Дочка Юліана Семенова: Не можна писати про розвідку, не спілкуючись з розвідниками
Напередодні дня народження автора політичних детективів і «батька» Штірліца ми поговорили з його молодшою дочкою Ольгою.
- До сих пір гуляють чутки, що Юліан Семенов був пов'язаний з КДБ, виконував секретні завдання комітету під час своїх журналістських відряджень...
- Коли я розмовляла на цю тему з В'ячеславом Ервандовичем Кеворковим, прототипом полковника КДБ Віталія Славіна з «ТАРС уповноважений заявити...» (цю роль у фільмі зіграв Юрій Соломін. - Авт.), він мені сказав: «Твій батько ніколи не був співробітником Комітету держбезпеки ». Але, звичайно, у тата були колосальні зв'язки і знайомства в цьому відомстві. Юрій Володимирович Андропов дуже цінував татову творчість, багато контррозвідників приходили до нас додому. Вони консультували батька, згодом стали батьковими друзями. Не можна писати про розвідку, не спілкуючись з розвідниками.
Батько навчався в Інституті східних мов. Багато його однокурсників стали не просто дипломатами, а розвідниками. Але для тата ця дорога була закрита: його батька посадили на два роки (а Семенова відрахували з останнього курсу і виключили з комсомолу. - Авт.). Мій дід Семен Олександрович Ляндрес був помічником Бухаріна, за що вже після війни, яку він провів на фронті як військовий кореспондент, потрапив під репресії. Після смерті Сталіна діда повністю реабілітували. Папу поновили в інституті, в комсомолі. Євген Максимович Примаков його відстоював, рятував. Вони разом навчалися, були друзями.
Папа з дитинства здорово писав і відразу пішов у журналістику. До речі, він навчався в МГУ на історичному факультеті (після Інституту східних мов Семенов викладав в МГУ пушту і одночасно здобував другу вищу. - Авт.). Але закохався по вуха в нашу маму, красуню Катю, прийомну дочку Сергія Володимировича Михалкова, дочку Наталії Петрівни Кончаловської. Замість того щоб писати дисертацію на істфаці, він став писати ліричні розповіді і чудові вірші.
- Несподівана грань таланту короля детектива.
- Це так. Що ж стосується доступу до закритої інформації - все це чутки, які поширювали заздрісники. « Сімнадцять миттєвостей весни » засновані на відкритій інформації - листуванні Сталіна з Черчиллем і Рузвельтом (переговори лідерів держав стали основою роману, Штірліца Семенов, звичайно, придумав. - Авт.). Вона була опублікована.
У батька була колосальна бібліотека, він досконало володів англійською, прекрасно говорив німецькою, іспанською, пушту, фарсі. Єдиний раз він отримав доступ до секретних документів, коли писав «ТАРС уповноважений заявити...». Він вивчав справу Олександра Огородника. Знаменитого Тріанона - радянського дипломата, завербованого ЦРУ, якого наші спецслужби розкрили. Папа переглянув документи і сказав: «Решту я вигадаю». У нього був великий талант. Він міг зробити цукерку з уривчастих фактів.
Так хто ж був прототипом Штірліца?
Вийшла в світ книга «Юліан Семенов. Уповноважений заявити », її автор - Шод Муладжанов. У книзі є глава, присвячена прототипам штандартенфюрера СС Макса Отто фон Штірліца (він же Максим Максимович Ісаєв). На думку Ольги Семенової, створюючи цей образ, її батько надихався біографіями різних розвідників. Щось брав з життя Романа Кіма, щось - від Миколи Кузнєцова, Шандора Радо, Ріхарда Зорге...
Дослідники творчості Семенова називають в якості прототипу Штірліца Нормана Бородіна - сина соратника Леніна. Норман виріс за кордоном - кадровий розвідник, був закинений в Берлін перед війною, де створив потужну агентурну мережу.
Ще одним прототипом Штірліца міг стати розвідник Олександр Коротков. Перед війною він працював в Німеччині і одним з перших повідомив про неминучість нападу Німеччини на СРСР. Коротков був прекрасним тенісистом, а Штірліц, як ми пам'ятаємо, чемпіон Берліна з тенісу.
Також є думка, що найближче до образу Штірліца був німець Віллі Леман - співробітник гестапо, начальник відділу контррозвідки на військово-промислових підприємствах Німеччини. Про війну з СРСР Леман повідомив за три дні до її початку - назвав точний день і годину нападу. Це було його останнє донесення. У грудні 1942-го він пішов на роботу і більше не повернувся. Про арешт і страту Лемана в Німеччині знали тільки Гіммлер, Мюллер і Кальтенбруннер. Афішувати факт, що близько 13 років в гестапо працював радянський агент, зі зрозумілих причин не стали.
