Тенісистка Олександра Олійникова: Мрію зіграти з Сергієм Стаховським на Красній площі в Москві
2026 рік у великому тенісі розпочнеться з першого турніру в рамках «Великого шолома» - Australian Open. На кортах Мельбурна серед еліти світового тенісу виступлять й українські спортсменки. І якщо такими іменами, як Еліна Світоліна і Марта Костюк, уболівальників не здивуєш, то дебютантка змагань цього рівня Олександра Олійникова для багатьох - ім’я-сюрприз. Для 24-річної спортсменки 2025 рік став роком прориву у світовому тенісі. За рік Олександрі підкорилися три турніри WTA 125: у вересні вона була найкращою в італійському Толентіно, у жовтні – у аргентинській Тукумані, а в листопаді – у чилійській Коліні. До свого першого виступу на турнірах із серії "Великого Шолома" Олександра готується у Києві.
Користуючись нагодою, журналіст Коротко про поспілкувався з тенісисткою та з перших вуст дізнався про її спортивний шлях, волонтерство і стосунки з батьком, який захищає Україну в лавах ЗСУ.
Бог дав мені здібності грати в теніс на найвищому рівні - але для чого?
- Олександро, 2025 рік для вас, у всіх сенсах, проривний. Вам вдалося увійти до сотні найкращих тенісисток світу. Завдяки чому це стало реальністю?
- 2025 рік став результатом довготривалої роботи. Насправді я не стала грати принципово по-іншому, ми просто відшліфували дрібні деталі завдяки щоденній копіткій роботі на тренуваннях. Для когось прогрес цього року став неочікуваним, але не для мене - тому що ми з командою не чекали, просто працювали й отримали саме той результат, на який і розраховували.
- Банальне запитання: припускаю, що зупинятися на досягнутому не збираєтеся? І що для цього потрібно?
- Я не замислююся про прогрес у наступному сезоні взагалі. Я просто роблю те, що маю робити, і роблю настільки гарно, наскільки можу.
Вас це може здивувати, але сам по собі теніс для мене - це вторинне. Мене також не цікавить теніс заради багатства, заради марнославства, заради демонстрації якогось high life тощо. Бог дав мені здібності грати в теніс на найвищому рівні - але для чого? Щоб купити люксове авто чи похизуватися дизайнерською сумкою за тисячі доларів, коли моя країна потерпає від страшної війни?
Я хочу мати можливість казати людям у світі про те, що коїться в нашій країні. Про необхідність солідарності з Україною. Про те, що потрібно допомагати нашим Збройним Силам - і це обов’язок не лише українців, а й європейців, і всіх добрих і порядних людей у світі.
Так, із виходом на рівень великих турнірів і фінансові, і побутові умови стають кращими - але знову питання: для чого? Класно мати можливість придбати достатню кількість кросівок чи нормально добиратися на турнір, спати в готелі, а не на лавці в аеропорту, як це бувало, - але це потрібно, перш за все, щоб бути в нормальній формі, гарній функціональній готовності, показувати результати та мати можливість говорити світові про головне і дійсно важливе.
2025-й став для Олександри справжнім проривом в еліту світового тенісу. Фото: інстаграм Олександри Олійникової
Теніс завжди був моїм щасливим дитинством
- Коли ви вперше зрозуміли, що теніс стане справою вашого життя?
- Через тиждень після того, як батьки привели мене на корт. Мені було 5 років. Іноді кажуть, що у «дітей-спортсменів немає дитинства», мовляв, вони не можуть займатися цікавими дитячими речами, тим, що хочуть. Так ось для мене теніс завжди був щасливим дитинством, і я ніколи не уявляла, що стану кимось іншим.
- Які турніри чи перемоги стали для вас переломними в кар’єрі?
- Цьогорічна перемога на турнірі WTA125 у Тукумані, Аргентина. Це був мій другий титул, але саме в Аргентині відбувся клік, неймовірна синергія з уболівальниками, з турніром, з їхнім способом життя.
Якщо брати конкретний матч - то це, мабуть, перший матч і перша перемога проти Майяр Шериф. Майяр - дуже класна дівчина і також одна з найкращих у світі на ґрунті сьогодні. Коли я її перемогла - зрозуміла, що трохи і я вмію грати.
-Чи є тенісист(ка), на якого ви рівняєтеся або який вас надихає?
- Якщо казати про стиль гри - то це Жасмін Паоліні, Іга Свьонтек, Майяр Шериф, із жінок, що вже не грають, - Ешлі Барті.
Але надихають мене не тенісисти, а українські військові. І українці взагалі. Ми - Нація Героїв. І маємо такою залишатися, навіть коли важко і коли на нас чиниться агресія та тиск.
- Які цілі ставите на найближчий час - топ 50, перемога на турнірі WTA, «Великий шолом»?
- Робити свою роботу. Оптимізувати тенісну логістику. Бути помітною на міжнародній тенісній арені. Акцентувати увагу світу тією мірою, в якій я можу, на необхідності допомоги нашій країні, нашій армії - і суворого покарання Росії за її жахливі злочини.
"Вирішуй проблему!"
- Ваш батько зараз на фронті. Як часто ви з ним спілкуєтеся і про що розмовляєте?
- Спілкуємося майже кожного дня (якщо він на зв’язку). Він не лише мій батько, а й менеджер і головний тренер. Тож у нас і сімейне спілкування, і адміністративно-ділове, і професійне. Тому можемо базікати годинами.
- Чи змінюється ваш настрій на корті, коли знаєте, що батько в зоні бойових дій?
- Батько не розповідає деталі. «Працює» або «робить військову роботу» - і це все. Так, я хвилююся за нього - але і пишаюся водночас. Він зробив нормальний вибір дорослого чоловіка, і я його підтримала повністю. Чоловіки мають захищати свою країну, коли приходить біда, - це природно, так і має бути.
- Чого головного він вас навчив і як це допомагає вам у спорті та в житті?
- У нас із братом є сімейний мем: «Вирішуй проблему!». Це улюблена фраза батька. Навіть якщо ніхто в тебе не вірить - як це, до речі, було з моєю кар’єрою, - навіть якщо якась місія здається неможливою чи занадто складною, не варто думати про це. Просто бери проблему - і вирішуй. Потім - ще одну і ще одну. Якщо проблема велика - розбивай на маленькі і вирішуй. Роби своє, вирішуй проблеми - і цілісна картинка на твою користь складеться сама собою.
- Що у вашій родині допомагає зберігати зв’язок, незважаючи на відстані та обставини?
- Цінності. Я, тато, брат - ми і родина, і однодумці, і колеги, і партнери. Тому нам легко триматися разом.
- Що підштовхнуло вас зайнятися волонтерством і допомагати армії?
- А що, нормальна людина зараз може не допомагати армії, не бути у війську або щось не робити для війська?
- Що для вас означає виходити на корт у формі із символікою волонтерських зборів?
- Зараз мені, на жаль, заборонили це робити. Є спеціально затверджена норма правил, за якою в рамках професійних тенісних турнірів не можна просувати будь-яку благодійність, крім офіційно затвердженої керівними тенісними організаціями.
Тому зараз основна моя увага зосереджена на роботі з іноземними вболівальниками - як через соцмережі, так і особисто.
Олександра займається тенісом із 5 років. Фото: інстаграм Олександри Олійникової
Байдужість світу - це найважче
- Яка історія з вашої волонтерської діяльності запам’яталася особливо?
- У Румунії в 2024 році, коли я грала на турнірах нижчих рівнів ITF. Тоді ще навіть не було моєї власної платформи drones4ua.org. Я тоді програла у фіналі місцевій тенісистці, і після фіналу був фуршет, куди прийшли місцеві бізнесмени, політики, міська влада. І я попросила мікрофон, розповіла про ситуацію в Україні та попросила зробити донат у Фонд Сергія Стерненка. І тоді за декілька хвилин люди зробили донатів на декілька сотень євро.
Ця історія - підтвердження того, що можна допомагати нашій країні, нашій армії, не маючи зіркового статусу. Потрібне лише бажання.
- Як реагують іноземні глядачі та суперниці на вашу активну позицію?
- Росіянки-тенісистки, їхні тренери чи вболівальники бісяться та ненавидять. Серед іноземних гравців є дівчата, які мене дуже підтримують. Але більшість, на жаль, ставиться байдуже - тому що не інформовані, тому що це як би десь там, не з ними. Але це - теж частина моєї роботи. Розповідати, інформувати. Показувати, що це не питання «якоїсь там України», а питання загальнолюдської моралі, етики, принципів.
Якщо світ дозволяє злу під назвою «Росія» чинити свої звірства, якщо байдужість та хитрість перемагають високі ідеали, якщо після Другої світової світ казав «фашизм, нацизм - ніколи більше», а зараз російський фашизм знаходить собі союзників по всьому світу, і його опоненти, крім України, бояться ворухнутися - може, щось не так із цим світом?
- Що для вас емоційно складніше: напружений матч чи постійне нагадування світу про війну?
- Байдужість світу - це найважче.
- Як вдається поєднувати графік професійної спортсменки з волонтерськими ініціативами?
- Нормально. Це питання бажання та енергії. І того, і іншого вистачає.
- Про що мрієте не як спортсменка, а просто як людина?
- Чесний і справедливий мир в Україні - якомога швидше. Відпочити на Арабатській Стрілці в українському Генічеську - моя бабуся там народилася і виросла, там похований мій прадідусь. І прочитати в стрічці новин вашого сайту одного ранку: «Військовий злочинець Володимир Путін помер у Гаазькій в’язниці, відбуваючи довічний термін ув’язнення».
Коротко про…
- Улюблений корт - ґрунт, трава чи хард?
- Ґрунт.
- Матч мрії: з ким би ви хотіли зіграти?
- Із Сергієм Стаховським на Красній площі в Москві після перемоги України та розпаду Росії.
- Перша річ, яку зробите після перемоги України?
- Почну домовлятися про вищезгаданий матч.
- Книга або фільм, які вас зараз надихають?
- Якщо брати книгу, яка надихає, - то це «Ідеологія» Дмитра Донцова. Книга, яку я можу порадити всім прочитати, - це «З любов’ю, тато» Валерія Пузіка. Вона про війну, і це важливо, тому що ми маємо читати про війну. А для душі - що завгодно із Жадана, це мій улюблений письменник.
