Важкоатлетка Аліна Марущак: Ходити на побачення важче, ніж штангу піднімати
Аліна Марушак – перша в Україні абсолютна чемпіонка світу з важкої атлетики. На першості світу, що завершилася в Ташкенті, дівчина виграла золоту медаль у ваговій категорії до 81 кг, забравши всі три титули - у ривку, поштовху і двоборстві.
До Аліни у жіночій важкій атлетиці ми не мали золотих медалей 18 років. Перемога Марущак є ще й унікальним і неповторним прецедентом у світовій історії важкої атлетики. Дівчина познайомилася зі штангою на двадцятому році життя і за чотири роки пройшла шлях від новачка до абсолютної чемпіонки світу. Ніхто у світі таким похвалитися не може.
За перемогу на чемпіонаті світу нічого не належить
- Аліна, проясніть, що за дика історія, що ви могли не поїхати на чемпіонат світу?
- У нас виник конфлікт із головним тренером збірної Юрієм Кучиновим. Ми не виконали його прохання приїхати на базу до Кончі-Заспи за три місяці до старту чемпіонату світу. Ми вважали це абсурдним і безглуздим. Потреби так рано приїжджати до Кончі-Заспи не було. Сказали, що приїдемо за місяць, як це роблять у всіх країнах, і готувалися вдома у Хмельницькому.
- Як же вам удалося виступити на чемпіонаті світу?
- Ми полетіли до Ташкента не від Міністерства спорту, а від Федерації важкої атлетики. Нам у цьому дуже допоміг Олександр Володимирович Герега (президент Федерації, політик та бізнесмен, родом із Хмельницької області). Він вирішив ситуацію та повністю взяв на себе фінансове забезпечення поїздки: екіпірування, переліт, харчування, проживання.
– Ви одна спортсменка, яка їхала окремо?
- Так. Решта спортсменів їхали від міністерства.
- На чемпіонаті світу ви перемогли із пристойним відривом – у сумі набрали на 9 кг більше срібного призера – колумбійки Валерії Рівас. Для вас це стало несподіванкою?
- Ні. Я була чудово готова і планувала брати більшу вагу. Але ми виступили, відштовхуючись від результату суперниць. Все-таки це був мій перший старт такого роду, і тренери підходили дуже акуратно до змагань, додаючи по кілограму.
- У порівнянні з чемпіонатом Європи, де ви виграли золото у ривку, ви додали одразу 12 кг у сумі двоборства. За рахунок чого такий прогрес?
- Це результат виконаної роботи. У мене п'ятиденний графік тренувань, причому три дні з них, коли два тренування на день.
- Під час тренувального процесу яку максимальну вагу піднімали – у ривку чи поштовху?
– На тренуваннях я рвала 115 кг та штовхала 145 кг. У ривку в Ташкенті взяла 113 кг, а в поштовху – 135. Могли взяти більше, але потреби не було.
- Це тому, що спортсменок з Китаю не було?
- Думаю, навіть цього результату вистачило б, щоб перевершити китаянок, якби вони приїхали. А так усі найсильніші виступали у Ташкенті.
- Сподобалася організація чемпіонату світу, атмосфера у Ташкенті?
- Так. Ташкент чудово організував чемпіонат. Атмосфера на трибунах заряджала та радувала. Поміст був дуже класний, хоча деякі спортсмени скаржилися. Сам Ташкент мало вдалося побачити. Я була повністю сконцентрована на виступі, відповідально підходила до ЧС. Лише одного вечора, коли ми зганяли вагу, вийшли з моїм тренером Володимиром Болгаріним на півгодинну прогулянку.
– Які призові виплачують за перемогу на ЧС?
- Призові виплачує міністерство, але оскільки ми їхали від федерації, то може нічого не бути.
– А від Міжнародної федерації важкої атлетики (IWF)?
- Нічого. Призових там спочатку немає. Заробити у важкій атлетиці можна лише на якихось комерційних турнірах.
- Які ваші найближчі спортивні плани тепер?
– Починається новий олімпійський цикл. Плюс далі будуть нові чемпіонати Європи та світу. Загалом шість ліцензійних турнірів на Олімпіаду. Є чим зайнятися (сміється).
Ривок Аліні краще вдається, ніж поштовх. Фото: facebook.com/alina.maruschak.90
Поштовх змушує мене сильно напружуватися
- Як ви відреагували на те, що важку атлетику можуть виключити із програми Олімпійських ігор?
- Думаю, це більше, як попередження, прозвучало. Навряд чи таке станеться. У важкої атлетики велика олімпійська історія. Це сильний та показовий вид спорту.
- Після вашої перемоги та медалей Світлани Самуляк і Марії Гангур чи можна сказати, що важка атлетика переживає нову хвилю популярності в Україні?
- Так! Тренери та спортсмени стали включатись у цей процес у всій Україні. Проводиться більше внутрішніх змагань, зросла кількість учасників. Якість інфраструктури серйозно зросла. Олександр Герега відкрив багато спортивних комплексів, в одному з яких я займаюсь у Хмельницькому. Є ще зали у Кам'янці-Подільському, Городку та низці міст. Тепер навіть якщо стоїть питання зміни місця проживання, це зробити не так складно. Є де тренуватись і головне з чим – найсучасніше спорядження та обладнання ми маємо. Хто хоче працювати, той працюватиме.
- Ви родом із села Пилипи-Хребтіівські, що на Хмельниччині. Це дуже цікаве місце. Розкажіть про нього.
- Наше село Пилипи-Хребтіївські є одним із найбільших старообрядницьких російських сіл. Старовіри там завзято дотримуються звичаїв: чоловіки носять бороди, жінки покривають голови хустками. Все дуже серйозно. Я ходжу в церкву, вірю в Бога, але тих обрядів не дотримуюсь. Живу у Хмельницькому.
- Звідки важка атлетика з'явилася у вашому житті?
– Я вступила до Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії. Там працював заслужений тренер СРСР Поляков Олександр Степанович. Він мене запросив до зали. Я спочатку не сильно хотіла йти, але все ж таки вирішила спробувати. І за тиждень поїхала виступати на Кубок області. Посіла третє місце, і в мене все дуже швидко закрутилося. Я стала завзято тренуватися. Із Поляковим попрацювала рік і перейшла тренуватися до Володимира Болгаріна. Результати ще швидше пішли вгору. Виграла один чемпіонат України, другий, третій, потім прийшла перемога на чемпіонаті Європи, і ось тепер я чемпіонка світу. Хочу подякувати своєму тренеру за терпіння та працю. Без нього я не досягла б таких результатів!
– Ви прийшли у важку атлетику в 21 рік. Раніше нічим не займалися?
- Ходила на вільну боротьбу, але недовго та несерйозно. Місяць-півтора. Мені не сподобалося.
- Хто ваш кумир у важкій атлетиці?
- Всі ставлять це питання, але я його не маю.
- Ваша улюблена вправа?
- Я люблю ривок і присідати. Ривок - більш технічна вправа, а поштовх – силова. До поштовху у мене не найкраще ставлення. Гірше виходить. Ця вправа змушує мене сильно напружуватися.
Аліна каже, що на побачення ходить важче, ніж піднімати штангу. Фото: facebook.com/alina.maruschak.90
Їзда на автомобілі знімає напругу
- Ви найкрасивіша важкоатлетка України. Як красу та важку атлетику поєднуєте?
– Я не люблю себе оцінювати. Усі дівчатка гарні. Всі по-своєму. Насправді я не надаю цьому значення, але дякую за комплімент.
- Відбою від чоловіків, мабуть, немає?
– Все нормально з цим.
- Що важче: піднімати штангу чи ходити на побачення?
- Ходити на побачення, звісно (сміється). Я давно не ходила на побачення.
- Тобто хлопця немає?
- Ні.
- Яким має бути ваш обранець? Обов'язково зі світу спорту?
- Ні. Головне, щоб людина була хороша і порядна.
- Які у вас захоплення, окрім важкої атлетики?
– Я люблю їздити на автомобілі. Це допомагає мені зняти напругу та втому. Коли немає настрою, то теж сідаю за кермо. Гарна розрядка. Відволікаюся від усього.
- Що ви вмієте робити так само класно, як піднімати штангу?
- Що я вмію? Я все вмію, але все по-своєму.
- Яке ваше життєве кредо?
- Я вірю у те, чим займаюся.
