Худкерівник Київського ТЮГу Слава Жила: На всьому російському неможливо виховувати дітей, це зароджує неправильні речі
В середині травня колектив Київського Театру юного глядача вперше зібрався у рідних стінах. У малій залі, в декораціях вистави «Мене звати Пітер», яка стала останньою довоєнною прем’єрою, в декораціях минулого життя. І вирішили – будуть грати, бо не грати більше не можуть.
Ми поговорили з директором та художнім керівником ТЮГу, режисером та продюсером антреприз Славою Жилою про роботу театрів під час війни.
Не вистачає коштів навіть на зарплатню
- Славо, бачила анонси, отже, театр потроху оживає. Як справи?
- Оживає, хоча, по суті, виживає. Бюджетування київських театрів зменшилося більше ніж на 50 відсотків. Не вистачає навіть на зарплатню.
Проте вже почали роботу над новою виставою режисерки Валерії Федотової, яка ставила в Театрі на Подолі «Шинель» Гоголя та «Виродка» в Одеському театрі ім. Василька. Зараз вона робить у нас виставу «Благословіть звірів і дітей» за повістю Глендона Свортаута. Художник-постановник - Юрій Ілларіонов з Театру на Лівому березі, композитор - Юрій Бойко з Театру на Подолі.
Тут задіяна молодь – наші актори Театру юного глядача та запрошені актори. Так що працюємо. Думаю, у липні чи серпні вже зіграємо прем’єру. Маю на це надію.
- Але й зараз ви вже щось граєте.
- Будемо грати наші репертуарні вистави. Відкриваємося 19 червня виставою «Догоридригом». Наступною буде «Ти особливий» - 26 червня. Це розклад на червень. На липень будемо формувати новий.
- Ви уперше від початку війни зустрілися зі своїм колективом в середині травня. Якою була ця довгоочікувана зустріч?
- Вона була досить незвична. Ви, можливо, знаєте, ми зазнали втрат - наша Марійка Демочко відійшла від нас в інші світи, вона була однією з провідних актрис ТЮГу. Це велика втрата для нашого колективу. Тож почалася наша зустріч з хвилини мовчання. Говорили, чи все у всіх добре, чи всі живі, чи всі при здоров’ї. Частина нашого ТЮГу на фронті – наш режисер Артур Артіменьєв, актор Андрій Іванюк, голова монтувального цеху Ілля Бударін, столяр, охоронець. Завжди чекаємо від них якоїсь звісточки.
А коли вже зустрілися на початку червня, говорили про плани на майбутнє, заплановані вистави. Хочемо поставити «Цар Плаксій та Лоскотон» за Василем Симоненком, «Фарбований Лис» за Іваном Франком. Можливо, буде «Дон Кіхот», а можливо, й «Конотопська відьма». Зараз ведемо перемовини з режисерами. Може, домовимося, адже бюджетів фактично немає, проте ми намагаємося якось працювати.
Вистава «Називай мене Пітер» стала останньою довоєнною прем’єрою у Театрі юного глядача. Нині актори готують нову виставу «Благословіть звірів і дітей». Фото: Facebook.com/slavazhyla
Російські автори не змогли виховати достойне, цивілізоване суспільство
- Відмова від усього російського, а особливо від мови та культури, зараз в пріоритеті. В театрах буде теж так?
- Так, звичайно! Мій україномовний вектор був визначений вже давно, коли я ще працював у театрі «Актор». Ми вирішили більше не ставити вистави російською мовою. Наразі моя вистава «Вишневий сад» за Чеховим закрита. І поки не пройде якийсь певний період часу, поки, можливо, в цьому не буде якоїсь необхідності, ми не будемо поновлювати цю виставу. Звісно, це політична історія, і як ми бачимо, театр не може бути осторонь від політики. І це дуже важливо, як на мене. Тому ми відмовляємося від усіх російських авторів і навіть від класиків. Наразі це не актуально.
А що стосується мови – тут нема що й казати. Ми будемо спілкуватися і грати українською мовою. І я на зборах нашої трупи попросив всіх перейти в театрі на україномовний режим.
- І як?
- Мені здається, це нормальна історія. Тут немає нічого незвичайного. Ми дитячий україномовний театр, по-іншому, напевно, й бути не може.
- Чому, на вашу думку, російській культурі в нас не місце? Бо хтось, приміром, не розуміє, в чому винен той же Чехов?
- По-перше, ця культура виявилась безсилою. Ці автори не змогли виховати достойне, нормальне, адекватне, європейське, цивілізоване суспільство.
І оскільки, на мій погляд, у нашій країні не пройшла максимальна декомунізація і дерусифікація, тому зараз варто просто від них відмовитися і забути. Нині на всьому російському неможливо виховувати дітей, бо це зароджує певні неправильні речі. Такі, які ми мали змогу побачити під час військової російської агресії.
Безумовно, багато чого залежить ще й від суспільства, не лише від справ у державі чи її керівництва.
Але якщо жителі росії не змогли організуватися в громадянське суспільство - це їхні проблеми. Відповідно - і проблеми їхніх авторів, митців, які створювали цю культуру.
Ми раніше дуже тісно співпрацювали і привозили в Україну російські театри, а зараз вони приїжджають до окупованих територій, грають там свої вистави, тому це, як на мене, вже частина ідеології. А у зв’язку з тим, що це частина ідеології країни-ворога, не на часі грати російських авторів, адже це зовсім не вписується у наше життя.
Ну і просто всьому російському наразі не місце.
- Що особисто вам хочеться поставити? Які вистави будуть актуальними?
- У найближчому майбутньому, що логічно, буду концентруватися на дитячому контенті, на діалозі з дітьми, адже вони зараз потребують максимальної уваги. Також мрію поставити «Енеїду» Котляревського. Є в ній щось таке невловиме, українське. Уже працюю над цим проєктом. Це буде історія про сучасну Україну, яка становиться, про наше легендарне військо.
Слава Жила мріє поставити «Енеїду» Котляревського і вже працює над цим проєктом. Фото: Facebook.com/slavazhyla
Аби трупа себе і комфортно почувала, і була у формі, потрібна конкуренція
- Ви вже сказали, що дехто із ваших співробітників пішов на фронт. Думаю, дехто й виїхав - ті, у кого дітки. Чи знайшли їм заміну?
- Я взагалі вважаю, аби трупа себе і комфортно почувала, і була у формі, потрібна конкуренція. У нас є основний кістяк акторів, і періодично ми запрошуємо інших акторів з інших театрів. Приміром, у виставах «Мене звати Пітер» Давида Петросяна, «Легендах Бахчисарая» Ахтема Сеітаблаєва, англомовній The City Was There Алекса Боровенського грали актори з різних театрів, не лише з ТЮГу. Тому така колаборація з молоддю, іншими школами дуже необхідна для трупи, вона дає можливість зрозуміти іншу театральну мікрофлору.
- А гастролі нині можливі?
- Гастролей по Україні майже немає. Є частина театрів, які виїжджають за кордон, але це більше історії про якісь фестивалі, благодійні акції. Але це можливо, і маю надію, найближчим часом цей процес поновиться.
- Ви родом із Чернігова, ми знаємо, що пережило це місто. Як там ситуація?
- Я народився в Чернігові, але дитинство провів у Тернополі. Контактував із Андрієм Бакіровим, художнім керівником Чернігівського театру ім. Шевченка. Там дуже складна ситуація. І як далі бути, як покращити ситуацію - у мене навіть немає якихось думок на цю тему. Це питання до Міністерства культури, до місцевих відділів культури.
- Що потрібно робити державі, аби підтримати нашу культуру в цей час?
- Перш за все необхідна підтримка і діалог, аби він налагодився між театрами, культурними установами та владою. Поки владі не до цього, і це зрозуміло, бо йдуть бойові дії. І досі є актуальним питання евакуації і театрів, і музеїв, й інших культурних установ.
Дуже багато наших акторів, актрис, режисерів виїхали за кордон. І якби їх там згуртувала держава – було б дуже круто. Якщо поставити таку мету, думаю, культурні осередки Європи могли б прийняти наші театри. Держава мала б взяти на себе функцію менеджера цього процесу.
І, звісно, не різати бюджетні кошти. Адже коштів не вистачає навіть на те, щоб покривати зарплати, які й так невеликі. 60% відрізали від бюджетування. Крім того, такого потоку глядачів, як до війни, наразі немає і найближчим часом не буде, а отже, і продажі квитків зовсім невеликі. Але якщо театри перестануть функціонувати, актори - грати, потім відновити все буде дуже непросто.
- Але люди йдуть, проходила повз театр, бачила черги.
- Так, звісно. Однак це зовсім не те, як було раніше, до війни. Ми будемо дуже раді й вдячні тим, хто підтримає і нас, і, власне, себе і своїх дітей - адже, безумовно, театр має чарівну силу зцілювати.
Частина акторів ТЮГу на фронті, хтось займається волонтерством, а от актор театру Євген Супрун, відомий серед дітей як Капелюшник, розважав малечу, яка ховалася від вибухів у київському метро. Фото: Facebook.com/tugtheatre/
