Array ( [0] => 2829 [1] => 2836 [2] => 2850 [3] => 2860 [4] => 2871 [5] => 2883 [6] => 2890 [7] => 2898 [8] => 2921 ) 1
0
23 квiтня
Завантажити ще

20-річна боксерка із Маріуполя: Не хочу забувати пережитий у місті місяць війни

20-річна боксерка із Маріуполя: Не хочу забувати пережитий у місті місяць війни
Фото: instagram.com/dasha_gutarina

Ця дівчина не схожа на інших людей, які у буквальному сенсі  вижили у Маріуполі. Багато хто з них хотів би забути всі пережиті жахи, їм важко про них згадувати. Але, звичайно, пережите гумкою не зітреш. Дарина ж почала розмову з Коротко про словами: «Якби був шанс ще раз потрапити в це пекло, але знати, що я вийду, – я пішла б ще».

Повернулась до міста напередодні війни

Дар'ї-Ользі Гутаріній – 20 років, шість із яких займається боксом. Спочатку війна змусила її втекти з Донецька, потім – з Маріуполя. Два роки тому, 20 березня 2022 року, для неї закінчився найчорніший місяць у її житті. Його вона провела під бомбами в місті, назва якого стала синонімом жорстокості, смерті та жаху. Дар'я не просто змогла розгледіти плюси свого перебування в місті, що постійно здригається від смертельних вибухів, а й стала підтримкою для мами, братів і тітки. Так буває: коли нерви здають навіть у дорослих, дітям доводиться брати їх функції на себе.

- Я не намагаюся забути той період і, якщо чесно, не хочу – це дуже хороший досвід, який багато дав на все життя, - пояснює свої слова Коротко про Даша. – І так, якби був шанс ще раз потрапити до такого пекла, але я б знала, що вийду і все буде добре, – я пішла б на ще один місяць життя там.

Дар'я поверталася до Маріуполя після чергових змагань якраз 23 лютого – останній мирний день. Можливо, так підлаштувала сама доля, щоб вона змогла стати тим промінцем надії, який дозволив не збожеволіти родичам і десяткам інших мешканців у темному підвалі.

- У ніч на 23-те я їхала у поїзді, подруга дзвонить: «Сьогодні все починається!» - згадує Даша. - Вже з місяць були розмови про війну. Я дзвоню мамі, вона: «Та ні, все спокійно». Наступного дня подруга з тими ж словами мене будить о п'ятій ранку. Я відмахнулася: «Дай поспати ще, у мене о шостій тренування». Адже вчора вона говорила те саме – і нічого не було. Але тут пішли такі ж дзвінки мамі, і я зрозуміла - явно не спокійно.

З того часу почався відлік днів війни, яка розгортається не на екрані телевізора, а прямо за вікном.

Дівчина займається боксом уже 6 років. Фото: instagram.com/dasha_gutarina

Дівчина займається боксом уже 6 років. Фото: instagram.com/dasha_gutarina

Втрутилось провидіння

Сім'я вирішила залишитися не лише у місті, а й у квартирі – не спускатися до підвалу. Сподівалися перечекати... Вони жили на другому поверсі дев'ятиповерхівки у 23-му мікрорайоні.

- Ми боялися спускатися і вирішили, якщо доведеться це робити - поїдемо, - згадує перші два тижні війни Дар'я-Ольга Гутаріна. – Були впевнені, що другий поверх був ідеальним у нашому випадку. Перший небезпечний тим, якщо снаряд прилітає у двір – усі уламки летять у квартиру. А до верхніх поверхів снаряди прилітають завжди.

День "прильоту" до їхнього будинку забути неможливо.

- Потрапило у восьмий поверх. Було дуже страшно. Вибух, кімната починає ходити, ти не розумієш, що відбувається - впаде стеля чи ні, не можеш передбачити, як поведуть себе предмети, все рухається, - описує Даша. - Як землетрус...

Незабаром поверхами рознеслося луною: «Горить будинок, вибігайте!». У будинку був звичайний підвал, а в сусідньому - справжнє бомбосховище. Туди й вирішили тікати. Тільки-но відчинили двері під'їзду, як у дівчини щось тьохнуло в душі, і вона розвертає всіх родичів: «Ні, повертаємося. Навіщо вулицею бігати». Це рішення, як виявиться за лічені секунди, врятує їхнє життя – тільки піднялися до квартири, як у дворі вибухає чергова машина. У ту мить вони якраз проходили б поруч.

Роздобула для мами букет та повітряні кульки

Потім сім'ї все ж таки доведеться спуститися до підвалу, в якому вже тулилися близько пів сотні людей. Дев'ятиповерхівки навколо горять і осідають бетонними руїнами одна за одною, навколо чорніють скелети будинків, що згоріли. На руках у мами Даші - шестимісячний син. Їм поступилися однією з небагатьох розкладачок, інші розташувалися на підлозі.

Навіть у таких умовах дівчина примудрялася влаштовувати дітям свято. Хоча їй самій ледве виповнилося 18. Щодня видавала скупий пайок із цукерками – зате їх вистачило до кінця перебування в Маріуполі. А коли в середині березня мама святкувала день народження – примудрилася роздобути для неї букет сухоцвіту та повітряні кульки.

– Нам все вдалося розтягнути тому, що я максимально економна людина, – усміхається Даша. - Але тепер я змінила своє ставлення до економії, до тих грошей. Коли виїжджали, сказала: «Все, житимемо нове життя і кайфуватимемо, а не постійно відкладатимемо і економимо». У Маріуполі я сиділа над цими папірцями, які ми постійно відкладали, і думала: «Навіщо ми їх збирали?». Вони абсолютно втратили цінність – ними можна було хіба що багаття розпалити. Валютою стали сигарети та алкоголь – це найвищий номінал, далі солодке, їжа, вода…

У рідкісний час, коли не було обстрілів, молодь могла дозволити собі зібратися разом у квартирі. Фото: instagram.com/dasha_gutarina

У рідкісний час, коли не було обстрілів, молодь могла дозволити собі зібратися разом у квартирі. Фото: instagram.com/dasha_gutarina

Плюси маріупольського підвалу

Озираючись назад, Даша не хоче стерти спогади про маріупольський підвал. І навіть знаходить плюси знаходження у охопленому війною місті.

– Наприклад, повністю виключені телефони, – перераховує Даша. - Я собі після цього сказала: «Понад дві години на день я телефон не тримаю в руках, і беру тільки з важливих причин». Такий кайф – бути без гаджетів, соцмереж, інтернету. Але всі довкола у телефонах, і ти теж починаєш залежати від цього. Величезний плюс також – стресостійкість. Ще - ми стали згуртованішими, як сім'я. Плюсів насправді багато. Хоча мінусів, звісно, ​​теж було достатньо.

У Маріуполі дівчина дала собі слово: не зронить ні сльозинки, доки не виїде. Якби там упала духом ще й вона, було б усім зовсім погано. Даші доводилося по черзі заспокоювати то маму, то братів, то тітку. Та й взагалі вона підтримувала бойовий дух усім у підвалі – проводила гімнастику та навчала дихальним вправам, що допомагають заспокоїтись. Дала волю емоціям вже в Бердянську, куди вдалося виїхати, проридала кілька годин безупинно.

Пережите все ж таки далося взнаки: наступного дня після виїзду, коли вони залишали Маріуполь, Дашу накривали невластива їй апатія, а іноді паніка. Цей день був одним із найстрашніших – інформації про те, що на них чекає вже у найближчому селі, не було жодної.

Днями виграла чергове "золото"

Сім'я відправилась у Мукачево до далеких родичів. Незабаром Дарія вирушила до Івано-Франківська, куди покликав тренер – тут їм надали гуртожиток. Маму з братами та тіткою відправила до Італії.

Днями спортсменка поповнила свою скарбничку медалей ще одним «золотом» – привезла з турніру в Ризі. Медалі та боксерські рукавички – це єдине, що вона взяла із собою з Маріуполя. Повертатися не планує та й в Івано-Франківську, каже, навряд чи затримається.

- Єдине, за чим я сумую, це наш зал у Маріуполі, за самою атмосферою, - зазначає Даша. – Нещодавно до нас приїхав хлопчик-спортсмен, котрий там з нами займався. Нахлинула ностальгія, згадала, як він маленьким бігав із дітьми у залі... Ось за старше покоління шкода – вони реально втратили багато. Я молода, нічого особливо не втратила, якісь речі, побут… За маму прикро. У неї була улюблена робота, вона нею горіла, тільки-но гроші почали з'являтися... Я можу навіть офіціанткою піти працювати, якщо зовсім погано буде, а для людини в 40 років йти офіціантом, ще й з дитиною - це не варіант.

У Маріуполі дівчина жила чотири роки, а після переїзду з Донецька – у бабусі в селі кілька років. Поняття «дім» – для неї щось абстрактне. За дев'ять років змінила п'ять шкіл. Наразі навчається вже у другому університеті.

- Взагалі не розумію, як можна все життя прожити в одному місці, для мене переїзди – це нормально, - дивується Дарія. - Ось моїй подрузі, у якої розбомбили будинок, у якому вона жила з народження, мабуть, набагато важче емоційно. Мені ж у Маріуполі все не подобалося... Ці заводи, сморід, гопота... Але зараз розумію, наскільки це круте було місто. Перед самим початком війни воно змінилося - дуже гарне стало.

Мрія у Дар'ї, як у всіх спортсменів, - Олімпійські ігри. Готується до наступних у 2028 році. А поки що – до травневого чемпіонату України.

Днями спортсменка поповнила свою скарбничку медалей ще одним «золотом» – з турніру у Ризі. Фото: instagram.com/dasha_gutarina

Днями спортсменка поповнила свою скарбничку медалей ще одним «золотом» – з турніру у Ризі. Фото: instagram.com/dasha_gutarina