28501
0
24 квiтня
Завантажити ще

Козак Сіромаха – про традиції у родині, значення імені, соцмережі, дітей та «Євробачення»

Козак Сіромаха – про традиції у родині, значення імені, соцмережі, дітей та «Євробачення»
Фото: Instagram.com/denys.ganba.photography

«Подивись, який чудовий світ, різнокольоровий», - співає у своїй новій пісні Козак Сіромаха (справжнє ім’я Олександр Люббоженко). У соцмережах артист часто говорить про те, що без правильного настрою, пісні, добра, любові та гумору України не існує.

КP.UA поговорила з Козаком Сіромахою про те, як сьогодні бачити світ різнокольоровим, які різдвяно-новорічні традиції шанують у його родині, козацьке життя, виховання синів, дружину та любов.

У моїй родині шанують свято вогню

- Олександре, ви яке свято більше любите в родині – Різдво чи Новий рік? Раніше українці зустрічали прихід нового року після Різдва, і ті традиції відрізняються від радянських із шампанським і олів’є.

- Думаю, що Різдво. Новий рік для мене – то весна після зустрічі Коляди. Це прояв світла, коли сонечко починає збільшувати свій оберт. Різдво – більш духовне свято, що допомагає задуматися про щось важливіше за повсякденні проблеми, тому його я люблю більше.

Радянських традицій святкування Нового року в нашій сім’ї немає, бо я з дитинства терпіти не міг новорічні пиятики, як і спілкування з людьми, що знаходяться під впливом алкоголю.

- Які у вас є святкові традиції?

- Для мене важлива традиція – це змога зробити подарунок дітям. Ялинки у нас вдома зазвичай немає, але я приношу додому жито, і ми робимо дідухи, бо це символ багатства і процвітання. Але для мене важливо, аби діти ставили питання про все, були допитливими, а не просто бездумно слідували традиціям минулих поколінь.

Загалом великі застілля – це не про нашу сім’ю. Зазвичай на Новий рік ми рано лягаємо спати, а подарунки відкриваємо вже 1 січня. Зустріч нового дня та сонце є моїм святом. Але загалом я не проти новорічних свят, одного разу я навіть грав Діда Мороза (сміється). Ще буває так, що у цей день я виступаю десь як артист.

На Січі не святкували ці свята, як ми святкуємо зараз. Якщо у козака не було жінки і хутора, то жив він аскетично в землянці або у зимівнику. Багато відомих нам козаків намагались навіть мандрувати в теплі краї, коли тут була зима, бо взимку навіть вороги не смикалися воювати. Первісні козаки казали, що зима і холод – це стан невігластва, і що у цей час людина має духовно не загубитися до весни. Тож Новий рік для мене - то насамперед настання весни.

- Чи є інші народні свята протягом року, які шануєте?

- У дитинстві ми святкували Купала, це дохристиянське свято. Розпалювали велике багаття на 10-15 метрів, ставили древку зі смерек, стрибали через вогонь з піснями. Далі хлопці намагались повеселитись та побешкетувати: йшли та знімали хвіртки і лави у дівчат біля будинків та ховали їх. Сміялись, коли господарі бігали і шукали їх, а зрання чули лайку та сварки дорослих, і тим дуже тішились, як пластуни-партизани (сміється).

А взагалі в моїй родині шанують свято вогню. Це давнє-предавнє свято, йому понад 5 тисяч років, і святкується воно зазвичай у час переходу в зиму, тобто приблизно з середини жовтня до листопада. Воно походить з тих часів, коли люди шанували слов'янські традиції. Цілий місяць ми всією родиною запалюємо маслоскибчики (це смолоскипи, у родині козака їх роблять маленькими, а в якості горючої речовини беруть не смолу, а топлене масло, ще їх називають гнотиками. - Авт.), співаємо разом пісні та наповнюємося на зиму енергією щастя і радості. Це улюблений час усієї нашої сім’ї.

Ненависть – почуття неймовірно деструктивне

- У багатьох нині немає відчуття свята, хтось взагалі забороняє собі щось святкувати. Ви що скажете – святкування на часі?

- Святкувати треба, бо свято від слова «святість». З алкоголем і гучними вечірками це не має нічого спільного. На мою думку, у часи СРСР у нас забрали культуру святкування, притаманну українцям, а натомість зробили з нас осіб, для яких ці свята – привід напитися алкоголю та наїстися на кілька днів наперед. Свято – це відпочинок розуму та душі. Головне, робити це у правильному умонастрої, і тоді це точно завжди буде на часі.

- Вам що допомагає не впадати у відчай, не зневіритися?

- Знання, сила духу та Господь, який проявляється у серці. Який мене ніколи не підводить та дає сили не втрачати надію.

- Ви вчите жити без ненависті і часто пишете про любов як основу життя. Як це зараз можливо? Невже у вас немає ненависті до росіян?

- Багато з нас неправильно розуміють слово «любов», сприймають її як потяг до когось. Любов – це життя, взаємообмін та енергія, на якій тримається весь світ. Саме про це я і співаю у своїй новій пісні «Світ різнокольоровий» - про любов як прояв духовного, щось таке, без чого жодне матеріальне не буде мати ніякого значення.

До росіян я ставлюсь як до дітей, що забрехались, або як до хворих. Треба завжди пам’ятати, що ненавистю ми тільки підживлюємо своїх ворогів, а людина, яка знаходиться на рівні любові, навіть в бою творить чудеса. Наші українські воїни підживлюються не ненавистю, а першочергово любов’ю до своєї рідної землі, і саме за це і воюють.

Наша мова, наприклад, це також прояв любові, вона сповнена божественної енергії. Я з впевненістю можу сказати, що у мені немає ненависті. 20 років тому, наприклад, вона була присутня, бо всередині мене існувала також ненависть до самого себе. Це почуття неймовірно деструктивне.

«Щоб стати козаком, людина має померти та заново народитись, так би мовити у новій якості», - говорить Козак Сіромаха. Фото: Instagram.com/denys.ganba.photography

«Щоб стати козаком, людина має померти та заново народитись, так би мовити у новій якості», - говорить Козак Сіромаха. Фото: Instagram.com/denys.ganba.photography

Бути артистом для мене важче, аніж бути козаком

- До речі, коли до вас звертаються, як вам подобається – Олександр чи Козак Сіромаха?

- По-різному, залежить від того, як людям звично і зручно. Також існує ще одне ім'я, яке мені дав мій вчитель, воно для мене сакральне. У родині до мене звертаються саме цим духовним сакральним іменем, і друзі мої теж. Але воно тільки для близьких людей.

- Чому Сіромаха?

- Це питання скоріше до козаків, які мене так назвали ще в 2011 році. Я не міг опиратись козацькому братерству, хоча й моїй матері це ім’я, наприклад, не подобалося.

- Іван Клименко, співзасновник лейбла ENKO, розповідав, що, коли намагався вас розшукати, це було не так вже й легко, адже у вас не було мобільного телефона. Тепер, я так розумію, ви вже козак зі смартфоном?

- Так, раніше я жив без зв'язку, але зараз користуюсь телефоном кожного дня. Я не фанатик і ні від чого в житті не відмовляюсь просто так. Усе, що йде на служіння во благо, не є для мене чужим. Коли я з телефоном, то комфортніше насамперед команді, яка зі мною співпрацює, бо вони без проблем можуть мене знайти та зв’язатися. Але раніше друзі могли розшукати мене і без телефона.

Чи довелося звикати? Так, трошки прийшлось переналаштуватись, як і з будь-якою новою технікою. Для мене телефон – це побутова річ як унітаз або зубна щітка, я не виводжу це в культ.

- А чим вас зацікавив Іван, коли запропонував вам стати артистом лейбла?

- Це без перебільшень дуже довга історія. Можливо, ця зустріч була для мене доленосною.

Спочатку він зацікавив мене тим, що він веган, і мені стало цікаво, на якій енергії він працює. Ми довго, майже цілий день розмовляли, я грав свої байки, були присутні мої джури. Я відчув його щирість, побачив правдивість, і серце підказало, що я маю дати шанс цій людині. Я нічого від нього не очікував, це була цікава співпраця з гарними людьми, побудована на нашій синергії.

- Ви стали артистом лейбла ENKO, у вас з’явився мобільний, ви пишете дописи у соцмережах, знімаєтеся у кліпах. Ви вже стали частиною нашого шоу-бізнесу. Така соціалізація не набридає – як людині, яка вела аскетичний спосіб життя? Адже колись ви говорили, що участь у «Голосі країни» була для вас тягарем.

- Бути артистом для мене важче, аніж бути козаком, але у цій професії також багато аскетизму.

Головне – залишатися людиною, а також гармонія у всьому, тоді така соціалізація точно не набридне. Соцмережі та телефон – то зв'язок, у сучасному світі ми маємо комунікувати, і від цього нікуди не дітися. А до зйомок і виступів я почав звикати навіть не з «Голосу країни», а ще набагато раніше. Так, старт і зміни – це завжди важко, але головне - пристосуватися і знайти у цьому ту саму «любов», яка буде підживлювати і давати сили рухатись далі.

Хочу, аби моя енергія доходила до людей

- У листопаді у вас були великі концерти у Харкові, Дніпрі, Запоріжжі, Миколаєві, Києві. Вам сподобалося?

- Знову ж таки, для мене це не є чимось новим, бо на сцені я з 1996 року. Для мене великі зали або участь у фестивалях не відкриття, а змога прокачувати енергію, взаємодіяти з глядачами. Моє завдання - це максимально якісно робити свою роботу.

На сцені я наче вхожу в транс, це особливий для мене стан, і він ніяк не пов'язаний з токсичними речовинами. Я хочу, аби моя енергія доходила до людей, щоб вони проявляли емоції та отримували радість. Сподіваюся, мені це вдається.

- Цікаво, чому своє сценічне ім’я ви пишете латинкою, як і більшість наших артистів, а не українською мовою?

- Ім'я ми пишемо згідно з обставинами. Для нас це не принциповий момент, але так зрозуміліше для іноземних слухачів. Якщо буде треба, то будемо писати й японською (посміхається).

- Минулого року ви брали участь у відборі на «Євробачення». Цього року не хотіли спробувати знову? Чи це вже закрита тема?

- Цього року ми також подавалися спільно з Гордієм Старухом, але, на жаль, не потрапили у шортлист. Але я переконаний: все, що має відбутися, відбудеться у потрібний час та у потрібному місці. Тож ідемо вперед до нових досягнень і перемог!

Козак Сіромаха співає для військових у складі «Культурного десанту». Фото: Instagram.com/culturalforces.military/

Козак Сіромаха співає для військових у складі «Культурного десанту». Фото: Instagram.com/culturalforces.military/

Козацтво – то паралельний світ

- Якщо відмотати життя назад, ви ж не змалечку були козаком. Чому обрали для себе такий шлях?

- Цей шлях – моя доля. Для мене головне, щоб був задоволений мій вчитель та Господь. Така, значить, була воля Вишнього.

- Щоб називати себе козаком, через що повинна пройти людина?

- Щоб стати козаком, людина має померти та заново народитись, так би мовити, у новій якості. Сповнена принципів та відповідальності перед людьми, родом та Господом Богом. Щоб стати козаком, треба зустріти іншого козака чи людину, яка вже пройшла цей шлях.

Можу привести тут у приклад вогонь і залізо. Якщо залізний прут покласти у вогонь і тримати довго, то він буде мати червоний розпечений колір. А якщо цей прут потім піднести до дерева, то воно загориться. У цій аналогії вчитель – це вогонь, а ми – холодне залізо, яке завдяки співпраці з вчителем отримує одну з його якостей - тепло.

- У вас троє синів. Які у них захоплення? Скільки їм?

- Як у казці - всі різні, у кожного свій характер. Бо наше життя сповнене різнобарв'я, так набагато цікавіше. Кожен шукає себе, кожен проходить свій шлях.

Імена і вік синів не афішую, особисту інформацію про дітей поки що вирішив залишати за завісою.

- Ви виховуєте дітей за давніми традиціями. Що це за традиції? Вони ніколи не казали вам, що хочуть мати такі ж блага цивілізації, як і їхні однолітки? Приміром, сучасні смартфони?

- Їм ці давні традиції часом дуже важко зрозуміти, бо життя зараз техногенне. Козацтво – то паралельний світ. Але життя покаже, як воно буде надалі. Я їх навчаю молитвам, володінню шаблею, а коли є змога, то ми вивчаємо культуру тілоруху, тобто танцювальні рухи. Усе у формі гри, аби їх не перенавантажити. Тоді це сприймається легше.

Звичайно, вони також просять ті самі сучасні телефони, як і всі інші діти. Але ми максимально намагаємось відтягнути це до моменту, коли у дітей вже є якась відповідальність.

- Хочуть бути козаками, як ви?

- Діти зазвичай не хочуть бути тими, ким є батьки. Наше завдання – максимально їх підвести, аби вони були гарними людьми. Козак може бути і артистом, і лікарем, і ким завгодно, тож життя покаже. Для цього, на мою думку, також треба, аби козацтво було більш масово розвиненим.

- Ваша дружина Лейла чим займається?

- Вона мати, берегиня та дуже творча людина з багатьма талантами. Вона і гарна артистка, і акторка, і флористка, але поки усе це нехай залишиться для вас сюрпризом на майбутнє (посміхається).

- Ви казали, що не можете брати більше, ніж вам потрібно. А що вам потрібно для життя?

- Головне, що є земля, вода з криниці, піч та дах над головою. Треба буде більше – проявиться. У свої новій пісні («Світ різнокольоровий». – Авт.) я теж про це співаю: що внутрішнє важливіше за все, а зовнішнє та матеріальне має бути во благо внутрішньому.

Артист каже, що головне для нього - земля, вода з криниці, піч та дах над головою. Фото: Instagram.com/denys.ganba.photography

Артист каже, що головне для нього - земля, вода з криниці, піч та дах над головою. Фото: Instagram.com/denys.ganba.photography

Ми жартуємо багато, але головне - не на низькі теми

- За вашими словами, справжній козак – це благородна людина з чудовим почуттям гумору. У вас чудове почуття гумору? Легко сприймаєте жарти? І самі часто жартуєте?

- Без жарту козаку смерть! Жарт – то повернення в дійсність з любов'ю. Ми жартуємо багато, але головне - не на низькі теми. Над собою часто жартую, і над людьми, в яких багато хейту, які мають агресивні настрої. Аби розрядити якось обстановку. Чорний гумор теж нормально сприймаю, як, наприклад, жарти про смерть.

А ще для мене найбільший жарт – то коли ми себе богами та пупами землі вважаємо, що ніби навколо нас крутиться всесвіт. Доволі смішно за таким спостерігати.

- Які шанси, що козацька культура буде більше у нас розвиватися і поширюватися? Чи є зацікавлення у молоді? І що потрібно – щоб зацікавити? Бо от дивишся - російська музика все одно вилазить на перші місця в чартах, російський серіал займає перші місця в запитах серед підлітків. Що може допомогти нам викорінити російське?

- Козацький прояв буде в Україні завжди, доки вона існуватиме. Козацтво – то яскравий слід в історії, але не єдиний, тож думаю, що треба розвивати все в гармонії та з любов'ю. Для цього потрібні велике дитяче бажання та божа ласка.

Аби викорінити російське, нам треба максимально зробити все для того, аби люди, які цікавляться сучасними технологіями та мистецтвом, були задіяні в зміні цього світу. Аби ігри були з гарним перекладом, аби було багато гарного українського кіно та мультфільмів, зокрема про історію і козацтво. Діти чіпляються за такі речі, тож треба включити весь наш творчий потенціал. Це виклик для нас, але це буде справжня перемога, коли ми це зробимо. Коли наші діти не захочуть слухати їхню музику, дивитись їхні серіали, розмовляти російською. Наша задача - це змінити, аби це було без агресії і ненав'язливо, все з любов'ю.

- Що побажаєте всім українцям?

- Залишатись людьми та не зупинятись на досягнутому. Усе в цьому житті належить Батьку Вишньому. У нього беремо, тож Йому дякуємо та Йому повертаємо усе. Слава Батьку Вишньому! Слава матері Землі! Слава Україні!