• Головна
• Шоу-біз

22 січня у проєкті СТБ «МастерШеф. Битва сезонів» найяскравіші учасники минулих років знову зійдуться на кухні шоу, щоб з’ясувати, хто ж із них найкращий: переможець сьомого сезону Пава, переможець першого сезону «МастерШеф. Професіонали» Паша Серветник, фіналістка п’ятого сезону Катерина Велика, фіналіст «МастерШеф. Професіонали-2» Олександр Цвігун та багато інших цікавих особистостей.

Оцінювати майстерність учасників будуть традиційно Ектор Хіменес-Браво, Ольга Мартиновська та  Володимир Ярославський.

З шеф-кухаром та суддею проєкту Ольгою Мартиновською ми поговорили і про те, що відбувається за лаштунками «МастерШеф. Битва сезонів», і про її стосунки з Володимиром Ярославським, і про великі особисті плани.

Потреба в порціях адреналіну є постійно

- Олю, зйомки «МастерШеф. Битва сезонів» уже закінчились? Хто з відомих глядачеві героїв вас вразив?

- Зйомки ще тривають. Не  знаю, як закінчиться сезон, але вже можу сказати: цей сезон - найулюбленіший з-поміж тих, що я дивилася як глядач і в яких брала участь як учасниця, фуд-продюсерка і суддя.

Ми - наче сім’я, яка свого часу розбіглася: хтось -  вчитися, хтось - робити кар’єру, а тепер зібралася на велике весілля. І всі вже інші, з новим досвідом, але при цьому з класним настроєм. Мені дуже подобається, як учасники усвідомлюють суть проєкту: що це не тільки конкурс, він ще й про людяність. Я бачу, як вони цінують шанс ще раз прожити ці емоції. Цікаво спостерігати, як вони кайфують і насолоджуються процесом конкурсів, зйомками, спілкуванням. 

Нашу критику вони вже не сприймають як «а дадуть чорний фартух чи не дадуть», наші слова розцінюють як невеличкі уроки, майстер-класи, які можуть їм допомогти у професійному житті. І роблять це з вдячністю. А ми у свою чергу ставимось до них як до рідних.

Важко буде прощатися. Чесно, я в захваті, не очікувала, що буде настільки круто.

- Складно робити вибір? У тому числі й фінальний? Чи вже маєте свого фаворита?

- Кожного разу по-різному. Бо якщо вже конкретно налажав, то не складно, все за заслугами. Так, як і у житті. А іноді стоїть такий вибір, що необхідно попрощатися й обрати гіршого, але серед кращих. Коли всі достойні та класні, доводиться вишукувати у страві найдрібніші недоліки. Просто умови проєкту такі, що потрібно обирати та з кимось прощатися. Тому, буває, вже й докопуємося до дрібниць. Але, з іншого боку, це приємно, бо обираємо не кращого з гірших, а кращих серед кращих.

Звісно, мені щоразу важко. Я все це пережила і знаю, як не хочеться звідси йти.

- Є хтось із вашого сезону?

- Так, Андрій Колесник, Рататуйчик ми його називали.

- А як це - знову зійтися на одній кухні, але Андрій знову у ролі учасника, а ви вже суддя?

- Я максимально відкрита, справедлива, об’єктивна. Все по-чесному, ми дорослі люди, немає жодної гри, обману, підлабузництва.

На початку було складніше оцінювати Сашка Білодіда. Він був учасником другого сезону, а в третьому, коли вже брала участь я, Білодід був нашим фуд-продюсером: проводив інструктажі, майстер-класи, вчив нас поводитися з технікою, був нашим наставником.

- Ви б стали разом із учасниками зараз на одній телекухні? Чи суперництво - вже пройдена тема?

- Я з дитинства займалася спортом, бо у мене тато фізрук. Тому потреба в змаганнях, порціях адреналіну є постійно. Я люблю конкурси, але на даному етапі, уже в статусі судді, я б не хотіла повертатися у змагання, конкуренцію саме на проєкті. Мені все подобається як є.

- Що у вас на зйомках робили Женя Кот, Ксенія Мішина та Сергій Притула?

- Вони були у нас в гостях. І наші учасники намагалися здивувати їх своїми кулінарними  талантами.

«У цьому році планую відкрити ресторан»

- Поки ми спостерігатимемо за кулінарними батлами по телевізору, ви яким справам себе присвятите?

- У мене є моя кулінарна академія, яка потребує великого вкладу часу і ресурсів. Ми переходимо на другий навчальний рівень.

У мене є дуже крутий проєкт, який має вистрелити вже наприкінці лютого. В цьому році планую відкрити ресторан. Справ дуже багато. А ще у мене є донечка, яка дуже любить, коли мама проводить з нею час.

Дуже давно була на морі, роки два тому. Не знаю, як встигнути усе, що хочеться. Наразі треба реалізувати дуже багато класних кулінарних справ. Тому розслаблятися немає часу.  

- В одному з наших інтерв’ю ви зізнавалися, що нашим ресторанам не вистачає історії. Якою буде ваша історія - що це буде за місце?

- Моя історія - про жінку, але без сексизму й гендерних кліше. Я б хотіла стати жінкою-кулінаром, яка створює не лише свій ресторан, а й кулінарну історію. 

У мене є партнер, з якими ми обговорюємо ідеї, я намагаюся схилити його на свій бік (посміхається). Мій ресторан матиме навіть назву жіночого роду. 

В суспільстві й досі існує таке кліше, що з жінками важче працювати, в тому числі й на кухні, бо вони емоційно нестабільні. Мовляв, сьогодні ми активні, окрилені, завтра - меланхолійні чи депресивні. Але я знаю, що коли ми такі різні, чуттєві й особливі  - в цьому є й перевага. 

І ресторан матиме відображення жінки - мами, дружини, коханої, бізнес-леді або просто такого собі метелика, який може все і якому можна все.

- Багато хто на вашому місці навряд чи повернувся б до України. Адже у вас є посвідка на проживання у Франції, ви співвласник ресторану в центрі Парижу… Чому ви вирішили повернутися?

- Я навчилася бути гнучкою до обставин, і тепер це мені дуже допомагає. Раніше я просто ламала стіни, йшла напролом, бачила конкретну ціль - жити у Франції, закріпитися, хотіла, щоб донька там росла. Я не звертала уваги на обставини, які мені в цьому перешкоджали, не шкодувала ані сил, ані коштів, ані часу.

Але в певний час обставини все ж змусили мене трохи змінити напрямок, я перестала цьому пручатися, навпаки - прийняла. Коли стався локдаун, ми закрили ресторан у Франції на карантин, зрештою закрили його більше ніж на рік, водночас я підписала контракт з СТБ. Відповідно, поки ресторан «відпочивав», я повернулася до України. Один сезон, другий, третій - і понеслося. В міжсезоння, коли був час, я не сиділа просто так, а створювала уже свої власні проєкти. 

Наразі, у принципі, можна було б і повернутися, але не хочу, бо прагну довести тут розпочаті справи до логічного красивого завершення. Я дозволяла собі до 30 років шукати себе, своє місце, нішу, комфорт. А вже після 30, вважаю, не маю права бігати туди-сюди. Я точно знаю, що в будь-який час зможу повернутися до Франції, мені є куди повертатися, і я б з часом цього хотіла. Але кинути тут усі свої незавершені справи я не хочу і не можу. Бо буду незадоволена собою, це непрофесійно.

Насправді ні про що не шкодую, а з вдячністю приймаю виклики долі, пропозиції і не обертаюся назад.  

Запрошували на кастинг «Холостячки»

- Про вас із  Володимиром Ярославським не говорить тільки лінивий. Instagram просто вибухає від запитань - коли весілля? Люди серйозно думають, що ви пара. І, знаєте, дійсно, складно повірити, дивлячись на ваші фотосесії, що ви просто друзі.

- У нас з Вовою справжня  платонічна любов одне до одного. Нам комфортно разом у професії як друзям, як двом одиноким особистостям. Ми по-своєму любимо одне одного, дуже довіряємо одне одному, підтримуємо, віримо. Тому не можу не називати це любов’ю. Просто любов буває різна. У нас вона своя.

- Ну, ваше останнє фото в лазні на Різдво... Хтось навіть писав вам у коментарях, що ви вдало умієте інтригувати.

- Ми даємо людям те, що вони хочуть (сміється).

- Але такі інтриги й підігрівають чутки. Чи нехай?

- Нехай. Ми ж ніде не говорили, що ми пара. Нічого страшного не бачу в тому, що ми разом можемо сходити до лазні. Бізнес-партнери теж можуть ходити до лазні і вирішувати там свої справи, не лише друзі.

А хто що як бачить чи здогадується - це вже інша справа.  

- Складні робочі графіки завжди псують особисте життя, бо на нього зовсім не вистачає часу. Де ви знайомитеся з чоловіками?

- Ніде не знайомлюся, через те й не маю особистого життя. Раніше думала, що щось іде не так у моєму житті, а потім зрозуміла, що насправді нічого для цього й не роблю.

Нікуди не встигаю ходити, бо якщо це не робота, то донька, з якою ми разом проводимо наш вільний час.

- Сайти знайомств нині дуже популярні.

- Ой, пробувала. І видалилася. Не спрацювало. Це ніби окрема професія, яка потребує купу часу на фільтрування і пошук хоча б цікавого співрозмовника. Тому просто натиснула delete - з корінням повиривала з телефону ці сайти й більше не витрачаю на це свого часу.

- Реаліті «Холостячка» знімається. Пішли б?

- Я слідкую і за «Холостячкою», і за «Холостяком». Мені подобається цей формат, він піднімає багато  важливих тем про стосунки. Особливо  «Холостячка», яка демонструє, що сучасна жінка вміє поєднувати силу і жіночність і сама обирає, якою їй бути. Зараз зізнаюсь вам вперше: мене навіть якось запрошували на кастинг (посміхається). Була приємно здивована.

«Нашим садочкам більше довіряю, ніж французьким»

- Вірі вже 6? Вона теж росте кулінаром, як і мама, чи в неї інші інтереси?

- Вірі 6 буде весною. У неї інші інтереси. Раніше вона цікавилася кухнею, а зараз ні, тому що для неї кулінарія і приготування - це синонім «мами немає дома, мама зайнята, це робота».

У своїх дитячих кухоньках вона любить готувати, подавати, сервірувати… А бути шеф-кухаркою, як мама, не хоче.  

- Ви так само з нею подружки чи дорослішання якось позначається на характері?

- Поки що вона ще моя грудна пташечка (посміхається).

- Вона адаптувалася до нашого садочку, адже у Франції Віра ходила до французької школи?

- Насправді вона тут легше і швидше адаптувалася. І порівняно з французькими для неї тут взагалі рай. По-перше, там був мовний бар’єр. По-друге, якщо наші вихователі й ніжку тобі почешуть, якщо щось лоскоче, і заплетуть, і спатки покладуть, і перевдягнуть, і носика витруть, то там такого немає.

Пам’ятаю, їй тоді було 2-3 рочки, як у дощову погоду я приводила її в гумових чобітках і приносила з собою змінне взуття, щоб перевзутися. А потім мені вихователі сказали: «Не робіть цього! Ніхто не буде займатися перевзуванням вашої дитини, щоб вийти на вулицю». Тобто діти, які приходили в гумових чобітках, в них же в групі цілий день і ходили.

Там у піжамку їх ніхто не перевдягає - хто в колготках, хто в трусиках, хто в тому, в чому ходив, так і падає спати. 

- Ніхто там з дітьми не сюсюкається.

- Так. В книзі Памели Друкерман «Французькі діти не плюються їжею» все дуже правдиво описано. Якось прийшла забирати Віру, всі діти сидять за столом, а вихователь ходить і каже - кому добавки, у них був післяобідній перекус. У нього під рукою були багети, і він просто відривав по шматочку і кидав їм на стіл, кому який дістанеться. І вони хапали багети, як ті пташенята. З’їли, водичкою запили, і все.

У нас же - не хочеш котлетку, на тобі пюрешку, пєльмєшку, макарошку, тільки поїж. Тому наразі мені спокійніше. У Франції діти могли приходити навіть з вошами. І ніхто не мав права їх не прийняти. Просто нас попереджали: закрутіть Віруні гульку, бо Міранда пришла з вошами. Нашим садочкам більше довіряю.

- Говорите з Вірою французькою, щоб не забувала мову?

- Уже ні. Іноді якимись фразочками перекидаємося. Планую віддати її до французької школи при посольстві. Мене дивує, коли у мене запитують, чому я вдома не спілкуюся з дитиною французькою мовою. Це моя дитина, і я спілкуюся з нею нашою рідною мовою. Я ж не вчителька, аби вчити її ще й вдома. Ми й так рідко бачимося. 

- Ваш колишній чоловік бере участь у вихованні доньки? Вони спілкуються?

- Спілкуються в месенджері, але не часто. Інколи зідзвонюються через мій телефон. Уже більш як два роки вони не бачилися. Він переїхав жити у Португалію, за весь цей час не був в Україні, і ми туди не літали.

Вони в нормальних спокійних відносинах. Достатньо холодних, але не ворожих.

Ми з нею всі ці моменти проговорюємо. Мені подобається, як вона на все реагує. Я намагаюся вдосталь забезпечити її любов’ю - своєю, бабусь, дідусів з обох боків. Мій брат за можливості її балує.

«Те, що ми їмо вдома, - це простіше простого»

- Що ви зазвичай готуєте собі вдома?

- Те, що ми їмо вдома, це простіше простого. Обожнюю гречку. У мене в холодильнику завжди дуже багато зелені - листовий салат, кінза, кріп, петрушка, зелена цибулька. Частіше за все готую вдома рибу. Віруня дуже любить її, тому запікаємо ціленькою дораду чи сібас. Ніяких томлених реберець в якомусь соусі чи борщів. Витрачаю мінімум часу на приготування їжі. У мене немає спокус. Навпаки, хочеться за можливості робити організму канікули, очищати, детоксувати, давати відпочивати від їжі. 

Проте дуже велику увагу я звертаю на якість продуктів. Обираю дуже ретельно. 

- Володимир Ярославський хвалив ваш салат із запеченими перцями. Говорив, це було дуже смачно. Поділіться рецептом.

- Беремо перці. Для мене, наприклад, найсмачніший сорт каппі, вони тоненькі, солодкі та супернасичені. Запікаємо, знімаємо шкірку, подаємо разом із вареним яйцем, анчоусами, оливками, можна додати базилік, кінзу, що любите, заправляємо оливковою олією або кисленькою заправкою з лимонним соком або фруктовим оцтом.