Коли Назарій Яремчук помер, його годинник відразу зупинився.
30 листопада легендарному українському співакові Назарію Яремчуку виповнилося б 70 років. Чому його сімейна історія крутіша за будь-яку « Санта-Барбару », розповів «КП в Україні» історик української естради Михайло Маслій, який напередодні ювілею артиста випустив про нього книгу.
Не вірив, що пісня прогодує
- Михайле, що особисто вас вразило у біографії Назарія Яремчука?
- Назарій - пізня дитина: коли народилася, її татові виповнилося 64 роки. Говорять, такі діти дуже талановиті. Перша дружина батька до шлюбу вже мала двох своїх дітей. У шлюбі у Євдокії народився син Дмитро (до речі, різниця між ним та Назарієм цілих 37 років). Коли батько Яремчука овдовів, одружився з Марією, першим чоловіком якої був Тихон Близнюк – син Євдокії Яремчук. Виходить, батько Назарія одружився з невісткою першої дружини, дружиною свого прийомного сина. «Молодому» було 59, молодій – 26… Різниця – 33 роки. Така складна та заплутана історія родини Яремчуків.
– Як вони жили?
– Однокласниця Назарія Марія згадує, що Яремчуки жили бідно, ледве зводили кінці з кінцями. Після четвертого класу мати віддала Назара до школи-інтернату. Навчальний заклад знаходився за півтора кілометра від рідного будинку, але хлопчик міг приходити додому лише у вихідні.
Те, що йому доводилося несолодко, підтверджує розповідь співачки Ніни Шестакової: «Я жила у спецінтернаті 10 років, а Назарій – чотири, з четвертого до восьмого класу. Коли відкривалася у відвертих розмовах Назарію, він розумів мене, як ніхто інший! Тепер думаю, чому він мене так приваблював, чому зійшлися? Росли в горі, світла та радості майже не було».
- Що було потім?
- Після восьмого класу Назарій не вступив до львівського музучилища – не навчався у музичній школі. А після закінчення середньої школи не пройшов за конкурсом до чернівецького університету – забракло одного бала. Але, як виявилося, це все на щастя, інакше не потрапив би до легендарного колективу «Смерічка», з яким пов'язане все його життя.
Друга спроба підкорити університет була вдалішою – Яремчук став студентом. Здобувши диплом, майже рік працював на кафедрі економічної географії – лаборантом, старшим інженером. Але любов до пісні виявилася сильнішою.
Чому він так прагнув здобути професію, яка не пов'язана з мистецтвом, загадка. Мені здається, що він довгий час не міг повірити, що можна заробляти своїм чудовим голосом. Мовляв, потрібна основна робота. Пізніше закінчив на відмінно і факультет театральної режисури – чесно відучився, жив у гуртожитку. Коли питали: «Навіщо?», відповідав: «А, не дай Боже, пропаде голос!»
Михайло Маслій. Фото: facebook.com/mykhajlo.masliy
Був в Афгані та в Чорнобилі
- Коли звіряли свої напрацювання з тим, що пишуть в інтернеті про Назарія, були неточності?
– В інтернеті багато неправди. Наприклад, ходить інформація, що Назарій був тричі в Афганістані. А я в Америці знайшов полковника, який керував тоді в Москві Центральним будинком Радянської армії, він вирішував, хто куди поїде. Так ось саме він був із Яремчуком в Афганістані, і організовувалась ця поїздка лише один раз.
«Я виїжджав і з російськими зірками – Володимиром Винокуром, Олександром Розенбаумом, Йосипом Кобзоном, – розповідав він. – Кожен із них вимагав для себе окремі кімнати відпочинку, які у військових умовах не завжди вдавалося знаходити. Назарій відповів: "Я буду, як усі!" Спали ми у військових казармах».
Музикант Володимир Прокопик, колега Назарія Яремчука, розповідав мені: «У перший же вечір, коли вийшли подихати свіжим повітрям у військовому містечку, над нами просвистіла шалена куля. Виявляється, тільки підкурив наш вантажник Володя Колесніков, як снайпер миттєво зреагував на вогник. «Чувак, кинь цигарку», - крикнув військовий».
Володимир Прокопик разом із Яремчуком їздив і до Чорнобиля: «Протягом місяця гастролювали у 30-кілометровій зоні. З якогось майданчика чи не з Прип'яті українське телебачення показувало наш концерт у прямій трансляції на весь Союз. Подібне було елементом радянської пропаганди, надумане та штучне заспокоєння, мовляв, нічого там страшного немає, там навіть люди ходять на концерти Назарія Яремчука. Я мав акомпанувати йому в самому бункері, але там не було піаніно, тому він узяв із собою Ореста Хому та Павла Дворського, вони грали на гітарах та співали. Хтось вигадав, що Назарій вибігав на дах і скидав графітові стрижні. Це нісенітниця…».
Йшов у страшних муках
– Кажуть, Назарій часто безкорисливо допомагав друзям.
– Музикант Віктор Морозов розповідав мені таку історію: «Одного разу я сидів у львівській квартирі у жахливому настрої та без копійки у кишені. Ішов 1973-й чи 1974 рік. Мій гурт «Арніка» намагалися розігнати за нібито нерадянську пісню, яку ми заспівали на телеконкурсі «Алло, ми шукаємо таланти», а мене самого відрахували з останнього курсу львівського університету за участь у самвидавському альманасі «Скриня».
Раптом пролунав дзвінок у двері. То був Назарій! Він із «Смерічкою» якраз був на гастролях у Львові. Посиділи. Він зрозумів усе без слів, але нічого не сказав. Коли пішов, я знайшов у порожній кишені свого піджака, що висів у передпокої, величезну суму грошей. Окрім Яремчука, покласти її туди ніхто не міг. Коли вже працював із ним у «Смерічці», нагадав той випадок. Але Назарій здивував: «Не пам'ятаю такого».
- Коли йому самому знадобилася допомога для лікування, хто відгукнувся?
- Хвороба у Назарія з'явилася нізвідки, зненацька. Він раптово почав худнути, почав погано почуватися. Спочатку лікарі встановили неточний діагноз, півтора місяця лікували виразку шлунка. Коли вже визначили онкологію, була можливість оперуватись в інституті Шалімова. Але оскільки старший брат Назарія Дмитро мешкав у Канаді, вирішили поїхати до нього.
Операція коштувала п'ять тисяч доларів плюс перебування у стаціонарі. Назар хотів продати два автомобілі та ще дещо з майна, обіцяли допомогу друзі. Але Дмитро вирішив сам усе профінансувати. Канадський хірург на прізвище Хейрт, який прооперував Назарія, відмовився від гонорару. Взяли лише вісім тисяч за перебування у стаціонарі. Але наступного дня лікар сказав, що надії на одужання немає. Давав лише кілька місяців.
Напередодні ювілею співака вийшла книга про нього. Фото: facebook.com/mykhajlo.masliy
Як прожив їх Назарій?
– Поет Вадим Крищенко розповідав мені, що вперше після повернення Назарія з Канади побачив його на творчому вечорі Юрія Рибчинського у Палаці «Україна»: «Зустрівшись, обійнялися, але в серце вдарив біль. Схуд, а очі – як багаття, що догоряє. Ми попрямували у фоє, сіли. Почав його втішати: «Треба триматися, Назарчику. Я сам побував під ножем, бачиш – вийшов".
За кілька днів зустрів на Співочому полі у Києві. Це був його останній виступ. Я зайшов за лаштунки сцени. Він готувався до виходу. Але сили, певне, залишали. "Вибачте, я трохи приляжу на стільцях", - раптом сказав він мені і, поставивши в ряд два стільці, ліг. Та хіба відпочинеш на цих побитих, стареньких стільцях? Назарій швидко підвівся і, посміхаючись, промовив: «Нічого, коли співаю, мені легше». Співав напрочуд легко, невимушено. Здавалося, що навіть спалахнули його очі, хода стала якоюсь молодою, впевненою. Але ось помах руки до людей – якийсь боязкий, ніби прощався».
Назар помирав у страшних муках. Нічого не полегшував біль, медики казали, що люди в такому стані відкушують собі пальці. Чернівці двічі його ховали. Був смертельний напад 23 червня, з якого вдалося вийти. Але, звісно, містом поповзли чутки. 30 червня 1995 року о 10 годині 20 хвилин його серце зупинилося. Є в цьому щось містичне, адже саме тоді зупинився і наручний годинник співака.
ПРЯМА МОВА
Син Дмитро Яремчук: Через пандемію не зібралися в день народження батька
Дмитро Яремчук, старший син Назарія, переносив телефонну розмову з нами кілька разів через зайнятість. До ювілею тата він із братом готував фестиваль у Жовтневому палаці. І Дмитро, і Назарій давно живуть у Києві.
– У Чернівцях буваємо рідко, – каже Дмитро. – Раніше обов'язково збиралися у день народження тата, але останні роки, в тому числі через пандемію, не зустрічалися.
Сини Яремчука мають свої сім'ї, причому свої весілля зіграли в один день (щоправда, у Дмитра – це був другий шлюб, його перша дружина – Наталія, донька кримського політика Сергія Куніцина). І у Назарія, і у Дмитра – по троє дітей.
– Мій третій син Андрій народився лише тиждень тому, – продовжує Дмитро. - Старшого звуть Назарій, йому скоро виповниться дев'ять, середньому Дмитру навесні буде шість.
Зі своєю сестрою Марією (представляла Україну на «Євробаченні» у 2014 році. – Прим. ред.), яка народилася у другому шлюбі Назарія Яремчука, брати бачаться нечасто, але, за словами Дмитра, зідзвонюються та переписуються. Судовий розгляд щодо спадщини тата – у минулому.
– Ми практично від усього відмовилися на користь Маші, – каже Дмитро. – Основне питання стосувалося будинку в центрі Чернівців, по суті, він належав всім нам, але ми відступилися.
Дочка Марія Яремчук: Папа захищав маму від ревнощів
Кілька років тому в інтерв'ю нашому виданню Марія Яремчук розповідала про стосунки батьків так: «Він був справді неймовірно гарний, йому надходили тисячі листів від шанувальниць. Листоноші приносили до нашого будинку листи мішками. Багато з них досі зберігається у нас на горищі. Що тут говорити, якщо мені досі зізнаються його шанувальниці, які вже мають онуків, що їх єдина любов у житті – Назарій.
Папа дійсно мав дуже привабливу енергетику. Але маму завжди захищав від пліток та чуток. Своїм трепетним ставленням давав зрозуміти, що вона єдина. І вона мені розповідала, щоб не посіяти зернятко ревнощів у душі, перед пранням його речей казала: «Назарчик, витягни, будь ласка, всі свої записочки з кишень, а то випраю їх, і ти не прочитаєш». Вона знала, що за ним упадають шанувальниці, пишуть листи, але довіряла йому».
Перша дружина Олена Шевченко: Ми не захотіли піти один одному назустріч
Назарій Яремчук був одружений двічі. Перший шлюб – із вокалісткою «Смерічки» Оленою Шевченко. У цьому союзі з'явилися два сини – Дмитро та Назарій.
Чому не склався цей шлюб, Олена в одному інтерв'ю розповідала так: «Просто в якийсь момент ми не захотіли піти один одному назустріч, а треба було лише перетерпіти, почекати. Я пішла від Назарчика. І що з цього вийшло? Нічого хорошого… Навіть коли минуло багато часу з моменту нашого розриву, мені не вистачало Назара.
Коли розлучалися, він до останнього не вірив, що я від нього піду. Думав: мине час, повернуся. Не вірив навіть, коли я вийшла заміж. І одружився, тільки коли я народила дитину».
