У спорт - у 30, а в 42 — виграла ультратрейл в Альпах: українка здолала 643 км у Швейцарії
42-річна Дарія Боднар почала бігати вершинами і полонинами лише у 30, а тепер долає дистанції, кілометраж яких навіть уявити важко. Про те, як людина живе всередині такого маршруту, що відбувається з ногами після кількох сотень кілометрів, а також про рюкзак трейловика і пісню, яку спортсменка заслухала «до дірок», - читайте у матеріалі Коротко про.
Наче п’ять підйомів на Еверест
Перша серед учасниць і восьма в загальному заліку! Наша Дарія Боднар показала достойний результат на одному із найскладніших ультратрейлів Європи SwissPeaks Odyssey. Його маршрут проходить через швейцарський кантон Вале: від берегів Женевського озера до альпійських льодовиків і назад. Загалом 643 кілометри і 43 800 метрів набору висоти.
Щоб зрозуміти цю цифру, пояснюємо: за весь маршрут учасники сумарно набирають висоту, еквівалентну майже п'ятьом підйомам від рівня моря на вершину Евересту.
Офіційний результат нашої Дарії - 166 годин 56 хвилин 49 секунд. А сумарно в горах спортсменка провела 10 діб.
І перше запитання журналістки Коротко про до Дарії було про… ноги.
- За кілька днів після фінішу ноги вже майже забули, що з ними робили, – сміється Дарія. – Все нормально, навіть не сильно натерла мозолі. Зі мною було шість пар кросівок. Дві після цієї дистанції виглядають дуже «втомленими», але загалом усі вижили.
Увесь маршрут SwissPeaks Odyssey спортсменка йшла і бігла на своїх двох. Але 643 кілометри трейлу організатори розділили на дві частини.
- У перші 5 днів щодня учасники долали визначену дистанцію, фінішували, ночували і наступного ранку знову виходили на старт, - розповідає Коротко про Дарія Боднар. – І ця перша частина гонки мені дуже «зайшла».
Згідно з правилами трейлу, стартувати потрібно було між п'ятою і сьомою ранку, фінішувати – до опівночі.
– Я була лідером серед жінок, тому зазвичай фінішувала раніше і мала більше часу на відновлення, - каже Дарія. - Могла поїсти, сходити на масаж, до подолога, поспати умовно 8 годин і вранці знову вийти на старт. Я відчувала, що маю достатній запас сил, ноги встигають відпочивати. Звісно, була втома, але приблизно така, ніби вчора добре попрацювала у спортзалі.
На «екваторі» маршруту організатори навіть трохи пожаліли учасників і дали у той день лише 44 км. Щоправда, вони були дуже «біговими». Дарія подолала їх до обіду. Ночувати можна було у житлі, яке забезпечували організатори: рефьюджи (гірські притулки чи хатинки), школах, а часто і у захисних спорудах (бункерах) із двоповерховими ліжками. Та цього разу вона дозволила собі маленьку розкіш - поїхала з друзями у готель. Бо далі починалася дійсно гонка.
Після 643 кілометрів трейлу ногам треба відпочити. Фото: ФБ Dariia Bodnar
Спати не менше двох годин
Якщо у першій частині організатори враховували час учасників лише у русі, то тепер годинник цокав і коли ті їли, перевзувалися, спали. Тобто увесь час.
Виявляється, на ультратрейлі важлива не тільки швидкість, з якою йде чи біжить учасник, а й сон. Уявіть, можна програти через те, що спиш надто мало. І Дарія це вже перевірила на собі.
Цю майже 400-кілометрову дистанцію вона проходила у 2022-му та 2023 роках. Обидва рази спала надто мало - і на третю-четверту добу потрапляла у своєрідну «яму»: втрачала ясність думок, сили, а разом із ними й швидкість. До фінішу доходила, але без призового місця. Тому цього року до сну вирішила поставитися майже з математичною точністю.
Сон складається з циклів, кожен із яких у середньому триває близько 1,5 години. Дарія вирішила орієнтуватися щонайменше на один повний цикл, додаючи ще приблизно 15 хвилин на те, щоб заснути. Тож на сон відводила не менше двох годин. А час, витрачений на відпочинок, планувала компенсувати швидкістю: рухатися швидше за суперниць і заздалегідь створювати собі запас.
Це спрацювало. Українка йшла попереду інших учасниць. Але п'ята ніч стала показовою.
– Це вже критична межа недосипу, - підкреслює Дарія Боднар. - Якщо попередні дні я йшла з відривом від 2-го місця в 9-12 годин, то за цю ніч дівчата програли мені понад десять годин. І сумарний час розриву з суперницею на фініші становив вже 27 годин! Тому сон на таких дистанціях однозначно має бути.
Наша Дарія Боднар - перша серед учасниць і восьма в загальному заліку SwissPeaks Odyssey. Фото: ФБ Dariia Bodnar
Медаль, пляшка вина і гроші
Дарія була лідеркою, команда бачила цифри, відрив зростав. Але сама вона довго не дозволяла собі думати про те, що перемагає.
- Чим ближче був фініш, тим сильніше я відганяла думку про перемогу, - зізнається спортсменка. - Було б страшенно образливо розслабитися, отримати травму на останніх кілометрах і все втратити. А ще за мною йшла Флоренс – сильна і досвідчена французька ультратрейлерка, яка неодноразово перемагала на дистанціях такої протяжності. Я знала її результати і думала: а раптом вона щось знає, чого не знаю я? Після «екватора» вже почало приходити розуміння, що цього року я швидша.
За перемогу організатори подарували Дарії медаль, велику пляшку вина і вперше в її спортивному житті – грошовий приз у 600 швейцарських франків (приблизно 730 доларів США).
До речі, ультратрейл – дороге захоплення.
- Лише стартовий внесок на SwissPeaks Odyssey становить 1600 швейцарських франків (близько 1940 доларів США), - зауважую.
- Цей внесок мені допомогли оплатити спонсори - магазин «Команда Екс» - каже Дарія. – Повне екіпірування – одяг та взуття – я також отримала від партнерів.
Але цим витрати не закінчуються.
– Загальну суму я навіть не рахувала, - зізнається спортсменка. - Було багато різних витрат. Наприклад, тільки до місця старту треба було проїхати приблизно 1800 км і стільки ж назад. А мій сапорт під час самої гонки намотав ще близько 1400 км. Але я до цього ставлюся як до частини свого життя. Мені море заміняють гори, пікніки заміняють гори, багато інших розваг теж заміняють гори. Тому це така от частина мого бюджету.
Маршрут трейлу SwissPeaks Odyssey проходить від берегів Женевського озера до альпійських льодовиків і назад. Фото: ФБ Dariia Bodnar
Склалися два пазли: гори і біг
У спорт Дарія прийшла у 30 років. Каже, що дуже хотіла ходити в гори. Та й ходила, але одного разу побачила оголошення про "стомильник" – забіг приблизно на 160 км – і вирішила зареєструватися.
– Спробувала ці змагання – і мені страшенно сподобалося, - пригадує. - Ніби склалися два пазли: гори і біг. Я зрозуміла, що відтепер хочу займатися саме цим. Сім років бігала різні дистанції, а потім зрозуміла, що тільки довгі змагання по-справжньому чіпають мою середину, моє серце. Останні чотири роки я вже майже не бігаю дистанцій менше 100 км.
Сьогодні за плечима Дарії 15 успішних фінішів на дистанціях 100 миль і більше, понад сім із них - із першими місцями. Але, наголошує спортсменка, до 600-кілометрової дистанції неможливо підготуватися за кілька місяців чи навіть за рік. Такі випробування потребують багаторічного досвіду: організм має поступово звикнути до надвеликих навантажень і навчитися витримувати їх.
Дарія не приховує: у багатьох видах спорту почати серйозну кар'єру у 30 уже пізно. Але ультратрейл має свою специфіку.
– Швидкісні види спорту для мене вже закриті, - каже вона. - Я розумію, що якийсь марафон асфальтом ніколи не пробіжу з результатом молодих спортсменів. А мій спорт вимагає не стільки швидкості, скільки витривалості. А вона якраз росте з роками. Будь-яка людина може почати займатися спортом у дорослому віці, просто треба реально оцінювати себе і правильно обирати дисципліну.
І тут вона одразу застерігає від іншої крайності: прочитати таку історію і завтра зареєструватися на 100 км.
– Наприклад, ті ж коліна треба роками готувати. Неможливо просто почати бігати і одразу брати такі дистанції. Я сама 12 років стабільно тренуюся, і навіть після всього цього на третій день після фінішу коліна почало страшенно крутити. Організм усе одно отримує величезне навантаження.
І десь на цій інформації авторка тексту запитала у спортсменки: навіщо це все? Дарія розсміялася.
– Це моя сутність, - усміхається. - Якби Колумб хотів лежати на дивані, він би Америку не відкрив.
«Мені море заміняють гори, пікніки заміняють гори, багато інших розваг теж заміняють гори», - каже Дарія. Фото: ФБ Dariia Bodnar
А між горами – робота
І наостанок деталь, що остаточно руйнує образ людини, яка нібито цілий рік тільки тренується, їздить Альпами і чекає наступного старту.
Дарія вже двадцять років працює інженеркою-проєктанткою у сфері екології та охорони навколишнього середовища. Робота дистанційна. Тому навіть дорога на одну із найскладніших гонок у її житті виглядала приблизно так: друзі їдуть Швейцарією, споглядають краєвиди, а Дарія — за ноутбуком.
– Увесь час, коли я не біжу, я працюю. Навіть коли їхали на змагання, на автобанах, де плавний рух авто, я діставала ноутбук і працювала. У мене немає окремого життя «спортсменки» і окремого життя «звичайної людини». Воно якось усе помістилося в одне.
До речі
У рюкзаку – два кілограми життя
Рюкзак трейловика важить приблизно 2-2,5 кг. Кожна річ там має значення. Наприклад, літр води у двох пляшках. Далі воду можна набирати в дорозі, у спеціальних ємностях чи джерелах із питною водою.
Також спортсмен має мати мембранні куртку та штани, адже протягом одного дня погода в горах може різко змінитися. На високогір’ї, де температура часто значно нижча, ніж у долинах, навіть звичайний дощ може суттєво ускладнити перебування на маршруті.
А ще у наплічнику трейловика є мінімальна аптечка, рукавички, баф, сонцезахисний крем, палиці, фольгована термоковдра, інколи бігові «кішки» - спеціальні шипи на взуття.
І обов'язково трекер.
- Організатори до хвилини бачать, де ти знаходишся, - каже Дарія. - На трекері чи у спеціальній програмі на телефоні часто є аварійна кнопка виклику рятівників. Також беру грамів 300 їжі: п'ять-шість спортивних гелів плюс щось із твердої їжі. Наприклад, курагу чи м'ясні чипси.
Усі ці речі вміщаються у наплічник трейловика. Фото: ФБ Dariia Bodnar
А ще на SwissPeaks Odyssey Дарія узяла навушники. Хоча майже всю дистанцію вони пролежали в рюкзаку.
– Гори настільки красиві і мені в них настільки комфортно, що я взагалі не хочу слухати музику. – каже. - Але на останніх 40 км перед фінішем я взяла навушники і таки увімкнула одну пісню – «Терпи» Сергія Нікітіна. Там є слова про те, що терпець тебе шліфує (рядки з відомого вірша Василя Стуса. – Авт.). Вони якось дуже пасували моєму настрою тієї ночі, і цю пісню я слухала і слухала по колу.
