінками, частка тіньової економіки до війни становила від 30 до 50%.
Як бачимо, економісти навіть не мріють про те, що частка «тіні» у найсприятливішому випадку скоротиться до нуля. І на те є свої причини.
Тіньова економіка є у всіх країнах, а спроби її повністю знищити призводять до мікрокриз. Зокрема, Олексій Кущ наводить приклад Франції, де «тінь» вирішили повністю знищити шляхом регулювання ринку праці. В результаті витрати роботодавців на податки різко зросли, і на ринку праці почалася жорстка криза, яку намагалися гасити за рахунок припливу мігрантів. Це, у свою чергу, призвело до мігрантської кризи – тобто спрацював ефект доміно.
Розбираємось з "тінню"
Цікаво, що думки щодо того, що можна вважати «тінню», розходяться навіть у спеціалістів. Так, економіст Владислав Банков вважає, що тіньова економіка – це доходи корумпованих чиновників, продажних суддів, торговців наркотиками, сутенерів. А ось назвати «тіньовим» нерегульований сегмент економіки - це просто спроба «господарів», що прокралися, розчинитися в масі громадян, яких держава поставила своїми регуляціями за межу виживання.
Експерт переконаний: не можна ставити в один ряд генерала СБУ, який попався на кордоні з готівкою та коштовностями у сумі на 150 річних посадових окладів, та гастарбайтера, який намагався виїхати за 3 тис. доларів, бо треба працювати та годувати сім'ю.
Водночас Олексій Кущ зазначає, що згідно з європейською класифікацією корупція в тіньову економіку не входить.
До неї входить, по-перше, "сіра" економіка, де бізнес приховує частину своїх доходів.
По-друге, незаконні операції – від виробництва алкоголю без ліцензії до нелегальних видів бізнесу (торгівля зброєю, наркотиками, людьми).
По-третє, це самозабезпечення домогосподарств, які забезпечують себе, скажімо, продуктами, а надлишки продають на ринку.
- Дивлячись на ці три опції, ми бачимо, куди можна і потрібно спрямувати боротьбу з "тінню", - каже економіст. - Боротися із домогосподарствами контрпродуктивно, чіпати їх не варто. Легалізація торгівлі наркотиками та людьми не буде прийнята суспільством. Залишається легалізація виробництва вина та пива (тобто завдання – зробити отримання ліцензії відносно недорогим та нескладним) та оптимізація оподаткування у великому бізнесі, щоб йому було простіше та вигідніше сплачувати податки, ніж ухилятися.
Порятунок під час війни
Є і ще один важливий момент, який говорить на користь того, що позбавлятися «тіні» під час війни – не найкращий час. Справа в тому, що тіньова економіка допомагає людям виживати у непрості часи.
– Тіньова економіка завжди служить подушкою безпеки у будь-яку кризу, і, звичайно, зараз вона допомагає населенню вижити, – зазначив у розмові з «КП в Україні» аналітик Данило Монін. - Наявність робочих місць у тіньовій економіці в період війни – це набагато краще, ніж відсутність робочих місць взагалі і життя на подачках держави, яка і так грошей не має.
Упевнений, що недоотриманих податків буде менше, ніж державі довелося б витратити на виплату допомоги тим, хто залишився без коштів на існування.
Щодо спроб перемогти тіньову економіку адміністративними методами, то, продовжує аналітик, вони не спрацюють. Більше того: такі спроби можуть призвести до жорсткого опору.
- Хочете подолати тіньову економіку - знижуйте податки, щоб люди могли працювати "по-білому", - каже Монін.
Олексій Кущ погоджується: адміністративними методами детенізація не досягається, оскільки це дуже складний процес. Нині в Україні працює модель мобілізаційної економіки, яка передбачає величезну роль держави, і це об'єктивно. Але після війни ситуація буде іншою, і найкраще, що зможе зробити Україна, – це створити кластерну модель економіки, щоб забезпечити зростання не на 2-3%, а на рівні 5-7%. Кластери можуть бути різними – енергетичний, транспортний, фармацевтичний, біотехнологічний, нафтохімічний. В ідеалі їх має бути 10-15. Ідея в тому, щоб переорієнтувати внутрішнє споживання на свій внутрішній продукт, займаючись здоровим протекціонізмом по відношенню до вітчизняного виробника. Тобто купувати львівські трамваї, а не польські, використовувати свою сільгосптехніку, а не білоруську.
У мирний час Україні потрібні не такі робочі місця, коли інженери розбирають завали та підносять щебінь, а такі, щоб фахівці працювали у реальному секторі виробництва та справді піднімали економіку.
