Законодавчі зміни на ринку праці на період війни не пройшли для українців безвісти. Одні скаржаться на скорочення зарплат, інші – на відсутність вихідних та відпусток, а треті – навпаки, на те, що їх відправляють у відпустку мало не насильно. І при цьому три чверті опитаних українців абсолютно не впевнені у збереженні свого прибутку навіть найближчим часом.
Контора моєї подруги не має жодного відношення ні до армії, ні до війни, але ще в перші дні війни начальник гордо оголосив: їхній внесок у перемогу полягає в тому, щоб бути «завжди у строю». Виявляється це в тому, що в п'ятницю о 6 годині вечора шеф може доручити до неділі скласти звіти або таблиці, сформувати запити, розробити опитувальник або щось таке.
– Безглуздість цих завдань на вихідні просто вбиває, – каже подруга. – На мій погляд, у них немає не лише жодної терміновості, а навіть потреби. Але ми змушені миритися з цим самодурством шефа, бо, хоч як це дивно, нам продовжують платити зарплату. Щоправда, не в колишньому обсязі, а на 25% менше, але на сьогодні це вже непогано.
На 25% менше – це справді непогано, бо іншій подрузі зарплату урізали вдвічі. Та ще й відпустку пообіцяли лише після війни.
- Начальник каже – яка відпустка, куди ви поїдете? – бідкається Марина. – Але якщо йому нема куди їхати, це не означає, що й усім іншим теж. У мене дочка з онуком у Відні, майже три місяці їх не бачила, скучила шалено! Мені потрібні ці три тижні, і я не втрачаю надії, що я їх отримаю.
Аліна, яка працює в банку, має протилежну проблему: її відправляють у відпустку примусово.
– Коли у січні складали графіки відпусток, я собі відзначила літню відпустку з 20 червня, – каже Аліна. – І ось зараз мене змушують писати заяву на відпустку саме в ці дати, бо графік має дотримуватися. Нічого, що з того часу щось змінилося в житті та в країні? Мені зараз відпустка не потрібна: син і чоловік в армії, мені нікуди їхати, нема з ким і немає настрою навіть виїхати за місто до друзів на дачу. Пробувала перенести на «після війни», але у відділі кадрів непохитні. Кажуть, що після війни всі захочуть у відпустку, а хто працюватиме тоді?
Як ми вже писали раніше, 15 березня 2022 року парламент ухвалив закон №7160 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». У тексті документа прямо зазначено, що на період дії воєнного стану запроваджуються обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина, передбачених статтею 43 (право на працю) Конституції України. Зокрема, під час війни розширюються права роботодавця: тепер співробітнику можна урізати чи взагалі не платити зарплату, а то й зовсім звільнити.
Зрозуміло, що така законодавча зміна не пройшла на ринку праці безслідно.
Наприклад, у той час як українські компанії озвучують, що в умовах війни одним із головних завдань для них є утримання та підтримка чинних працівників, аналітика кадрового порталу grc.ua показує: більшість працюючих підприємств та організацій не мають можливості платити працівникам зарплати на довоєнному рівні. Та й новим співробітникам, яких наймають компанії, пропонують зарплати нижчі, ніж це було до війни.
- Середня заробітна плата у відкритих вакансіях у квітні була на 10% нижчою порівняно з довоєнним рівнем, - констатувала керівник експертно-аналітичного центру кадрового порталу grc.ua Руслана Березовська. – У травні у більшості професійних сфер продовжується зниження заробітних плат. Найменші зарплати пропонують у сфері безпеки (9200 грн), туризм, готелі, ресторани (9500 грн), початок кар'єри, студенти (10300 грн).
За словами експерта, зниження середньої зарплати спостерігається майже у всіх професійних сферах. За винятком кількох профсфер, падіння медіанної зарплати у травні становило від 9 до 58%.
Як показало опитування Gradus Research, проведене 23 травня, мають роботу і працюють сьогодні трохи більше третини опитаних українців (36%). Стільки ж люди кажуть, що вони не працевлаштовані. При цьому кожен четвертий офіційно має роботу, але на практиці вони з тих чи інших причин не працюють.
Не менш сумна ситуація складається і із зарплатою. Троє з десяти зарплату не отримують, але й у 70%, що залишилися, все не так просто. З них лише кожен четвертий упевнений у тому, що отримуватиме зарплату й надалі, а решта такої впевненості не має.
- Шеф двічі на тиждень зітхає і сумно повідомляє, що скоро платити зарплату буде нема чим, - каже киянка Ганна. – Можливо, він вважає, що, попереджаючи нас, робить краще щось із серії «попереджений – значить, озброєний». Насправді «озброюватися» нам нема чим, моя зарплата – це єдине джерело доходу в нашій сім'ї. Тому все, чого досягає шеф своїми зітханнями - це четвертий місяць додає мені стресу, якого в мене і так вище голови.
На жаль, перспективи українського ринку праці на сьогодні безрадісні. За словами аналітика компанії "Центр біржових технологій" Максима Орищака, ринок праці продовжить стагнувати.
– Заробити на життя можна буде, насамперед, створюючи власне невелике виробництво та займаючись продажем товарів для базових потреб людини, – вважає Орищак. - Зараз країна живе у період, коли більшості на високі прибутки розраховувати не варто. А щоб бути працевлаштованим, багатьом знадобиться або перекваліфікація, або готовність працювати за мінімальні гроші.
На думку Максима Орищака, держава у цій ситуації може допомогти лише завершенням війни та переходом до відновлення країни. Щойно війна закінчиться і люди повернуться до спокійного життя, почне відновлюватися бізнес-активність компаній та зростатиме споживча активність населення.
- Дохід населення в умовах війни падатиме, а відсутність палива в країні цілком може призвести до транспортного колапсу і, як наслідок, зупинки звичних робочих процесів. Транспортні компанії, таксі, послуги доставки товарів, ринки, пошта працюватимуть на 5-15% своєї звичної потужності лише через неможливість пересування звичними темпами. А це веде до падіння прибутковості компаній та втрати робочих місць.
Водночас, аналітик Олексій Кущ вважає, що для того, щоб зробити кроки для зростання трудової зайнятості, чекати кінця війни не варто. І перше, що потрібно зробити уряду, – це створювати робочі місця хоча б на мінімальній зарплаті 6500 грн.
– Останнім часом ми лише й чуємо про те, що роботи в країні немає, але вона є, – каже експерт. - Трудовий фронт дуже великий, його просто ніхто не охоплює. Наприклад, у будь-якому місті, де йшли бойові дії, потрібні люди, щоби розчищати вулиці, щось ремонтувати, перевозити вантажі, є велика потреба у соціальних працівниках. Крім того, потрібно максимально залучати малий та середній бізнес для виконання держзамовлень – наприклад, плетіння маскувальних сіток, пошиття військової форми. Зараз багато з перерахованого закривається за рахунок волонтерів, а потрібно, щоб держава створювала у цих сегментах робочі місця та платила за цю роботу.
ДО РЕЧІ