Кохання під час війни: як зберегти відносини
Боротися з ворогом на передовій, піклуватися про близьких і допомагати біженцям на мирних територіях, витримувати труднощі адаптації за кордоном – все, до чого залучила нас війна, ми набагато легше переживаємо, якщо не самі. Війна загострила відчуття моменту «тут і зараз» та розуміння, що «завтра» може не бути, тільки збільшило цінність кохання та страх його втратити.
Чому ж із початком війни навіть у самих гармонійних відносинах стало виникати відчуття відчуженості, якоїсь замороженості та притупленості почуттів? Психологи пояснюють це насамперед захисною реакцією організму на небезпеку, коли на перший план виходять життєво важливі реакції та висока чутливість до звуків, запахів, зорових подразників. Інші почуття та емоції при цьому стають другорядними.
Відчуженість може виникати і на тлі різного ступеня залучення до того, що відбувається. Коли, наприклад, хтось у парі з головою пішов у волонтерство, тоді як партнер вважає, що більше користі країні принесе на своєму робочому місці.
- Розбіжність у цінностях, щодо вкладу кожного у перемогу, у розумінні, що зараз значуще, а що ні – це велика проблема, - каже психолог Ольга Кабицька. – Як і різне ставлення до війни, до існуючої небезпеки для життя, різна стійкість до стресів. З цього народжуються звинувачення або в товстошкірості та бездушності, або в істеричності та панікерстві, перехід на особистості – і безвихідь. Люди в парі залишаються віч-на-віч зі своїми переживаннями, і це критично для сім'ї. Різниця реакцій заважає поговорити і зрозуміти один одного, і на цьому тлі немає ні сил, ні бажання дбати про партнера, надавати йому увагу, бути опорою.
Дивитися в один бік
Руйнівними для відносин є нетерпимість, нездатність чи небажання внаслідок емоційного чи фізичного виснаження вибудовувати нормальну комунікацію, елементарна нестача ресурсу почуття.
Переоцінка цінностей, що відбулася, оголила те, чого ми не помічали в мирний час. І раптом виявилося, що те, що важливе для однієї людини, не має значення для іншої, і точки дотиків просто «посипалися», їх не стало.
А переконання та цінності виявилися настільки різними, що люди подивилися один на одного іншими очима, і те, що вони побачили, їм не сподобалося.
З іншого боку, багато хто тільки зараз усвідомив, наскільки «моя» людина, яка поруч. І це теж показала війна, точніше, загострення ставлення до цінностей життя. В умовах щоденної небезпеки, невизначеності та тривоги любов і розуміння того, що поруч твоя людина, створюють мікросвіт, який дає нам відчуття стабільності та контролю над ситуацією. А це те, що зараз дуже важливе, те, що дає сили боротися, допомагати іншим, працювати і просто вижити.
Як ми можемо підтримати кохання?
– Насамперед – розмовляти через «я», пояснюючи, що відчуває зараз кожен, – каже Ольга Кабицька. – Мати спільні плани – на завтра, у вихідні, на майбутнє. Триматися за звичні ритуали мирного життя, якщо така нагода є: похід до бабусі у неділю, прогулянка з дитиною у парку, спільний перегляд фільму у вихідний.
Якщо ви на мирній території, не забувати про мінімальну підтримку зовнішнього вигляду, адже якщо навіть вам зараз байдуже, як виглядати, не забувайте, що на вас дивиться і кохана людина. Імпульс відносинам надає і загальна залученість: у волонтерство, на допомогу армії чи біженцям, на будь-яку турботу про інших людей. Головне – дивитися в один бік.
Під час війни можна навіть зміцнити кохання та створити сім'ю. Фото: facebook.com/MNS.GOV.UA
Як зберегти кохання на відстані
Особливої підтримки кохання вимагає в умовах розлуки, в якій через війну опинилися мільйони сімей. Нестача слів любові, обіймів, підтримки загострює почуття самотності, через яку опускаються руки і в тих, хто залишився.
У жінок, які поїхали, відбувається переключення уваги: їм потрібно пристосовуватися до нових умов, займатися оформленням, влаштуванням дитини до школи, пошуком житла, налагодженням нових зв'язків та контактів. У чоловіків, що залишилися вдома, ніби нічого не змінюється, крім самотності, але найчастіше воно кидає їх у депресію і апатію.
- Щоб протистояти цьому і не зациклюватися на собі, потрібно також переключити увагу та подумати, що ти можеш зробити тепер для інших, чим бути корисним, кому допомогти, – пояснює психолог. - При цьому бути ефективним допомагає саме сім'я, нехай навіть вона зараз далеко. Але для цього потрібно підтримувати та берегти свої почуття всіма доступними способами.
- Регулярно телефонувати, бажано в один і той же час, створюючи своєрідний ритуал.
– Говоріть про все, що сталося за день, – радить Ольга Кабицька. – Що бачили, з ким зустрічалися, що дізналися. У деталях та по ролях розповідайте про дитину, обов'язково дайте можливість їй самій поговорити з татом. При цьому чоловік теж має розповідати про себе, і його життям потрібно цікавитись. Кохання – це і турбота, що виявляється у інтересі до того, що він їсть, як відпочиває, що відбувається в нього на роботі. - Використовувати в розмові ласкаві та ваші власні «кодові» слова, ніжні прізвиська, які нагадують про мирне життя, про ваше кохання, про те, що ви, як і раніше, разом.
- Говорити про свої почуття один до одного, не чинити опір раптовому імпульсу і бажанню послати просто смайлик, коротке «люблю», романтичну картинку або знайдену в телефоні стару фотографію – будь-який знак уваги.
- Влаштовувати по можливості відеопобачення, пити каву або вечеряти разом, використовуючи відеозв'язок. Це, до речі, і стимул стежити за собою, не показуючись коханій людині у «нетоварному» вигляді.
- Допомагають у розлуці якісь дрібниці – сувеніри чи подарунки, якими ви колись обмінювалися і які тепер нагадуватимуть про почуття та приємні моменти.
- Залучати до спілкування дітей, записувати з ними відео для тата, надсилати їх малюнки, фотографії, давати дитині можливість сам ійрозповісти про нових друзів або вивчені слова. Але при цьому обов'язково виділяти окремий час для двох.
- Говорити про те, що ми робитимемо після перемоги.
- Ніцше казав: «Той, хто знає НАВІЩО, подолає будь-яке ЯК». І треба планувати, вигадувати, «вибудовувати» майбутнє життя: чим займемося насамперед, куди поїдемо, як відновимо втрачене. - Слухати і чути один одного, давати можливість виплескувати емоції, страхи, тривогу, що накопичилися. Але пам'ятати і про самозбереження, і про те, що тому, хто очистився від негативу, завжди стає легше, а тому, хто прийняв це на себе - зовсім навпаки.
Головне у вимушеній розлуці – це зберегти довіру, віру зі своїми почуттями, повагу та турботу. Здатність просто послухати і сказати слова підтримки: я люблю тебе, ми впораємося, тому що ми разом, після ночі завжди настає день, наша розлука тимчасова, дякую, що ми в безпеці.
- Не потрібно загальних фраз на кшталт «все буде добре» чи знеособлено-втішних «не нервуй», - попереджає Ольга Кабицька. - У жодному разі не опускайтеся до прихованих закидів типу «тобі там добре говорити, коли нічого не загрожує». Не застосовуйте умовних способів «про раніше треба було думати» або «а от якби ти тоді…». Словами на відстані поранити набагато простіше, а усунути їхні негативні наслідки складніше.
[h5_tt class="orange_h5_title" text="ДО РЕЧІ""
Секс поверне психогігієну
Цей важливий аспект відносин у багатьох парах просто зник. Хтось сприйняв це як щось цілком природне, оскільки «не до того», хтось образився і причаївся, хтось просто не розуміє, чому так.
- Пояснюється це просто: багато хто зараз перебуває у стані гострого стресу, внаслідок якого наші надниркові залози виробляють кортизол, - каже психолог. - Цей гормон стресу, у свою чергу, пригнічує вироблення статевих гормонів – тестостерону та естрогену, а це знижує статевий потяг. Самою природою влаштовано, що у моменти небезпеки нашому організму не до продовження роду, всі його сили кинуті на те, щоби вижити. Тому не потрібно думати, що вас перестали кохати, якщо партнер не хоче сексу. Згадуємо про нашу різну стресостійкість, причина – в ній. Що ми можемо зробити у цій ситуації – знижувати рівень стресу. Для цього практикуємо дихальні вправи, налагоджуємо сон, скорочуємо читання та перегляд новин до двох разів – вранці та ввечері. Відмінно знижує кортизол будь-яка фізична активність - від їзди на велосипеді до копання грядок. Тобто дотримуємося психогігієни, наскільки це можливо.
